Ухвала суду № 55347725, 01.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01 лютого 2016 року м. Київ К/800/54474/15

Суддя Вищого адміністративного суду України Єрьомін А.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 вересня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 вересня 2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнані протиправними рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області №226 від 17 червня 2015 року щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті раніше призначеної пенсії за віком та №225 від 17 червня 2015 року щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті раніше призначеної пенсії за віком.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області поновити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виплату пенсії за віком, починаючи з 8 червня 2015 року, та виплачуючи її відповідно до чинного законодавства.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволена.

Постанова Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 вересня 2015 року змінена в частині зобов'язання поновити виплати пенсії за віком.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області поновити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виплату пенсії за віком, починаючи з 8 червня 2012 року, та виплачувати її в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в м.Кременчуці Полтавської області звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення. ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що обґрунтування відповідачем відмови у поновленні раніше призначеної пенсії за віком позивачам є таким, що суперечить вимогам законодавства та порушує права позивачів на пенсійне забезпечення.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07 грудня 2009 року друге речення статті 51 Закону України №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном , якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В Рішенні Конституційного суду України №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року зазначено, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В постанові Верховного суду України від 19 травня 2015 року по справі №21-168а15 зазначено, що з дня набрання чинності Рішення №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІУ виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Європейський суд з прав людини у п. 51 рішення у справі «Пічкур проти України», зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Пенсія за віком, заслужена попередньою працею, і є однією із форм соціального захисту. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Отже громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України

Суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про визнання протиправними рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області №226 від 17 червня 2015 року щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті раніше призначеної пенсії за віком та рішення №225 від 17 червня 2015 року щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті раніше призначеної пенсії за віком, а також зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області поновити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виплату пенсії за віком, починаючи з 8 червня 2012 року, та виплачувати її в розмірах відповідно до чинного законодавства.

У відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI та частини третьої статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) від 6 липня 2005 року №2747-IV Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

За змістом пункту 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга повинна бути обґрунтованою, тобто містити посилання на помилкове застосування судами норм матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних відносин; та/або неправильне застосування норм матеріального права, які хоч і підлягають застосуванню, проте неправильно витлумачені судами; та/або порушення судами норм процесуального права (та пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи, у випадку, якщо оскаржується судове рішення по суті).

Виходячи з викладеного, зазначена касаційна скарга не є обґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки були належним чином досліджені й оцінені судами, а заявник не наводить підстав вважати, що суди при цьому неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи з викладеного, та керуючись статтями 211, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 вересня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянути Верховним Судом України у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя А.В. Єрьомін