Рішення № 55342538, 20.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2016Справа №910/29922/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгова компанія «СХІД»

до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Дочірнє підприємство «Промінструмент»

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегапром»

3) Дочірнє торговельно-промислове підприємство «Комсервіс»

4) Публічне акціонерне товариство «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту»

5) Публічне акціонерне товариство «Вінницький інструментальний завод»

6) Публічне акціонерне товариство «Львівський інструментальний завод»

7) Закрите акціонерне товариство «Монтажлегмаш»

про визнання недійсним договору поруки № 12/56-4/1078 від 17.12.2013 р.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Калачук М.В.

від третіх осіб: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгова компанія «СХІД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним договору поруки № 12/56-4/1078 від 17.12.2013 р., укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Промислово-торгова компанія «СХІД».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2015 р. за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/29922/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 16.12.2015 р., зобов'язано сторін надати певні документи та пояснення.

Судом встановлено, що при виготовленні ухвали Господарського суду м. Києва № 910/29922/15 від 27.11.2015 р. суд допустив описку в резолютивній частині ухвали, зокрема, було зазначено невірно прізвище судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2015 р. виправлено описку в ухвалі від 27.11.2015 р.

У судовому засіданні 16.12.2015 р. представник позивача надав суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Дочірнє підприємство «Промінструмент», 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегапром», 3) Дочірнє торговельно-промислове підприємство «Комсервіс», 4) Публічне акціонерне товариство «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту», 5) Публічне акціонерне товариство «Вінницький інструментальний завод», 6) Публічне акціонерне товариство «Львівський інструментальний завод», 7) Закрите акціонерне товариство «Монтажлегмаш», оскільки саме між даними юридичними особами, Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгова компанія «СХІД» та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було укладено генеральну кредитну угоду № 010/08/1901 від 18.02.2004 р.

Відповідно до статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Таким чином, рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки Дочірнього підприємства «Промінструмент», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапром», Дочірнього торговельно-промислового підприємста «Комсервіс», Публічного акціонерного товариства «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту», Публічного акціонерного товариства «Вінницький інструментальний завод», Публічного акціонерного товариства «Львівський інструментальний завод», та Закритого акціонерного товариства «Монтажлегмаш».

Представник відповідача у судове засідання 16.12.2015 р. не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки не повідомив.

Враховуючи наведене, Господарський суд міста Києва з метою з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору у даній справі, у зв'язку з неявкою представника відповідача у призначене судове засідання, не виконанням ним вимог ухвали суду та у зв'язку із залученням до участі у справі третіх осіб, керуючись ст. 27, ст. 77 ГПК України, ухвалою від розгляд справи відклав та призначив на 20.01.2016 р.; залучив до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1) Дочірнє підприємство «Промінструмент», 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегапром», 3) Дочірнє торговельно-промислове підприємство «Комсервіс», 4) Публічне акціонерне товариство «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту», 5) Публічне акціонерне товариство «Вінницький інструментальний завод», 6) Публічне акціонерне товариство «Львівський інструментальний завод», 7) Закрите акціонерне товариство «Монтажлегмаш», зобов'язавши їх надати суду письмові пояснення по суті спору. Крім того, даною ухвалою було зобов'язано позивача та відповідача надати суду певні документи та пояснення.

06.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, який залучено до матеріалів справи.

20.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із занятістю представника в іншому судовому засіданні.

Розглянувши клопотання представника відповідача, суд його відхилив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Крім того, відповідачем не обґрунтовано надання переваги одному судовому засіданню над іншим.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.01.2016 р. пояснив суду, що позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Представники позивача та третіх осіб в судове засідання 20.01.2016 р. не з'явились, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином, вимог ухвали суду від 16.12.2016 р. не виконали.

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача та третіх осіб про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представників зазначених учасників судового процесу.

У судовому засіданні 20.01.2016 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.02.2004 р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (банк), Дочірнім підприємством «Промінструмент», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапром», Дочірнім торговельно-промислове підприємство «Комсервіс», Публічним акціонерним товариством «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту», Публічним акціонерним товариством «Вінницький інструментальний завод», Публічним акціонерним товариством «Львівський інструментальний завод» та Закритим акціонерним товариством «Монтажлегмаш» (позичальники) була укладена Генеральна кредитна угода № 010/08/1901, відповідно до умов якої банк зобов'язався надати позичальникам кредитні кошти в сумі, яка не могла перевищувати еквівалент 2 500 000,00 доларів США за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів.

В рамках вищевказаної Генеральної угоди, зокрема, було укладено:

- між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапром» Кредитний договір № 010/42/594 від 20.10.2011 р. із змінами і доповненнями (надалі - Кредитний договір-1);

- між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапром» Кредитний договір № 010/08/4157 від 26.11.2008 р. із змінами і доповненнями (надалі - Кредитний договір-2).

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитними договорами, зокрема, між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю « Промислово-торгова компанія «СХІД» (надалі - поручитель) було укладено договір поруки № 12/56-4/1078 від 17.12.2013 р. (надалі - Договір поруки).

Однак, на думку ТОВ «Промислово-торгова компанія «СХІД », даний договір поруки по суті є недійсним з наступних підстав:

Відповідно до п. 1.1. Договору поруки, поручитель взяв на себе обов'язок солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань, які випливають із умов Кредитних договорів.

Умовами п. 2.1. Договору поруки визначено, що у випадку повного або часткового невиконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні божники.

Разом з тим, на думку позивача, положеннями п. 1.2. додаткової угоди № 1 від 12.10.2012 р. до Кредитного договору № 010/42/594 від 20.10.2011 р. визначено, що кінцевим терміном погашення кредиту є 04.10.2013 р. (тобто, сторонами відповідного правочину визначено останній день строку користування кредитом, зі спливом якого вони пов'язали настання певних правових наслідків).

Крім того, позивач зауважив, що Договір поруки між банком та поручителем укладено 17.12.2013 р., тобто станом на день укладення відповідного договору поруки поручителем було забезпечено виконання зобов'язання, строк належного виконання якого фактично настав 04.10.2013 р., а відтак, відповідним Договором поруки сторонами фактично було забезпечено виконання порушеного/простроченого зобов'язання.

В силу положень ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Положеннями ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, за твердженнями позивача, поручитель по ручається за виконання зобов'язання, яке виникатиме в майбутньому, оскільки з огляду на правову природу поруки, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (якщо таке виникне), тобто у даному випадку, коли договір поруки, укладений після порушення забезпечувального зобов'язання, поручитель не може поручитись за те, що боржник поверне суму кредиту в строк, визначений кредитним договором, оскільки боржник вже допустив відповідне прострочення/невиконання відповідного зобов'язання.

З огляду на зазначене, поручитель поручається перед кредитором боржника не за те, що боржник поверне кредитору кредитні кошти в порядку і строки, визначені кредитним договором, а просто за те, що кредитору ці кошти будуть повернуті (добровільно приймаючи на себе невиконані боргові зобов'язання), що відповідно не відповідає правовій природі поруки.

На думку позивача, фактично, коли поручитель поручається за виконання порушеного зобов'язання, обов'язок боржника, зокрема, щодо повернення кредиту в строки та на умовах, визначених в Кредитному договорі, виконаний поручителем бути не може, а отже і укладення такого договору поруки (яким відповідно забезпечується виконання простроченого зобов'язання боржника) суперечить положенням чинного законодавства України та, зокрема, приписам Цивільного кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини даної справи, зокрема, укладення Договору поруки з метою забезпечення виконання простроченого зобов'язання за Кредитними договорами, позивач посилається на порушення вимог чинного законодавства України, зокрема, положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, при укладенні відповідного Договору поруки, що, в будь-якому випадку, є підставою для визнання його недійсним, у зв'язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-торгова компанія «СХІД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним договору поруки № 12/56-4/1078 від 17.12.2013 р., укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Промислово-торгова компанія «СХІД».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В силу ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Позовні вимоги ТОВ «Промислово-торгова компанія «СХІД» мотивовані тим, що на думку позивача, оспорюваний договір поруки № 12/56-4/1078 від 17.12.2013 р. є недійсним на підставі ст. ст. 526, 553 ЦК України, оскільки був укладений за порушеним/простроченим грошовим зобов'язанням ТОВ «Мегапром», за Кредитними договорами № 010/42/594 від 20.10.2011 р. та № 010/08/4157 від 26.11.2008 р.

Господарським судом встановлено, що 18.02.2004 р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (банк), Дочірнім підприємством «Промінструмент», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапром», Дочірнім торговельно-промислове підприємство «Комсервіс», Публічним акціонерним товариством «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту», Публічним акціонерним товариством «Вінницький інструментальний завод», Публічним акціонерним товариством «Львівський інструментальний завод» та Закритим акціонерним товариством «Монтажлегмаш» (позичальники) була укладена Генеральна кредитна угода № 010/08/1901 (надалі за текстом - Генеральна угода), відповідно до умов якої банк зобов'язався надати позичальникам кредитні кошти в сумі, яка не могла перевищувати еквівалент 2 500 000,00 доларів США за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів.

В рамках вищевказаної Генеральної угоди, зокрема, було укладено:

- між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапром» Кредитний договір № 010/42/594 від 20.10.2011 р. із змінами і доповненнями (надалі - Кредитний договір-1);

- між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапром» Кредитний договір № 010/08/4157 від 26.11.2008 р. із змінами і доповненнями (надалі - Кредитний договір-2).

Термін користування кредитними коштами встановлювався - до 18.02.2005 р.

З урахуванням додаткових угод до Генеральної кредитної угоди 010/08/1901 від 18.02.2004р. (додаткова угода № 1 від 02.03.2004 р., додаткова угода № 2 від 26.05.2004 р., додаткова угода № 3 від 28.10.2004 р., додаткова угода б/н від 21.06.2005 р., додаткова угода б/н від 23.11.2006 р., додаткова угода б/н від 23.01.2007 р., додаткова угода б/н від 17.04.2007 р., додаткова угода б/н від 14.08.2008 р., додаткова угода б/н від 11.12.2007 р., додаткова угода б/н від 30.01.2008 р., додаткова угода б/н від 22.05.2008 р., додаткова угода б/н від 06.08.2008р., додаткова угода б/н від 10.10.2008 р., додаткова угода б/н від 25.11.2008 р., додаткова угода б/н від 23.03.2009 р., додаткова угода б/н від 19.10.2009 р., додаткова угода б/н від 19.04.2010 р., додаткова угода б/н від 25.10.2010 р., додаткова угода б/н від 25.03.2011 р., додаткова угода б/н від 20.10.2011 р., додаткова угода б/н від 12.10.2012 р., додаткова угода № 22 від 17.12.2013 р.), загальний ліміт заборгованості позичальників, зокрема: ТОВ «мегапром», ДП «Промінструмент», ДТПП «Комсервіс», ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту», АТ «Монтажлегмаш», ПАТ «Львіський інструментальний завод» та ТОВ «Промислова-Торгова Компанія «СХІД» за укладеними в рамках даної Угоди договорами становить 3 535 000,00 дол. США. Останній день строку дії ліміту до 31.05.2015 р.

20.10.2011 р., в рамках зазначеної Генеральної кредитної угоди між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Мегапром» було укладено Кредитний договір № 010/42/594, за умовами якого ТОВ «Мегапром» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом в сумі 940 000,00 грн. на фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю, зі сплатою 19,0 % річних та терміном погашення до 13.10.2012 р.

Додатковою угодою № 1 від 12.10.2012 р. до Кредитного договору № 010/42/594 від 20.10.2011 р. сторони договору змінювали наступні умови кредитування: кінцевий термін погашення до 04.10.2013 р., зменшено процентну ставку до 17,7 % річних та встановлено графік погашення боргу.

Таким чином, з урахуванням додаткової угоди до Кредитного договору № 010/42/594 від 20.10.2011 р., сторони встановили розмір зобов'язань боржника перед банком - 940 000,00 грн., кінцевий строк користування кредитними коштами - до 04.10.2013 р., зі сплатою кредиту згідно Графіку погашень з 31.10.2012 р., процентна ставка - 17,7 % річних.

Судом встановлено, що банк повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором, своєчасно та в повному обсязі надавши кредитні кошти ТОВ «Мегапром» на загальну суму 940 000,00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами № 16 від 21.10.2011 р. та № 4 від 24.10.2011 р.

Відповідно до умов Кредитного договору, додаткова угода № 1 від 12.10.2012 р., основна заборгованість погашається за Графіком погашення, а саме: до 31.10.2012 р. в сумі 4 673,00 грн.; до 30.11.2012 р. в сумі 9 770,00 грн.; до 31.12.2012 р. в сумі 9 770,00 грн.; до 31.01.2013 р. в сумі 9 770,00 грн.; до 28.02.2013 р. в сумі 9 770,00 грн.; до 31.03.2013 р. в сумі 9 770,00 грн.; до 30.04.2013 р. в сумі 9 770,00 грн.; до 31.05.2013 р. в сумі 9 770,00 грн.; до 30.06.2013 р. в сумі 9 770,00 грн.; до 31.07.2013 р. в сумі 69 770,00 грн.; до 31.08.2013 р. в сумі 69 770,00 грн.; до 30.09.2013 р. в сумі 69 770,00 грн.; до 04.10.2013 р. в сумі 647 857,00 грн.

З матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що позичальником - ТОВ «Мегапром» частково погашено заборгованість за тілом кредиту на загальну суму 304 700,00 грн., що підтверджується детальним розрахунком заборгованості та меморіальними ордерами про погашення за період з 16.07.2012 р. по 30.09.2013 р., зокрема: 16.07.2012 р. в сумі 10 000,00 грн., в т. ч. за Графіком погашень: 31.10.2012 р. в сумі - 4 700,00 грн.; 13.11.2012 р. в сумі 10 000,00 грн.; 28.12.2012 р. в сумі 10 000,00 грн.; 31.01.2013 р. в сумі 10 000,00 грн.; 28.02.2013 р. в сумі 10 000,00 грн.; 28.03.2013 р. в сумі 10 000,00 грн.; 29.04.2013 р. в сумі 10 000,00 грн.; 30.05.2013 р. в сумі 10 000,00 грн.; 27.06.2013 р. в сумі 10 000,00 грн.; 31.07.2013 р. в сумі 70 000,00 грн.; 29.08.2013 р. в сумі 70 000,00 грн.; 30.09.2013 р. в сумі 70 000,00 грн.

Остання дата погашення основної заборгованості - 30.09.2013 р. в сумі 70 000,00 грн.

Однак, ТОВ «Мегапром» у встановлений строк - 04.10.2013 р., не здійснило чергового планового платежу за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в сумі 647 857,00 грн., а відтак зобов'язання боржника по сплаті боргу за тілом кредиту, згідно Кредитного договору № 010/42/594 від 20.10.2011 р. є прострочене з 04.10.2013 року.

Залишок основної заборгованості становить 635 300,00 грн.

Відповідно до Кредитного договору, проценти за кредит позичальником сплачуються не пізніше останнього банківського дня кожного місяця та остаточно в останній день строку дії ліміту кредитної операції.

Нарахування процентів за кредитом здійснюється щомісячно, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом протягом всього строку користування кредитом. День видачі та день погашення кредиту враховуються як один день (при розрахунку процентів враховується день видачі кредиту, день погашення кредиту не враховується).

Відповідно до наданого розрахунку заборгованість позичальника - ТОВ «Мегапром» за процентами станом на 05.06.2015 р. становить 177 144,26 грн.

Вказана заборгованість виникла за період з 01.11.2013 р. по 05.06.2015 р.

Позичальником сплачено проценти лише за жовтень 2013 р. на загальну суму 10 268,38 грн.

При цьому, ТОВ «Мегапром» у встановлений строк, 01.12.2013 р. не здійснило погашення платежів щодо сплати нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01.11.2013 р. до 31.11.2013 р. в розмірі 8 934,23 грн., а також в подальшому не здійснено жодних платежів по сплаті процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим зобов'язання боржника по сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом, згідно Кредитного договору № 010/42/594 від 20.10.2011 р. є прострочене з 01.12.2013 р.

26.11.2008 р., в рамках вказаної Генеральної кредитної угоди між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Мегапром» було укладено Кредитний договір № 010/08/4157, згідно з умовами якого ТОВ «Мегапром» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом в сумі 60 000,00 дол. США на фінансування витрат пов'язаних з поточною діяльністю, зі сплатою 13,0 % річних та терміном погашення до 02.11.2009 р.

Додатковими угодами до Кредитного договору № 010/08/4157 від 26.11.2008 р. сторони договору змінювали наступні умови кредитування: № 010/08/4157/7 від 01.12.2008 р. - збільшено ліміт кредитування до 130 000,00 доларів США; № 010/08/4157/2 від 12.12.2008 р. - змінено порядок погашення кредиту та процентів; № 010/08/4157/3 від 18.03.2009 р. - змінено порядок погашення кредиту та процентів; № 010/08/4157/4 від 02.11.2009 р. - сторони виклали текст договору в наступній редакції щодо надання банком ТОВ «Мегапром» кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 130 000,00 дол. США на фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю, зі сплатою 13,0 % річних та терміном погашення до 02.05.2010 р.; № 010/08/4157/5 від 30.04.2010 р. - кінцевий термін погашення до 26.10.2010 р.; № 010/08/4157/6 від 30.04.2010 р. - права і обов'язки позичальника; № 010/08/4157/6 від 26.10.2010 р. - кінцевий термін погашення до 20.10.2011 р.; № 010/08/4157/7 від 25.03.2011 р. - зменшено процентну ставку до 11,0 % річних; № 010/08/4157/5 від 20.10.2011 р. - кінцевий термін погашення до 13.10.2012 р.; № 010/08/4157/9 від 12.10.2012 р. - кінцевий термін погашення до 04.10.2013 р., зменшено процентну ставку до 3,63 % річних та встановлено графік погашення боргу; № 010/08/4157/70 від 30.05.2013 р. - встановлено погашення заборгованості в останній день строку користування кредитом.

Таким чином, з урахуванням додаткових угод до Кредитного договору № 010/08/4157 від 26.11.2008 р., сторони встановили розмір зобов'язань боржника перед банком - 130 000,00 дол. США, кінцевий строк користування кредитними коштами - до 04.10.2013 р., процентна ставка - 3,63 % річних.

Судом встановлено, що банк повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором, своєчасно та в повному обсязі надавши кредитні кошти ТОВ «Мегапром» на загальну суму 200 000,00 дол. США, що підтверджується меморіальними валютними ордерами, зокрема: меморіальний валютний ордер №3 від 27.11.2008р. на суму 60 000,00 дол. США; меморіальний валютний ордер № 2 від 15.12.2008р. на суму 30 000,00 дол. США; меморіальний валютний ордер №1 від

17.12.2008 р. на суму 40 000,00 дол. США; меморіальний валютний ордер № 1 від 20.03.2009 р. на суму 10 000,00 дол. СШАА; меморіальний валютний ордер № 1 від 23.03.2009 р. на суму 10 000,00 дол. США; меморіальний валютний ордер № 2 від 24.03.2009 р. на суму 20 000,00 дол. США; меморіальний валютний ордер № 1 від 25.03.2009 р. на суму 20 000,00 дол. США; меморіальний валютний ордер № 1 від 26.03.2009 р. на суму 10 000,00 дол. США.

Відповідно до умов кредитного договору, додаткова угода № 10 від 30.05.2013 р., кінцевий строк користування кредитними коштами - до 04.10.2014 р. - порядок погашення: одноразово, в останній день строку дії ліміту.

З матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що за період з 20.03.2009 р. до 02.11.2009 р., позичальником - ТОВ «Мегапром» частково погашено заборгованість за тілом кредиту на загальну суму 70 000,00 дол. США, зокрема: 20.03.2009 р. - 10 000,00 дол. США, 23.03.2009 р. - 10 000,00 дол. США, 24.03.2009 р. - 20 000,00 дол. США, 25.03.2009 р. - 20 000,00 дол. США, 26.03.2009 р. - 10 000,00 дол. США.

Додатковою угодою № 010/08/4157/4 від 02.11.2009 р. до кредитного договору, сторони виклали текст договору в наступній редакції щодо надання банком ТОВ «Мегапром» кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 130 000,00 дол. США на фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю, зі сплатою 13,0 % річних та терміном погашення до 02.05.2010 р.

Додатковими угодами № 010/08/4157/9 від 12.10.2012 р. та № 010/08/4157/10 від 30.05.2013 р. - кінцевий термін погашення до 04.10.2013 р.; встановлено погашення заборгованості в останній день строку користування кредитом.

Однак, ТОВ «Мегапром» у встановлений строк - 04.10.2013 р., не здійснило платежу за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в сумі 130 000,00 дол. США, а відтак зобов'язання боржника по сплаті боргу за тілом кредиту, згідно Кредитного договору № 010/08/4157 від 26.11.2008 р. є прострочене з 04.10.2013 р.

Залишок основної заборгованості становить 130 000,00 дол. США.

Відповідно до наданого розрахунку заборгованість позичальника - ТОВ «Мегапром» за процентами станом на 05.06.2015 р. становить 7 427,14 дол. США.

17.12.2013 р. в забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеними кредитними договорами, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Промислово-торгова компанія «СХІД» укладено Договір поруки № 12/56-4/1078.

Відповідно до визначення термінів договору поруки № 12/56-4/178 від 17.12.2013 р., сторони погодили, що позичальником (боржником) є: ТОВ «Мегапром», м. Київ, вул. Народного Ополчення, 2, код СДРПОУ 25405465.

Забезпечені зобов'язання - всі та окремі зобов'язання позичальника перед кредитором, що випливають з умов Кредитного договору, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати комісій, пені штрафів та інших платежів, у т.ч. відшкодування витрат та збитків кредитора, пов'язаних з виконанням або неналежним виконанням позичальником умов Кредитного договору.

Кредитний договір:

- Кредитний договір № 010/42/594 від 20.10.2011 р., терміном дії до 04.10.2013 р., який укладений між позичальником та кредитором, із змінами і доповненнями до нього, що внесені та можуть бути внесені у майбутньому.

- Кредитний договір № 010/08/4157 від 26.11.2008 р., терміном дії до 04.10.2013 р., який укладений між позичальником та кредитором, із змінами і доповненнями до нього, що внесені та можуть бути внесені у майбутньому.

Відповідно до пункту 1.1. Договору поруки, поручитель зобов'язується відповідати перед банком солідарно з позичальниками за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які виникнуть з умов кредитних договорів, за умовами якого позичальник/позичальники зобов'язані:

1) повернути кредити:

- у розмірі 635 300,00 грн. за Кредитним договором 1;

- у розмірі 130 000,00 доларів США за Кредитним договором 2.

2) сплатити проценти за користування кредитом:

- за Кредитним договором 1 в розмірі 17,7 % річних або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов Кредитного договору 1, в тому числі на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором;

- за Кредитним договором 2 в розмірі 3,63 % річних або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов Кредитного договору 2, в тому числі на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором;

3) сплатити пеню, штрафи, передбачені кожним Кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки банку, пов'язані з неналежним виконанням позичальниками умов кожного кредитного договору.

Відповідно до пункту 1.2. Договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені Кредитним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань.

Згідно пункту 3.1.8. Договору поруки, поручитель належним чином і в повному обсязі ознайомлений з положеннями Кредитного договору та договорів, що забезпечують його виконання, цілком розуміє їх зміст і будь-яке посилання в тексті цього договору на Кредитний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовуються рівною мірою до виконання прав і обов'язків сторін цим договором.

Поручитель володіє всією необхідною інформацією про позичальника, його правовий статус та фінансовий стан, у т.ч. щодо його спроможності здійснювати виконання забезпечених зобов'язань, а також має всі можливості для самостійного, без участі кредитора, отримання інформації щодо стану виконання Позичальником Забезпечених зобов'язань (п. 3.1.9. договору).

Частина 2 ст. 12 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Стаття 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 Цивільного кодексу України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 Цивільного кодексу України).

Враховуючи наведене, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Частиною 2 ст. 553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Зазначений Договір поруки є результатом домовленності сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Той факт, що договір поруки укладений після прострочення позичальником - ТОВ «Мегапром» свого зобов'язання, не свідчить про суперечливість договору нормам чинного законодавства, оскільки жодною нормою права не встановлені часові межі укладання договору поруки по відношенню до основного зобов'язання. Єдине, що випливає зі ст. 553 ЦК України, договір поруки повинен укладатися до виконання боржником свого обов'язку.

Господарський суд зазначає, що помилковими є доводи ТОВ «Промислово-торгова компанія «СХІД» про те, що підставою для визнання недійсним спірного договору поруки від 17.12.2013 р. є його укладення після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором № 010/42/594 від 20.10.2011 р., оскільки така дія нормами Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок укладення договорів цього виду, не заборонена.

Більш того, за загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання (ст. 548 Цивільного кодексу України). Тобто, на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є видом забезпечення зобов'язання, по якому поручитель відповідає перед кредитором парно з боржником. Тобто, порука є добровільною згодою поручителя з виконання зобов'язань боржника по погашенню боргу іншої особи.

Господарський суд зауважує, що норми ЦК Ураїни, якими врегульовано відносини поруки, мають диспозитивний характер, надаючи можливість сторонам врегулювати на свій розсуд переважну частину умов договору, зокрема, щодо обсягу зобов'язання поручителя (забезпечення боргу частково або в повному обсязі), характеру зобов'язання поручителя (солідарно з боржником або субсидіарно) тощо.

Вказана правова позиція викладена в Листі Верховного Суду України від 01.02.2015 р. «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання».

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Вищого господарського суду України від 24.03.2009 р. у справі № 2-25/14152-2007(2-21/17731-2007) та від 31.05.2011 р. у справі №33/303-10.

З огляду на наведене, Господарський суд м. Києва не вбачає підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 27.01.2016 р.

Суддя І.О. Андреїшина