Постанова № 55346650, 20.01.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року о 17 год. 03 хв.Справа № 808/8235/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Семененко М.О.

за участю секретаря судового засідання Бірюкової І.В.

за участю представників:

за участю позивача - ОСОБА_1,

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача - Шавла Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2015 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 квітня 2015 №0000231701 та №0000241701.

В обґрунтування позовних вимог посилається на необґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо порядку нарахування, обчислення та сплати податковим агентом податку з доходів фізичних осіб - найманих працівників. Зазначає, що протягом періоду, який перевірявся, найманим працівникам позивача - водіям видавались кошти на відрядження, при цьому залишки невикористаних сум були ними повернуті. Оскільки нормами чинного законодавства щодо порядку ведення Книги обліку доходів і витрат не передбачено відображення невикористаних коштів, виданих на відрядження або під звіт, позивач при поверненні даних коштів оформляв прибуткові касові ордери, що не суперечить порядку ведення бухгалтерського обліку. В свою чергу, в Книзі доходів і витрат позивача зазначені витрати на відрядження відображені у сумі фактично понесених витрат, тобто з урахуванням повернутих коштів. Позивач зазначає, що протягом 2013-2014 років здійснював розрахунок витрат пропорційно отриманим доходам, та відображав відповідні суми витрат в графі 6 Книги обліку доходів та витрат, а до графи 4 Книги обліку доходів та витрат позивачем вносились реквізити відповідних Звітів про використання грошових коштів, наданих на відрядження або під звіт, які підтверджують понесені витрати. Відтак, зазначає, що наймані працівники - водії не отримували від позивача будь-яких інших доходів, окрім відображених у звітності, у зв'язку з чим підстави для донарахування податку з доходів таких фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, відсутні. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивачем у звітах за формою 1 ДФ у перевіряємому періоду не відображено нарахування та виплату доходу та податку на доходи фізичних осіб найманих працівників, оскільки не враховано надміру витрачені ними кошти на відрядження (або під звіт). Відповідач зазначає, що невикористана готівка, що надавалась на відрядження (під звіт) цим особам протягом перевіряємого періоду до Книги обліку доходів та витрат не вносилась (не обліковувалась) та на розрахунковий рахунок позивача не зараховувалась, у зв'язку з чим згідно з приписами Податкового кодексу України зазначені кошти вважаються доходом працівника, який їх отримав, та з них має бути сплачений відповідний податок. Оскільки позивач по відношенню до даних осіб є податковим агентом, обов'язок обчислення, утримання та сплати такого податку до бюджету чинним законодавством покладається на нього, у зв'язку з чим вважає визначення позивачу податкового зобов'язання з його сплати правомірним. Крім того, зазначає, що видача під звіт готівки без повного звітування щодо раніше виданих коштів є порушенням встановленого порядку ведення касових операцій у національній валюті, у зв'язку з чим до позивача застосований штраф у розмірі 25 % виданих під звіт сум. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з такого.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа - підприємець виконавчим комітетом Запорізької міської ради 28.03.2000 та перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області.

В період з 03.03.2015 по 24.03.2015 співробітниками ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт №71/1701/НОМЕР_1 від 31.03.2015.

Відповідно до висновків вказаного акту контролюючим органом встановлено порушення позивачем:

- п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України, порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, що здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1025 ( у 2013 році) та затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481;

- п.1.2, п.3.2, п.3.3, п.3.4, п.3.5 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 №1020, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 13.01.2011 №46/18784 та п.1.2, п.3.2, п.3.3, п.3.4, п.3.5 «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 №49, зареєстрованого в Міністерства юстиції України 05.02.2014 за №228/25005 ФОП ОСОБА_1 в звітах за формою 1 ДФ за І кв., ІІ кв., ІІІ кв., IV кв. 2013, та І кв., ІІ кв., ІІІ кв., IV кв. 2014 не відображено нарахування та виплату доходу, та податку на доходи фізичних осіб за ознакою 118 «Кошти на відрядження або під звіт, у тому числі надміру витрачені» по найманим працівникам (водіям): ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19;

- пп.164.2.11 п.164.2 ст.164, пп.168.1.2, пп.168.1.5 п.168.1, пп.168.4.1 п.168.4 ст.168, пп.170.9.1, пп.170.9.2 п.170.9 ст.170, п.171.1 ст.171, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 52735,02 грн.;

- п.2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 за №637 (зі змінами та доповненнями) в частині: перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки на загальну суму 297286,40 грн.

Не погодившись з такими висновками, позивач подав заперечення на акт, за результатом розгляду яких висновки акта перевірки №71/1701/НОМЕР_1 від 31.03.2015 залишені без змін.

На підставі висновків акту перевірки №71/1701/НОМЕР_1 від 31.03.2015, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000231701 від 29.04.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходу фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника у вигляді заробітної плати в розмірі 92588,80 грн., в т.ч. за основним платежем 52735,02 грн. та за штрафними санкціями 39853,78 грн.;

№0000241701 від 29.04.2015, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 74321,60 грн.

Позивач, не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, скористався правом адміністративного оскарження та звернувся зі скаргами до ГУ ДФС у Запорізькій області та ДФС України, за результатами розгляду яких скарги позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення без змін.

Позивач, вважаючи вищезазначені податкові повідомлення - рішення контролюючого органу протиправними, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваних рішень контролюючого органу стали висновки акту перевірки, для вирішення позовних вимог суд вважає необхідним дослідити обґрунтованості цих висновків.

З матеріалів справи встановлено, що підставою для висновків контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства стало не відображення останнім у звітах за формою 1 ДФ за І кв., ІІ кв., ІІІ кв., IV кв. 2013, та І кв., ІІ кв., ІІІ кв., IV кв. 2014 нарахування та виплати доходів та податку на доходи фізичних осіб найманих працівників (водіїв) ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_20, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 за ознакою 118 «Кошти на відрядження або під звіт, у тому числі надміру витрачені».

Вказаного висновку відповідач дійшов у зв'язку з тим, що відповідно до наданих до перевірки Книг обліку доходів та витрат ФОП ОСОБА_1 за 2013 та 2014 роки та виписок з розрахункових рахунків у банківських установах, не використана готівка, що надавалась на відрядження (під звіт) даним працівникам, протягом перевіряємого періоду до Книги обліку доходів та витрат не вносилась (не обліковувалась) та на розрахунковий рахунок позивача не зараховувалась.

Суд зазначає, що відповідно до пп.164.2.11 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Згідно пп.170.9.1 п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме:

а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом III цього Кодексу;

б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

З матеріалів справи судом встановлено, що в перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_1 здійснювалась господарська діяльність на загальній системі оподаткування за видом 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту (ліцензія НОМЕР_2 від 21.05.2013).

Під час розгляду справ судом встановлено, що у зв'язку із здійсненням господарської діяльності позивачем надавались доручення на відрядження водіям ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_20, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та відповідно надавались грошові кошти на витрати пов'язані із відрядженням.

Позивачем до матеріалів справи, на підтвердження видачі та повернення не використаних на відрядження коштів, надано копії розпоряджень на відрядження, звітів про використання грошових коштів, виданих на відрядження або під звіт, та прибуткові касові ордери про повернення невитрачених коштів по водіям ОСОБА_6 (а.с.65-113, т.1), ОСОБА_7 (а.с.114-126, т.1, 2-46, т.3), ОСОБА_8 (а.с.127-143, т.1), ОСОБА_9 (а.с.144-187, т.1, 47-67, т.3), ОСОБА_10 (а.с.189-233, т.1, 1-24, т.2, 68-100, т.3), ОСОБА_20 (а.с.25-65, т.2, 101-105, т.3), ОСОБА_12 (а.с.66-118, т.2, 106-158, т.3), ОСОБА_13 (а.с.119-187, т.2, 159-203, т.3), ОСОБА_14 (а.с.188-192, т.2, 204-252, т.3), ОСОБА_15 (а.с.253-301, т.3), ОСОБА_21 (а.с.193-245, т.2, 302-337, т.3), ОСОБА_17 (а.с.338-358, т.3), ОСОБА_18 (а.с.359-363, т.3), ОСОБА_19 (а.с.364-405, т.3).

Суд зазначає, що відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючі вищевикладені приписи чинного законодавства, суд зазначає, що надані до матеріалів справи прибуткові касові ордери, за якими водіями поверталась частина невикористаних коштів на відрядження, є первинним документом та відповідно підтверджує повернення таких коштів ФОП ОСОБА_1

Суд зазначає, що відповідачем жодних зауважень стосовно змісту прибуткових касових ордерів в акті перевірки не виказано, а тому відповідачем не правомірно не взято до уваги вищевказані первинні документи.

Згідно п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Суд зазначає, що відповідно до п.177.4 ст.174 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Суд зазначає, що з огляду на те, що позивач здійснює господарську діяльність в сфері автомобільного вантажного транспорту, витрати на відрядження найманих працівників, пов'язані з здійсненням вантажних перевезень, є такими, що безпосередньо пов'язані з господарською діяльність позивача та формують собівартість наданих послуг.

Відповідно до п.177.10 ст.177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Протягом 2013 та 2014 років порядок ведення Книги обліку доходів і витрат визначались положеннями Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1025 (втратив чинність 18.10.2013, далі - Порядок № 1025)) та Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 (далі - Порядок № 481).

Пунктом п.1 Положення № 1025 визначено, що відповідно до п. 177.10 ст. 177 та п.178.6 ст. 178 розділу IV ПК України фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій щоденно на підставі первинних документів здійснюються записи про операції.

Зазначене кореспондується з приписами п.1 Положення № 481 наступного змісту: п.1 - відповідно до п. 177.10 ст. 177 та п. 178.6 ст. 178 розділу ІV ПК України фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що підставою для обчислення фізичною особою-підприємцем загального оподатковуваного доходу та витрат є дані Книги обліку доходів і витрат за умови наявності документів щодо походження товару та документального підтвердження здійснених витрат.

З наданих до матеріалів справи Книг обліку доходів та витрат позивача за 2013 та 2014 роки, розрахунків витрат, що підлягають включенню до графи 6 Книги обліку доходів і витрат за 2013 та 2014 роки, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що витати на відрядження відображались позивачем у розмірі фактично понесених витрат: сума, яка була видана під звіт, за вирахуванням суми повернених коштів.

Також, судом встановлено, що протягом 2013-2014 років позивачем до графи 4 Книги обліку доходів та витрат, вносились реквізити звітів про використання грошових коштів, наданих на відрядження, або під звіт, якими підтверджувались понесені витрати.

Стосовно посилань представника відповідача на обов'язковість оприбуткування невикористаних коштів, наданих на відрядження або під звіт, в Книзі обліку доходів та витрат, суд зазначає, що дане твердження було в вірним лише в разі віднесення до витрат коштів на відрядження (під звіт) у обсязі, у якому їх було первісно видано. Враховуючи, що позивачем витрати на відрядження (під звіт) відображались у Книзі обліку доходів і витрат лише у сумі фактично понесених витрат вже з урахуванням сум повернутих невикористаних коштів на відрядження (під звіт), оприбуткування таких коштів призвело б до подвійного врахування одних і тих самих доходів позивача у складі загального доходу та відповідно до їх штучного завищення, що суперечить приписам чинного податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи документально підтверджено, що залишки невикористаних підзвітних коштів, які видавались протягом 2013-2014 років на відрядження водіїв ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_20, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, були повернуті останніми, у зв'язку з чим підстави для їх врахування у складі загального доходу найманих працівників відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позиції відповідача, протиправність податкового повідомлення-рішення від 29.04.2015 №0000231701 та наявність підстав для його скасування.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.04.2015 №0000241701, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що вищевказане податкове повідомлення-рішення прийнято у зв'язку з встановленим контролюючим органом порушенням п.2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637.

Суд зазначає, що відповідно до п.2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Пунктом 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

Суд зазначає, що відповідно до пп.170.9.2 п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.

Під час розгляду справи встановлено, що під час перевірки питання своєчасності повернення водіями залишків отриманих на відрядження (під звіт) коштів не досліджувалось, а висновок відповідача базується на виключно на тому, що позивачем не було належним чином, на думку контролюючого органу, відображено/оприбутковано повернення залишку грошових коштів наданих на відрядження, що було спростовано судом під час дослідження правомірності прийняття податкового повідомлення - рішення від 29.04.2015 №0000231701.

За таких обставин, що своєчасність повернення залишків отриманих на відрядження (під звіт) коштів працівниками позивача підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 29.04.2015 №0000241701 та наявність підстав для його скасування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 29 квітня 2015 №0000231701 та №0000241701.

Судові витрати в розмірі 2503,66 грн. (дві тисячі п'ятсот три гривні 66 коп.) присудити на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.О. Семененко