Рішення № 55353793, 28.01.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 334/1460/15цГоловуючий у 1-й інстанції Махіборода Н.О.№22-ц/778/92/16Суддя-доповідач Гончар М.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Стрелець Л.Г., Савченко О.В.

при секретарі Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2015 року у справі за позовом Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (надалі - ПАТ «СК «АХА Страхування») до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року ПАТ «СК «АХА Страхування» звернулось до суду із вищезазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування в сумі 74485,57 грн. та понесені судові витрати у вигляді судового збору 744,86 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 17.04.2011р. о 21год. 40хв. в районі шлюзу на греблі ДЕС в м. Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), коли водій ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем НОМЕР_1, виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся із автомобілем «Хонда» номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3

Відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13.05.2011 року ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.ст. 124 ч.2, 130 КУпАП на йому призначене адміністративне покарання у вигляді 60 годин громадських робіт. Постанова набрала законної сили 24.05.2011р.

Оскільки, між ПАТ СК «АХА Страхування» та ОСОБА_3 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №2923-а/10 від 20.08.2010р., ПАТ СК «АХА Страхування», після виникнення страхового випадку, відповідно страхових актів: №2011 від 17.05.2011р. та №2011 від 22.07.2011р., та на підставі висновку експертного автотоварознавчого дослідження №365/05 від 10.05.2011р. щодо визначення вартості матеріального відшкодування, сплатило на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 74485,57 грн. за відновлювальний ремонт автомобіля «Хонда» номерний знак НОМЕР_2.

17.08.2011р. між ПАТ СК «АХА Страхування» та ОСОБА_2 було підписане узгодження про добровільне відшкодування завданої в результаті ДТП шкоди строком до 01.08.2014 року.

Однак, відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання, тому, позивач вимушений був звернутися із позовом до суду про стягнення страхового відшкодування у порядку регресу у зв'язку з ДТП, посилаючись на ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування», згідно вимог яких, до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки. Тому, згідно до вимог ст.1187,1191 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка відповідно правовій підставі володіє транспортним засобом та визнана винною у завданні шкоди, а також, особа яка відшкодувала шкоду, має право зворотної вимоги, тобто, страховик має право подати регресний позов до водія, який спричинив ДТП.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2015 року (а.с.74) позов задоволено.

Стягнуто у порядку регресу з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Страхової Компанії «АХА Страхування» страхове відшкодування в сумі 74485,57 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Страхової Компанії «АХА Страхування» суму судового збору 744,86 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2015 року (а.с.105) заяву ОСОБА_2 про перегляд зазначеного заочного рішення суду першої інстанції залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.45-46) просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати, застосувати строк позовної давності, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову позивача відмовити у повному обсязі.

ПАТ «СК «АХА Страхування» подало апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача (а.с.123- 125) та клопотання про участь у цій справі у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.126).

26 листопада 2015 року розгляд цієї справи не відбувся через відсутність відеоконференцзв'язку із Деснянським районним судом м. Києва з технічних причин (а.с.132, 136).

У судове засідання 28 січня 2016 року повідомлений апеляційним судом про час та місце розгляду цієї справи з додержанням вимог ст. ст. 74-77 ЦПК України, зокрема у тому числі через свого представника за довіреністю (а.с.148) ОСОБА_4, що узгоджується із вимогами ст. 76 ч. 5 ЦПК України, відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

При вищевикладених обставинах, враховуючи положення ст. 305 ч. 2 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки у дане судове засідання відповідача ОСОБА_2 та ухвалила розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю представників сторін - позивача ПАТ «СК «АХА Страхування» за довіреністю (а.с.149) ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що задовольняючи позов позивача у цій справі, суд першої інстанції керувався ст.ст. 10, 60, 212-215, 224-227 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доказаності позовних вимог позивача у цій справі в повному обсязі.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції у цій справі вказаним вимогам не відповідає.

Так, встановлено, що 17 квітня 2011 року сталася ДТП о 21год. 40хв. в районі шлюзу на греблі ДЕС в м. Запоріжжі, коли водій ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем НОМЕР_3, виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся із автомобілем «Хонда» р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, про що свідчить довідка інспектора відділення оформлення ДТП.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2011 року, яка набрала законної сили (а.с.7), ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. ст. 124 ч.2, 130 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності, накладено адміністративне стягнення у вигляді 60 годин громадських робіт.

При цьому, встановлено, що між ПАТ СК «АХА Страхування» та ОСОБА_3 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №2923-а/10зп від 20 серпня 2010 року (а.с.38-42).

ПАТ СК «АХА Страхування» після виникнення страхового випадку, відповідно страхових актів: №2011 від 17 травня 2011 року та №2011 від 22 липня 2011 року (а.с.9-13), та на підставі висновку експертного автотоварознавчого дослідження №365/05 від 10 травня 2011 року щодо визначення вартості матеріального відшкодування (а.с.22-42), сплатило на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування за відновлювальний ремонт автомобіля «Хонда» р.н. НОМЕР_2, що підтверджується платіжним дорученням від 19 травня 2011 року на суму 71509,57 грн. (а.с.6), розрахунок суми страхового відшкодування 74485,57 грн. (а.с.12).

17 серпня 2011 року між ПАТ СК «АХА Страхування» та ОСОБА_2 було підписане узгодження про добровільне відшкодування завданої в результаті ДТП шкоди у розмірі 78339,31 грн. строком до 01 серпня 2014 року (а.с.17), яке було власноруч підписане відповідачем. Тобто, сума страхового відшкодування була узгоджена із відповідачем і він не заперечував проти її відшкодування на користь позивача, визнав останню.

Однак, відповідач ОСОБА_2 у добровільному порядку не відшкодував ПАТ СК «АХА Страхування» страхове відшкодування у строк до 01.08.2014 року.

ПАТ «СК «АХА Страхування», як позивач, у своєму позові, хоча й просило у резолютивній частині стягнути з відповідача ОСОБА_2 страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 74485,57 грн. (а.с.3).

Проте, у мотивувальній частині свого позову у цій справі (а.с.3) ПАТ «СК «АХА Страхування» посилалось одночасно на положення закону, які регулюють як регрес (ст. 1191 ЦК України), так й суброгацію (ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування»), застосування одних виключає можливість застосування інших.

Однак, ухвалюючи рішення, суд згідно із ч. 1 ст. 214 ЦПК України має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому, суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв'язку із цим, посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог (ст. 119 ЦПК України).

Так, за змістом ст.27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 980 ЦК України та ст.4 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Таким чином, ЦК України та Закон України «Про страхування» передбачає три види страхування, а саме: особисте, майнове та страхування відповідальності.

Згідно ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за задані збитки (суброгація).

Виходячи із вищезазначеного, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів.

За своєю правовою природою регрес істотно відрізняється від суброгації. Основна відмінність полягає в тому, що при суброгації переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Суброгація - це перехід прав до третьої особи на основі закону. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов'язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу. Таким чином, регрес, це нове право що виникає у особи внаслідок здійснення платежу. Право регресу це право зворотної вимоги страховика до регресату, через те що страховик виконав обов'язок за страховим зобов'язанням. Отже, у страхуванні відповідальності, навіть після виконання зобов'язання страховиком суброгація неприпустима, оскільки виникають правовідносини із відшкодування витрат у порядку регресу.

Роз'яснення про застосування вищезазначених понять також наведені у п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013, згідно з яким, при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Для реалізації страховиком цього права, страхувальник зобов'язаний передати усі документи і докази, які він має, і виконати дії, необхідні для здійснення права вимоги.

В даному випадку, перехід права вимоги від страхувальника до страховика, за договором добровільного страхування наземного транспорту, не є регресом (регрес виникає, на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу), а є - суброгацією.

У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку ж регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, ст. 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК і ст. 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.

Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Враховуючи викладені обставини та роз'яснення щодо застосування понять «регресу» та «суброгації», суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що до позивача ПАТ «СК «АХА Страхування» у цій справі перейшло право регресної вимоги до відповідача ОСОБА_2, оскільки у позивача до відповідача у цій справі виникло право вимоги страхового відшкодування саме в порядку суброгації.

Судовому захисту підлягає лише порушене право.

Встановлено, що права ПАТ «СК «АХА Страхування» з боку відповідача ОСОБА_2 порушені.

При суброгації початок збігу строку позовної давності на відміну від регресу, відраховується не від дати виплати страхового відшкодування, а - від дати виникнення страхового випадку (у даному випадку з дати дорожньо-транспортної пригоди 17 квітня 2011 року).

Звідси, загальний 3-річний строк позовної давності для стягнення позивачем з відповідача цієї суми в порядку суброгації мав би збігти 17 квітня 2014 року, про застосування якого просив суд першої інстанції відповідач ОСОБА_2 у своїй заяві про перегляд заочного рішення у цій справі (а.с.86-89), на яку суд першої інстанції не звернув належної уваги.

Позивач ПАТ «СК «АХА Страхування» до суду із вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 звернувся лише 19 лютого 2015 року (конверт з відміткою поштового відділення від 19.02.2015 року а.с. 53), який фактично надійшов до суду першої інстанції 24 лютого 2015 року (відмітка суду на позові а.с.1).

При вищевикладених обставинах, датою подачі позову позивача до суду першої інстанції у цій справі в силу вимог ст. 70 ЦПК України вважається саме 19 лютого 2015 року.

В силу вимог ст. 267 ч. ч. 3, 4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, у матеріалах цієї справи міститься угода між ПАТ «СК «АХА Страхування» та ОСОБА_2 від 17 серпня 2011 року (а.с.17), за змістом якої (п.3) останній визнав свій борг перед позивачем у розмірі 78339,31 грн. та зобов'язався сплатити останній до 01 серпня 2014 року щомісячними платежами по 2180,00 грн., починаючи з 01 вересня 2011 року і по 01 серпня 2014 року.

В силу вимог ст. 264 ЦК України:

- перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1),

- після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.3).

Таким чином, з 17 серпня 2011 року перебіг загального 3-річного строку почався заново.

Крім того, остаточний строк виконання угоди між ПАТ «СК «АХА Страхування» та ОСОБА_2 від 17 серпня 2011 року збіг лише 01 серпня 2014 року.

Дійсно, ПАТ «СК «АХА Страхування», звернувшись до суду у цій справі із вищезазначеним позовом до ОСОБА_2 19 лютого 2015 року, не пропустила строк 3-річний строк позовної давності з дати встановленої сторонами для остаточного виконання відповідачем вищезазначеної угоди - до 01 серпня 2014 року і мала б можливість стягнути з відповідача усю суму за цим договором 78339,31 грн., якщо б у вказаній угоді була передбачена сплата відповідачем цієї суми на користь позивача однією сумою у строк до 01 серпня 2014 року.

Однак, позивач у цій справі заявляв лише позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування в розмірі 74485,57 грн., тому суд апеляційної інстанції в силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України переглядає дану справу лише в межах доводів апеляційної скарги відповідача та позовних вимог, заявлених позивачем у цій справі у суді першої інстанції.

Та в угоді від 17 серпня 2011 року сторони домовились про інше, що узгоджується із принципом свободи договору, передбаченим ст. 627 ЦК України, а саме: про сплату цієї суми відповідачем на користь позивача не однією сумою, а - щомісячними платежами по 2180,00 грн., починаючи з 01 вересня 2011 року і по 01 серпня 2014 року (п.3 угоди).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Відповідач не сплатив жодного платежу на користь позивача на виконання вказаної угоди, починаючи з 01 вересня 2011 року. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання ОСОБА_2 зобов'язання за угодою від 17 серпня 2011 року (а.с.17) позовна давність за вимогами ПАТ «СК «АХА Страхування» про відшкодування страхової виплати (шкоди, завданої дорожньо - транспортною пригодою), сплату якої відповідно до умов договору від 17 серпня 2011 року визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

При вищевикладених обставинах, враховуючи звернення до суду першої інстанції позивачем із вищезазначеним позовом до відповідача лише 19 лютого 2015 року, позивач має право на стягнення у цій справі з відповідача періодичних щомісячних платежів в межах 3-річного строку позовної давності, про застосування якого просив суд першої інстанції відповідач у цій справі, а саме: в межах з 01 березня 2012 року до 01 серпня 2014 року у загальній сумі 65 259,61 грн. (розрахунок: 78339,31 грн. - 13080,00 грн. (2180,00 грн.*6 місяців за період з 01 серпня 2011 року по 01 лютого 2011 року включно).

В решті позовні вимоги позивача у цій справі є необґрунтованими і недоказаними та у задоволенні останніх слід відмовити.

Згідно із ст. 267 ч. 5 ЦК України якщо суду визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Проте, ПАТ «СК «АХА Страхування» не зазначало суду у цій справі взагалі будь-яких поважних причин пропущення позовної давності в частині вказаних вище платежів та не заявляло клопотання про поновлення цього строку у цій справі, оскільки взагалі вважало його не пропущеним в цілому.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення позивача ПАТ «СК «АХА Страхування» від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі в частині обґрунтування поважності причини пропуску строку позовної давності при зверненні до суду із вищезазначеним позовом у цій справі за період з 01 вересня 2011 року по 01 лютого 2012 року, відсутні.

Позивач ПАТ «СК «АХА Страхування» не надало суду у цій справі у цій частині належних, допустимих доказів.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч.2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, доводи відповідача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі, лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції - не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Тому, заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2015 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ «СК «АХА Страхування» задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «СК «АХА Страхування» страхове відшкодування 65 259,61 грн.; в решті позовних вимог відмовити.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч.ч. 1,5 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ПАТ «СК «АХА Страхування» слід стягнути судові витрати, понесені останнім при подачі вищезазначеного позову до суду першої інстанції у вигляді судового збору 654,59 грн. (платіжне доручення на суму 744,86 грн. а.с.5) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог позивача у цій справі - 65 259,61 грн.

Крім того, в разі задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 лише частково при вищевикладених обставинах, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача ПАТ «СК «АХА Страхування» судових витрат у вигляді судового збору (а.с.167), понесених ним при подачі цієї скарги до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2015 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4) на користь Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (ЄДРПОУ 20474912) страхове відшкодування 65 259,61 грн. (шістдесят п'ять тисяч двісті п'ятдесят дев'ять гривень шістдесят одна копійка).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4) на користь Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (ЄДРПОУ 20474912) судовий збір 652,59 грн. (шістсот п'ятдесят дві гривні п'ятдесят дев'ять копійок).

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С.Стрелець Л.Г.Савченко О.В.