Ухвала суду № 55346104, 18.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2016 року м. Київ К/800/61291/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 року

у справі № 826/7206/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Людмила-Фарм Ко»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Людмила-Фарм Ко» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.04.2014 року № 00003702208.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючи на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Людмила-Фарм Ко» щодо документального підтвердження господарських відносин з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» та ПАТ «Страхова компанія «Скайд» за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 18.12.2013 року № 462/1-22-08-25271289, яким встановлені порушення: - пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 454 901, 00 грн.

На підставі акта перевірки та з урахуванням результатів адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.04.2014 року № 00003702208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 454 901, 00 грн. за основним платежем та 43 552, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження рішення відповідача залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо безпідставності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення у зв'язку із відсутністю в діях позивача порушення вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій позивача з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» і ПАТ «Страхова компанія «Скайд» на підставі договорів добровільного страхування майна, добровільного страхування від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ, добровільного страхування відповідальності перед третіми особами, зокрема, договорам, адендумами, актами наданих послуг, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, банківськими виписками, страховими свідоцтвами.

Зазначені договори були укладені з метою забезпечення діяльності аптек та аптечних пунктів, про що у позивача наявні дозволи на початок роботи, видані Управлінням з питань наглядово-профілактичної діяльності Головного управління МНС України в м. Києві, а також відповідні ліцензії Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Наявність приміщень у позивача підтверджується договорам, додатковими угодами, актами приймання-передачі майна, приміщень в оренду.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відносини між учасниками наступних ланцюгів постачань послуг, тобто між ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд та ПАТ «Страхова компанія «Скайд» та компаніями-перестрахувальниками за договорами перестрахування не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» і ПАТ «Страхова компанія «Скайд» як попереднім ланцюгом постачання послуг, а тому позивач не може нести відповідальності як за дії ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд та ПАТ «Страхова компанія «Скайд», так і за дії компаній - перестрахувальників, з якими ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд та ПАТ «Страхова компанія «Скайд» було укладено договори перестрахування.

Таким чином, на підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відтак, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 року у справі № 826/7206/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук