Постанова № 55346723, 14.12.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

14 грудня 2015 року Справа № 814/2558/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Князєва В.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом

Державного підприємства «Суднобудівний завод імені 61 комунара», вул. Адміральська, 38, м. Миколаїв, 54001

до відповідача

Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, вул. Адміральська, 27/1, м. Миколаїв, 54001

про

визнання протиправною та скасування постанови № 21951636 від 14.07.15р.,

в с т а н о в и в:

Державне підприємство «Суднобудівний завод імені 61 комунара» (далі - позивач) звернулось з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі – відповідач) про визнання дій протиправними; визнання протиправною і скасування постанови від 14.07.2015 року.

В обґрунтування позову ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунара» зазначило, що постанова Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про арешт коштів боржника від 14.07.2015 року прийнята з порушенням норм чинного законодавства, отже підлягає скасуванню.

Відповідач письмових заперечень не надав.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Від представників сторін надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 82, 83).

Згідно ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

На адресу позивача надійшла постанова Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області від 14.07.2015 року про накладення арешту на всі кошти, в усіх видах валют, в межах загальної суми боргу у розмірі 37 530 155,35 грн., що містяться на всіх рахунках відкритих в банківських установах на відокремлений структурний підрозділ ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» база відпочинку «Чорноморка», код 23629634, адреса: 57515, Миколаївська область, Очаківський район, село Чорноморка, вул. Лагерна Коса, 1 (арк. спр. 8 - 10).

В постанові зазначено, що при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № ЄДРВП: 47200650 про стягнення заборгованості з ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» на користь фізичних, юридичних осіб та Держави до складу якого входять виконавчі провадження з примусового виконання перелічених виконавчих документів на загальну суму 37 530 155,35 грн., з урахуванням 10% виконавчого збору.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (п. 6 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

Арешт на майно боржника, відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Вимогами ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на норми статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначає, що в оскаржуваній постанові не вказано коли і які виконавчі дії було проведено, а згідно ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний надати строк для самостійного виконання рішення до семи днів з моменту винесення постанови, тільки після чого розпочинає примусове виконання.

Як встановлено судом по даній справі, зведене виконавче провадження щодо позивача було відкрито на підставі постанов про виконавче провадження винесених за значною кількістю виконавчих документів, та ці постанови направлялися позивачу простою кореспонденцією.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував отримання позивачем копій цих постанов, а тому вважав дії по накладення арешту на кошти боржника неправомірними та передчасними.

В той же час, абз. 2 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Отже закон дозволяє державному виконавцю здійснити арешт майна та коштів боржника при відкритті виконавчого провадження, незалежно від надання боржнику строку на самостійне виконання рішення.

Частиною 2 статті 27 вказаного закону передбачено, що у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом.

Позивачем не надано доказів того, що в порядку добровільного виконання судових рішень по зведеному виконавчому провадженню після отримання постанови про арешт коштів він звертався до державного виконавця із заявою про передачу арештованого майна чи коштів в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчими документами.

Тому твердження позивача про те, що його права були порушені внаслідок накладення арешту на його майно без попереднього надання йому строку на добровільне виконання рішень у виконавчому провадженні є надуманими та необґрунтованими, адже ніяких дій по добровільному виконанню рішення суду, як то передбачено законом, за умови вже накладеного арешту позивач не здійснював.

Крім того, відповідно до абзацу 2 пункту 4.1.1 Інструкції про порядок проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України №74/5 від 15.12.1999р. (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови), до отримання відомостей про одержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження для захисту прав стягувача державний виконавець може вжити заходів щодо забезпечення виконання.

Приписами ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна боржника застосовується саме для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом не встановлено порушення прав та інтересів позивача внаслідок дій та рішень відповідача, які є предметом оскарження по даній справі.

За таких обставин суд вважає за необхідне у позові відмовити.

Керуючись статтями 2, 11, 71, 94, 122, 158, 160 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Князєв В.С.