Рішення № 55352427, 14.01.2016, Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/1589/15-ц

№/п 2/317/61/2016

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2016 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Гончаренко П.П.,

при секретарі - Ігнатченко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення в частині, визнання недійсним запису в трудовій книжці, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій після уточнення позовних вимог просить: визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» в частині, що стосується звільнення ОСОБА_1, змінити дату звільнення, а також формулювання причини звільнення та вважати ОСОБА_1 звільненою з посади старшого товарознавця Запорізького регіонального складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України з дня постановлення рішення суду, стягнути з ТОВ «Український папір»на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що вона з 25.02.2013р. на підставі наказу № 53/1-к була працевлаштована на ТОВ «Український папір» на посаді старшого товарознавця Запорізького регіонального складу, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Антенна, буд. 4. Також з нею 25.02.2013 року Відповідачем був укладений договір про її повну матеріальну індивідуальну відповідальність.

Щомісяця, спеціально створеною комісією Відповідача проводилась інвентаризація залишків товару на Запорізькому регіональному складі. Місячна заробітна плата протягом усього періоду роботи позивачки на підприємстві дорівнювала законодавчо встановленій мінімальній заробітній платі. Основним її засобом роботи з товаром була компютерна програма «Підприємство 1С»

Приблизно на початку вересня 2014р. програма «Підприємство 1С» дала технічний збій, про що позивачкою було терміново повідомлено Відповідача. Після цього, Відповідач для усунення технічного збою програми направив до Запорізького регіонального складу своїх працівників. При цьому діяльність до Запорізького регіонального складу не була припинена, клієнтам Відповідача постійно йшло відвантаження товару.

11.09.2014р. за участю представників Відповідача та працівників Запорізького регіонального складу відбулася інвентаризація залишків товару, в ході якої була виявлена недостача товару на суму близько 100 000 грн. Вказана недостача Товару була виявлена виключно у звязку зі технічним збоєм програми «Підприємство 1С» та у звязку з продовженням відвантаження товару клієнтам Відповідача під час налагодження програми. При цьому з наведеною причиною виявленої недостачі погоджувались й члени комісії Відповідача та обіцяли вирішити питання недостачі товару після налагодження програми «Підприємство 1С»

Наприкінці вересня всім працівникам Запорізького регіонального складу було наказано прибути до Відповідача до м. Києва. По прибутті до Відповідача всім працівникам Запорізького регіонального складу, в тому числі і позивачці, була виставлена вимога щодо відшкодування недостачі вже у сумі приблизно 250 000 грн. На всі заперечення позивачки, та заперечення інших працівників щодо відсутності у них будь-якої правової підстави для відшкодування зазначеної суми недостачі залишились поза увагою. Більш того, особисто позивачці та іншим працівникам, безпосередній керівник Відповідача директор ОСОБА_2 почав погрожувати, у разі непогашення суми недостачі, виникненням у позивачки «дуже серйозних проблем», хизуючись при цьому своїми можливими корупційними звязками у правоохоронних органах. Після такого розвитку подій та безпідставного звинувачення позивачки та її колег по роботі з Запорізького регіонального складу, вони прийняли рішення про звільнення з підприємства Відповідача за власним бажанням.

Про свій намір звільнитися з підприємства, ОСОБА_1 повідомила Відповідача письмово, надіславши 30.09.2014р. цінним листом з описом вкладення на юридичну адресу Відповідача письмову заяву про звільнення з підприємства з 01.10.2014р. у звязку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення 14 років.

Однак, всупереч вимогам законодавства, буд-якої відповіді на свою заяву про звільнення позивачка не отримала. Не було нею отримано і трудової книжки та з нею не був проведений необхідний розрахунок при звільненні.

Згодом через декілька місяців вказаний цінний лист був отриманий позивачкою на поштовому відділенні із відміткою про його повернення за закінченням встановленого строку зберігання. Тобто Відповідачем зазначений лист у поштовому відділенні не був отриманий.

Позивачка також зазначає, що з часу виклику до Києва керівництво Відповідача до роботи її не допускало, вказівок щодо її подальших дій стосовно роботи не надавалось, нові завдання не доручались, на підприємство вона для роботи не викликалась, заробітна плата їй не виплачувалась, при цьому про звільнення її також не повідомляли, розрахунку не проводили та трудову книжку не повертали.

Позивачка вказує, що зазначеними діями Відповідач створив для неї умови неможливості працювати на даному підприємстві, на якому вона була працевлаштована, та одночасно неможливість влаштуватися на будь-яку іншу роботу у звязку з відсутністю у неї трудової книжки.

Матеріали щодо недостачі Відповідачем було направлено до Орджонікідзевського районного відділу ЗГУ УМВС України в Запорізькій області. Протягом жовтня-листопада позивачка та інші співробітники Запорізького регіонального складу були неодноразово допитані співробітниками Орджонікідзевського районного відділу ЗГУ УМВС України в Запорізькій області щодо обставин звернення Відповідача.

29.01.2015р. слідчим Орджонікідзевського РВ ГУМВС в Запорізькій області позивачку було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, що передбачено ч. 2 ст. 191 та ст. 209 КК України. Суть предявлених їй звинувачень полягала в тому, що вона нібито незаконно привласнювала собі кошти Відповідача, які нараховувались водію підприємства Відповідача. В ході досудового розслідування постанова про підозру у скоєнні правопорушення, що передбачене ст. 209 КК України була скасована.

25.03.2015р. в ході ознайомлення позивачкою та її захисником з матеріалами кримінального провадження, при відкритті слідчим матеріалів для ознайомлення, було виявлено наказ Відповідача № 206-к від 03.11.2014р. про її звільнення з підприємства Відповідача з 04.11.2014р. за п. 2 ст. 41 КЗпП України, а саме у звязку зі втратою довіри до мене з боку власника підприємства. Також, згідно цього ж наказу, за аналогічною правовою підставою були звільнені також і всі інші працівники Запорізького регіонального складу підприємства Відповідача.

Позивачка вважає наказ Відповідача від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Про звільнення Відповідач не повідомляв позивачку, із вищезазначеним наказом про звільнення не ознайомлював, розрахунку з нею не проводив та трудової книжки не повертав. Також позивачка вважає, що їїзвільнення було проведено Відповідачем безпідставно та, окрім цього, ним було порушено саму процедуру звільнення, передбачену чинним законодавством про працю. А отже, таке звільнення є незаконним.

Позивачкою надано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 28.12.2015 року, який складає 15 643,57 грн.

Також позивачка вказує, що так як про існування наказу Відповідача від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» їй нічого відомо не було, Відповідач з цим наказом її не ознайомлював, копію наказу їй не вручав, та навіть до сьогодні не видав їй на руки її трудову книжку. Не була також надана Відповідачем її трудова книжка навіть на вимогу суду. Таким чином позивачка вважає, що встановлений процесуальний строк її звернення до суду був формально пропущений з незалежних від неї причин та не з її вини.

З врахуванням того, що Відповідачем до суду була надана заява про застосування строків позовної давності, позивачка просить суд визнати причини її пропущення поважними та поновити строк звернення до суду з позовом, у звязку з тим, що її про звільнення тривалий час Відповідач не повідомляв, із наказом про звільнення від 03 листопада 2014р. № 206-к у встановленому порядку не ознайомлював та до цього часу не повернув трудової книжки.

Також ОСОБА_1 зазначає, що їй спричинені моральні страждання, викликані неповідомленням її із наказом про звільнення, не проведено з нею розрахунку та не видано їй трудової книжки, так як цим для неї були створені умови не можливості працювати на даному підприємстві, на якому вона була працевлаштована, та одночасно не можливості влаштуватися на будь-яку іншу роботу у звязку з відсутністю у неї трудової книжки. За час, коли вона вимушено не працювала, вона залишилася без доходів, що не давало їй можливості задовольняти у повному обсязі свої життєві потреби.

Окрім того, навіть при отриманні трудової книжки, зазначене у неї формулювання підстави звільнення: за п.1 ст.41 КЗпП України за втратою довіря з боку власника, їй буде неможливо гідно працевлаштуватися.

Таким чином, позивачка вважає, що порушення її законних прав з боку Відповідача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків та потребує додаткових зусиль для організації мого життя.

Розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню Відповідачем, позивачка визначила з урахуванням характеру, обсягу, тривалості заподіяних моральних страждань, а саме: тривалого терміну часу, протягом якого вона не отримувала винагороду за свою роботу та знаходилась в невіданні про своє звільнення та його підставу, а також суттєвим розміром матеріальних збитків підприємства, у спричиненні яких її було неправомірно та безпідставно звинувачено, враховуючи також істотність вимушених змін у її життєвих стосунках у звязку з діями Відповідача, та оцінює у сумі 50 000,00 грн.

У звязку з вищевикладеним позивачка просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» в частині, що стосується звільнення ОСОБА_1, змінити дату звільнення, а також формулювання причини звільнення та вважати ОСОБА_1 звільненою з посади старшого товарознавця Запорізького регіонального складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України з дня постановлення рішення суду, стягнути з ТОВ «Український папір»на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

В судовому засіданні позивачка та її представники підтримали уточнені позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи. В попередніх судових засіданнях представник відповідача надавав свої письмові та усні заперечення проти позову ОСОБА_1

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Стаття 58 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом і обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В судових засіданнях встановлено, що дійсно ОСОБА_1 з 25.02.2013р. на підставі наказу № 53/1-к була працевлаштована на ТОВ «Український папір» на посаді старшого товарознавця Запорізького регіонального складу, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Антенна, буд. 4.

Також між ОСОБА_1 та ТОВ «Український папір» 25.02.2013 року був укладений договір про повну матеріальну індивідуальну відповідальність.

11.09.2014р. за участю представників Відповідача та працівників Запорізького регіонального складу відбулася інвентаризація залишків товару, в ході якої була виявлена недостача товару на суму близько 100 000 грн. Вказана недостача Товару була виявлена виключно у звязку зі технічним збоєм програми «Підприємство 1С» та у звязку з продовженням відвантаження товару клієнтам Відповідача під час налагодження програми. При цьому з наведеною причиною виявленої недостачі погоджувались й члени комісії Відповідача та обіцяли вирішити питання недостачі товару після налагодження програми «Підприємство 1С»

Про свій намір звільнитися з підприємства, ОСОБА_1 повідомила Відповідача письмово, надіславши 30.09.2014р. цінним листом з описом вкладення на юридичну адресу Відповідача письмову заяву про звільнення з підприємства з 01.10.2014р. у звязку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення 14 років.

Однак, буд-якої відповіді на свою заяву про звільнення ОСОБА_1 не отримала. Не було нею отримано й трудової книжки та з нею не був проведений необхідний розрахунок при звільненні.Згодом через декілька місяців вказаний цінний лист був отриманий позивачкою на поштовому відділенні із відміткою про його повернення за закінченням встановленого строку зберігання.

Матеріали щодо недостачі ТОВ «Український папір» було направлено до Орджонікідзевського районного відділу ЗГУ УМВС України в Запорізькій області. При цьому про жодні підозри щодо виявленої на складі ТОВ «Український папір» недостачі ОСОБА_1 або іншим працівникам складу буд-якими правоохоронними органами не повідомлялось.

29.01.2015р. слідчим Орджонікідзевського РВ ГУМВС в Запорізькій області ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, що передбачено ч. 2 ст. 191 та ст. 209 КК України. Суть предявлених їй звинувачень полягала в тому, що вона нібито незаконно привласнювала собі кошти ТОВ «Український папір», які нараховувались водію підприємства ТОВ «Український папір». В ході досудового розслідування підозра у скоєнні ОСОБА_1 правопорушення, що передбачене ст. 209 КК України була скасована.

25.03.2015р. в ході ознайомлення позивачкою та її захисником з матеріалами зазначеного кримінального провадження, при відкритті слідчим матеріалів для ознайомлення, було виявлено наказ Відповідача № 206-к від 03.11.2014р. про її звільнення з підприємства Відповідача з 04.11.2014р. за п. 2 ст. 41 КЗпП України, а саме у звязку зі втратою довіри до неї з боку власника підприємства. Також, згідно цього ж наказу, за аналогічною правовою підставою були звільнені також й всі інші працівники Запорізького регіонального складу підприємства ТОВ «Український папір».

Таким чином, суд вважає, що Відповідачем було грубо порушено процедуру звільнення, а саме: норму статті 47 та 116 КЗпП України, у відповідності до якої Власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (тобто у цей же день звільнення). У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобовязаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

У відповідності до пунктів 3 та 4 Постанови КМ України від 27.04.93р. № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно п.2 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіря до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення з підстав втрати довіря (п.2 ст.41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіря (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Таким чином, ключовим моментом у визначенні, чи відноситься працівник до осіб, які можуть бути звільнені на підставі втрати довіря до них, є поняття безпосереднього обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей. Тобто має бути документально підтверджено, що на працівника були покладені такі обовязки. Крім того, втрата довіри може бути обумовлена лише винними діями працівника, а висновок власника або уповноваженого ним органу про втрату довіри до працівника має бути обґрунтований та підтверджений доказами.

Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно абз.3 п.2 р.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата (тобто дню звільнення 03.11.2014р.).

Так як про існування наказу ТОВ «Український папір» від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» ОСОБА_1 нічого відомо не було, з цим наказом її не ознайомлено, копію наказу їй не вручалось, та навіть до сьогодні відповідач не видав їй на руки трудову книжку. Не була також надана Відповідачем її трудова книжка навіть на вимогу суду. Тому суд вважає, що встановлений процесуальний строк для звернення до суду позивачкою було пропущено з незалежних від неї причин та не з її вини.

Отже, суд вважає, що заява Відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, а також п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

ОСОБА_1 спричинені моральні страждання, викликані неповідомленням її із наказом про звільнення, не проведено з нею розрахунку та не видано їй трудової книжки, так як цим для неї були створені умови не можливості працювати на даному підприємстві, на якому вона була працевлаштована, та одночасно не можливості влаштуватися на будь-яку іншу роботу у звязку з відсутністю у неї трудової книжки. За час, коли вона вимушено не працювала, вона залишилася без доходів, що не давало їй можливості задовольняти у повному обсязі свої життєві потреби.

Таким чином, порушення законних прав позивача з боку Відповідача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків та потребує додаткових зусиль для організації життя.

Розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню Відповідачем, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості заподіяних моральних страждань, а саме: тривалого терміну часу, протягом якого вона не отримувала винагороду за свою роботу та знаходилась в невіданні про своє звільнення та його підставу, а також суттєвим розміром матеріальних збитків підприємства, у спричиненні яких її було неправомірно та безпідставно звинувачено, враховуючи також істотність вимушених змін у її життєвих стосунках у звязку з діями Відповідача, та оцінює у сумі 50 000,00 грн.

Згідно пунктів 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

За змістом ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у звязку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з Відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Зазначене також підтверджується й судовою практикою при вирішенні трудових спорів.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 28.12.2015 складає 15643,57 грн.

Невидача на руки трудової книжки фактично позбавила позивачку можливості отримувати будь-яку допомогу по безробіттю з боку держави, так як згідно п.6.2. ПОРЯДКУ надання допомоги по безробіттю, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 р. № 307, подання трудової книжки є необхідною умовою для призначення такої допомоги (такий порядок діяв до 15.06.2015р.). Діючий Порядок надання допомоги по безробіттю також передбачає наявність у особи трудової книжки для призначення та отримання допомоги. Відсутність у мене трудової книжки також позбавляє мене можливості знайти іншу роботу.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 15, 60, 107, 109, 118, 212-215, 367, 368 ЦПК України, ст. 23 ЦК України, ст.ст. ч.1 ст.233, 234, ч.2, 3 ст.235 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення в частині, визнання недійсним запису в трудовій книжці, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» в частині, що стосується звільнення ОСОБА_1.

Змінити дату звільнення, а також формулювання причини звільнення та вважати ОСОБА_1 звільненою з посади старшого товарознавця Запорізького регіонального складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України з дня постановлення рішення суду.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір»(ідентифікаційний код 25394112) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15 643,57 (п'ятнадцять тисяч шістсот сорок три) гривні 57 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» (ідентифікаційний код 25394112) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. (пятдесят тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» (ідентифікаційний код 25394112) судовий збір у розмірі 243,60 грн. в дохід держави.

Допустити негайне виконання рішення в межах розміру заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Запорізький районний суд Запорізької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: П.П. Гончаренко