Рішення № 55342382, 27.01.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 січня 2016 р. Справа № 902/1523/15

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Василишеній Н.О.

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю;

відповідача1: не зявився;

відповідача2: не зявився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу

за позовом:Приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (23100, Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Асмолова 101А; 21037, м. Вінниця, вул. Ак.Ющенка, 16/147)

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" (23100, Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Асмолова 101)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1; 54030, м. Миколаїв, вул. Фалеївська, 9-б)

про стягнення 310654,69 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ :

Приватним підприємством "Імпульс-ВВ" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" та Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства "Нібулон" про стягнення 310 654,69 грн. заборгованості, з яких: 95037,18 грн. пені, 14183,08 грн. 3% річних та 201434,43 грн. індексу інфляції.

Позов мотивовано невиконанням з боку відповідачів своїх зобов'язань за договорами та, у зв'язку з простроченням проведення розрахунків, позивач вважає, що відповідачі повинні нести господарську відповідальність, визначену договорами та законом.

20 листопада 2015 року за вказаним позовом порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 15 грудня 2015 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах.

Ухвалою від 12.01.2016 року продовжено передбачений ч. 1 ст. 69 ГПК України строк вирішення спору на 15 днів та оголошено перерву в засіданні до 27 січня 2016 року.

В судове засідання 27 січня 2016 року зявився представник позивача, представники відповідача в судове засідання не зявились, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що стверджується наявними у справі повідомленнями про вручення поштової кореспонденції.

З огляду на подані в справу докази, суд приходить до висновку про те, що неявка представників відповідачів в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору у їх відсутність. Спір відповідно до положень ст. 75 ГПК України підлягає вирішенню за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши пояснення позивача, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Вінницької області № 902/611/15 від 13.07.2015 року залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 року позов Приватного підприємства "Імпульс-ВВ" задоволено та вирішено стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" та Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства "Нібулон" на користь Приватного підприємства "Імпульс-ВВ" основний борг в сумі 154 535,37 грн.

На виконання вказаного рішення, яке набрало законної сили відповідно до постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 року, видано відповідний наказ від 20.10.2015 року.

За вказаним наказом Заводським відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було розпочато виконавче провадження та відповідно до постанови від 11.11.2015 року про закриття виконавчого провадження було виконано повністю ТОВ СП "Нібулон".

Позивач, мотивуючи неналежним виконанням укладених з відповідачем 2 в 2012-2013 роках договорів про надання послуг з охорони, а також наявність укладеного з відповідачем 1 договору поруки відповідно до якого відповідач 1 поручався за повне та своєчасне виконання зобов'язань відповідачем 2 по договорам про надання охоронних послуг, нарахував відповідачам пеню, 3% річних та інфляційні втрати за час прострочення та звернувся до суду з відповідним позовом.

Заслухавши позивача, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку що позов підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Рішенням № 902/611/15 від 13.07.2015 р. встановлено, що між Приватним підприємством "Імпульс - ВВ" (Охорона) та товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (Власник) укладено ряд договорів про надання послуг з охорони, а саме:

- договір від 01.02.2012 р. № 0102/20У про надання послуг з охорони об'єкта;

- договір від 22.10.2012 р. № 29-1 про надання послуг з охорони об'єкта;

- договір від 01.11.2012 р. № 131 про надання послуг з охорони об'єкта;

- договір від 07.08.2013 р. № 1667-3/6-13/57 про надання послуг з охорони господарських об'єктів;

- договір від 07.08.2013 р. № 1667-4/6-13/57 про надання послуг з охорони господарських об'єктів;

- договір від 07.08.2013 р. № 1667-5/6-13/57 про надання послуг з охорони господарських об'єктів.

Судом встановлено, що порівняння змісту вказаних договорів свідчить про те, що договори від 01.02.2012 р. № 0102/20У, від 22.10.2012 р. № 29-1, від 01.11.2012 р. № 131 в одному випадку та договори від 07.08.2013 р. № 1667-3/6-13/57, № 1667-4/6-13/57, № 1667-5/6-13/57 містять аналогічні положення (окрім об'єктів охорони).

Відповідно до п. 5.2 Договорів № 0102/20У, №29-1, № 131 у випадку несвоєчасної оплати послуг з охорони Замовник зобовязаний сплатити Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період несплати, розраховану на весь період несплати починаючи з наступного дня після спливання встановленого строку і по день фактичної сплати.

В вищезазначеному рішенні судом встановлено, що заявлена до стягнення сума боргу складається із сум заборгованостей по кожному із договорів окремо із врахуванням сум погоджених сторонами збитків при передачі об'єктів з-під охорони, а саме: за договором від 01.02.2012 р. № 0102/20У - 51 616,36 грн.; за договором від 22.10.2012 р. № 29-1 - 50 075,57 грн.; за договором від 01.11.2012 р. № 131 - 49 305,18 грн.; за договором від 07.08.2013 р. № 1667-3/6-13/57 - 122 004,43 грн. збитки; за договором від 07.08.2013 р. № 1667-4/6-13/57 -101 153,57 грн.; за договором від 07.08.2013 р. № 1667-5/6-13/57 - 24 389,12 грн.

ТОВ "Отаман-2013" відповідно до договору поруки від 01.09.2013 року виступило поручителем перед ПП "Імпульс - ВВ" за виконання зобовязань ТОВ СП "Нібулон" у тому числі які випливають із вищевказаних договорів, даний факт також встановлено Рішенням № 902/611/15 від 13.07.2015 р.

Згідно приписів ч. 2 ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Тобто наявність існування у відповідачів заборгованості перед позивачем у сумі 154 535,39 грн. встановлено судами першої та апеляційної інстанції у справі № 902/611/15, у зв'язку з чим вказані факти повторного встановлення не потребують.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 526 ЦК України та 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Наведена вище правова позиція відображена в постанові Верховного суду України від 20.01.2011 року у справі № 10/25.

Враховуючи викладене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідачів грошових коштів (інфляційних втрат та 3 відсотків річних) в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України в даній справі є цілком правомірними.

Позивач правомірно заявляє стягнення лише з відповідача 2 інфляційних втрат оскільки п. 2.3. Договору поруки Поручитель (відповідач 1) не відповідає перед Кредитором за виконання Боржником своїх зобовязань за основним договором щодо оплати будь-яких інфляційних втрат та судових витрат, що були або будуть нараховані Кредитором у звязку з неналежним виконанням Боржником своїх зобовязань за основним договором.

Однак, перевіривши нарахування позивачем інфляційних та 3% річних судом встановлено, що останні зроблені позивачем на більшу суму (276539,80 грн.) ніж встановлено рішенням у справі № 902/611/15 (154 535,39 грн.).

Даний факт позивач обґрунтовує тим, що при звернені до суду з позовом про стягнення 154 535,39 грн. основної заборгованості ними було віднято акт встановлення збитків на суму 122004,43 грн., а фактично позивачем було надано послуг відповідачу 2 на суму 276539,80 грн. за які останній вчасно не розрахувався.

Суд дослідивши матеріали справи, зазначає, що акт про встановлення збитків датований листопадом 2013 року, а зобовязання виникли у відповідачів, як встановлено судами в рішенні № 902/611/15, 25.02.2014 року зі спливом 7-ми днів після отримання відповідачами вимоги. В даній вимозі позивачем вже зазначено вище згаданий акт встановлення збитків на суму 122004,43 грн.

З огляду на це, суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення 14183,08 грн. 3% річних та 201434,43 грн. індексу інфляції, розрахувавши їх на загальну суму 154 535,39 грн. - за період з 25.02.2014 р. по 10.11.2015 р., в звязку з чим вказана вимога підлягає задоволенню частково в сумі 7925,76 грн. 3% річних та 112565,15 грн. індексу інфляції.

Твердження відповідача 2 викладені у відзиві та в додаткових поясненнях, щодо не вірної дати повної сплати зобовязання, спростовуються наявними в справі доказами, а саме. Відповідачем 2 до додаткових пояснень додано платіжне доручення № 61991 від 03.11.2015 р. на суму 154535,37 грн., з призначенням платежу сплата основного боргу згідно наказу від 30.11.2015 № 902/611/15. Однак дані кошти відповідачем 2 перераховані на рахунок Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції і відповідно до постанови про закриття виконавчого провадження лише 11.11.2015 року платіжними дорученнями №3052 та № 3053 були перераховані позивачу.

Щодо вимоги позивача про стягнення 95037,18 грн. пені, слід зазначити наступне.

У відзиві відповідач 2 просить суд застосувати позовну давність щодо стягнення пені.

Як встановлено судом в рішенні № 902/611/15 і про це зазначалось вище, зобовязання виникли у відповідачів 25.02.2014 року.

За визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно з нормою ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначалося вище відповідач 2 у відзиві на позовну заяву заявив про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.

В абзаці 7 п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вказано, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Оскільки клопотання відповідача про застосування строку позовної давності висловлене у відзиві на позовну заяву, воно приймається судом до розгляду.

Пунктом 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пункт 5.2 Договорів № 0102/20У, №29-1, № 131, в яких сторони передбачили, що «у випадку несвоєчасної оплати послуг з охорони Замовник зобовязаний сплатити Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період несплати, розраховану на весь період несплати починаючи з наступного дня після спливання встановленого строку і по день фактичної сплати» не є в розумінні норм закону збільшення терміну нарахування пені.

Так п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З огляду на вказані приписи чинного законодавства, суд зробивши перерахунок заявленої до стягнення пені встановив про наявність у позивача в даному випадку порушеного права за позовною вимогою про стягнення з відповідача пені в сумі 14 082,03 грн. за період з 25.02.2014 р. по 28.08.2014 р.

Як вказано в п.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги клопотання відповідача щодо застосування строків позовної давності до вимог позивача про нарахування пені, суд вважає за необхідне застосувати строки позовної давності до вимоги позивача по стягнення пені. А тому заявлена до стягнення пеня задоволенню судом не підлягає.

Посилання позивача на переривання строку позовної давності, яке здійснено ним шляхом подачі в квітні 2015 року позову до суду про стягнення основної заборгованості, оцінюється судом критично, позаяк вказаний позов поданий до суду вже після спливу позовної давності щодо стягнення пені і тому не може розцінюватись як його переривання.

Пунктом 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

З огляду на викладене позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України та п. 2.3 Договору поруки судовий збір покладається на відповідача 2 пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" (вул. Асмолова, 101, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідент. код 38239887) та Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (вул. Каботажний спуск, 1, м. Миколаїв, 54002; вул. Фалеївська, 9-б, м. Миколаїв, 54030, ідент. код 14291113) на користь Приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (вул. Асмолова, 101-А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідент. код 34898001) 7925,76 грн. 3% річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (вул. Каботажний спуск, 1, м. Миколаїв, 54002; вул. Фалеївська, 9-б, м. Миколаїв, 54030, ідент. код 14291113) на користь Приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (вул. Асмолова, 101-А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідент. код 34898001) 112 565,15 грн. - індексу інфляції та 1807,36 грн. - витрат повязаних із сплатою судового збору.

4. В позові у частині стягнення 95037,18 грн. пені, 6257,32 грн. 3% річних та 88 869,28 грн. індексу інфляції відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення направити відповідачам рекомендованим листом.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 01 лютого 2016 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу 1 (23100, Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Асмолова 101);

3,4 - відповідачу 2 (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1; 54030, м. Миколаїв, вул. Фалеївська, 9-б).