Постанова № 55342132, 29.01.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2016 р. Справа № 906/267/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Адлєр" на рішення господарського суду Житомирської області від 26.11.15 року у справі № 906/267/15 (суддя Ляхевич А.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс"

до Приватного підприємства "Адлєр"

про стягнення 861772,34 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю.

В судовому засіданні 29.01.2016 року відповідно до ст.ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс" (далі ТзОВ "Агрофлекс") звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Адлєр" (далі ПП "Адлєр") про стягнення 591343,20 грн., з яких 558600,00 грн. основного боргу; 17316,60 грн. інфляційних втрат; 3213,84 грн. 5% річних та 12212,76 грн. пені.

До прийняття рішення по суті спору ТзОВ "Агрофлекс" подало заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просило стягнути з ПП "Адлєр" на свою користь 558600,00 грн. основного боргу за товар; 303170,34 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за період з вересня 2014 року по жовтень 2015 року; 1,00 грн. 5% річних від суми основного боргу за період з 31.12.2014 року по 05.05.2015 року; 1,00 грн. пені.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.11.2015 року (суддя Ляхевич А.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Адлєр" на користь ТзОВ "Агрофлекс" 558600,00 грн. основного боргу, 303170,34 грн. інфляційних втрат, 17235,41 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено. Повернуто ТзОВ "Агрофлекс" з Державного бюджету України 910,86 грн. зайво сплаченого судового збору.

При цьому, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що сума заборгованості, яка є предметом спору у даній справі, виникла з позадоговірної поставки товару (за видатковими накладними по усній домовленості сторін).

ПП "Адлєр" із вказаним рішенням не погодилось, звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 26.11.2015 року у справі № 906/267/15 скасувати, посилаючись на те, що воно прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ТзОВ "Агрофлекс" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому воно проти доводів скарги заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що не узгоджуються з приписами чинного законодавства, а тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник ПП "Адлєр" підтримав доводи і вимоги, викладені в апеляційній скарзі та доповненні до неї, представник ТзОВ "Агрофлекс" проти апеляційної скарги заперечував.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, доповненнях до неї та відзиві доводи сторін, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як встановлено місцевим господарським судом, 13.06.2014 року між ТзОВ "Агрофлекс" (постачальник) та ПП "Адлєр" (покупець) укладено договір № АФ-56-14, згідно якого постачальник зобов'язаний здійснити поставку насіння озимого ріпаку гібрид "Рідер F1" (товар), а покупець оплатити вищезазначений товар, з урахуванням умов, наведених у цьому договорі та у додатках до цього договору. Згідно з. п. 3.1, п. 3.2 договору, порядок та строки поставки продукції за даним договором визначаються у додатках до даного договору, які є невід'ємною частиною цього договору. Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що загальна вартість договору визначається як сума всіх додатків до цього договору.

Сторонами також погоджено застосовувати при проведенні розрахунків за товари курс продажу іноземних валют (Доллар США/Євро) до гривні, що встановлений Українською міжбанковою валютною біржею. Загальна вартість товару за кожним окремим додатком до даного договору визначена на дату його укладання, у випадку зростання курсу продажу іноземних валют, встановленого МВБ на дату настання остаточних строків розрахунку за окремим додатком порівняно з показником курсу МВБ на момент укладення додатку, або на іншу дату, обумовлену сторонами, збільшується на суму, що дорівнює позитивній різниці між вартістю товару за курсом МВБ на момент настання остаточного розрахунку та вартістю товару на момент укладання додатку, або на іншу дату, обумовлену сторонами. Така позитивна різниця підлягає сплаті покупцем в день проведення остаточних розрахунків за окремим додатком до договору (п. 4.1, п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 13.1 договору № АФ-56-14, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

В позовній заяві ТзОВ "Агрофлекс" посилалося на те, що на поставку насіння озимого ріпаку гібрид "Рідер F1" сторонами підписано додатки №№ 4, 5, 6 до договору № АФ-56-14. ТзОВ "Агрофлекс" також вказувало, що на виконання умов договору № АФ-56-14 з додатками до нього, Товариство у період з серпня 2014 по вересень 2014 відвантажило ПП "Адлєр" через уповноваженого представника, який діяв на підставі довіреностей № 500 від 01.09.2014 року, № 501 від 04.08.2014 року, № 516 від 13.08.2014 року, № 527 від 14.08.2014 року, № 536 від 18.08.2014 року, № 538 від 19.08.2014 року, № 542 від 20.08.2014 року, № 546 від 22.08.2014 року, № 551 від 26.08.2014 року, № 565 від 29.08.2014 року, № 583 від 08.09.2014 року, товар на загальну суму 558600,00 грн., в тому числі: згідно видаткової накладної № 106 від 01.08.2014 року на суму 21000,00 грн., згідно видаткової накладної № 107 від 04.08.2014 року на суму 72800,00 грн.; згідно видаткової накладної № 111 від 13.08.2014 року на суму 89600,00 грн.; згідно видаткової накладної № 112 від 15.08.2014 на суму 30800,00 грн.; згідно видаткової накладної № 113 від 18.08.2014 року на суму 11200,00 грн.; згідно видаткової накладної № 114 від 19.08.2014 року на суму 19600,00 грн.; згідно видаткової накладної № 115 від 20.08.2014 року на суму 53200,00 грн.; згідно видаткової накладної № 116 від 22.08.2015 року на суму 36400,00 грн.; згідно видаткової накладної № 118 від 26.08.2015 року на суму 217000,00 грн.; згідно видаткової накладної № 122 від 29.08.2014 року на суму 2800,00 грн.; згідно видаткової накладної № 126 від 08.09.2014 року на суму 4200,00 грн.

ПП "Адлєр" у відзиві на позовну заяву вказувало про те, що його керівником ОСОБА_3 підписано лише договір поставки товару № АФ-56-14 від 13.06.2014 року, на якому проставлено оригінальну печатку підприємства, жодних дій, пов'язаних з підписанням та проставленням оригінальної печатки на додатках № 4 від 16.07.2014 року, № 5 від 10.08.2014 року, № 6 від 26.08.2014 року не вчинялося.

Згідно висновку почеркознавчої та технічної експертизи встановлено, що підписи від імені директора ПП "Адлєр" на додатках № 4 від 16.07.2014 року, № 5 від 10.08.2014 року, № 6 від 26.08.2014 року до договору № АФ-56-14 від 13.06.2014 року виконані за допомогою факсимільного відтворення підпису, а відбитки печатки ПП "Адлєр" на вказаних додатках виконані печаткою ПП "Адлєр", зразки якої надані на дослідження.

Оскільки основний договір укладений сторонами в письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою, отже внесення змін до нього шляхом укладення додаткових угод здійснюється в тій самій формі і в тому самому порядку.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що додаткові угоди відповідачем не підписувалися, що підтверджується висновком судової експертизи, умовами договору проставлення факсимільного підпису сторонами не узгоджено, додаткові угоди №№ 4, 5, 6 підставно та правомірно оцінені судом як не укладені та до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав і обовязків.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне визначення містить і ч. 1 ст. 712 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Згідно п. 5.1 договору, сторони погодили, що оплата товару, що поставляється у відповідності з умовами цього договору, визначається в доповненнях до цього договору.

Оскільки судом встановлено, що додатки №№ 4, 5, 6 до договору між сторонами не укладені, суд приймає до уваги, що за приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, суд приходить до висновку, що поставка товару на суму 558600,00грн. була здійснена поза межами договору № АФ-56-14 від 13.06.2014 року, та відповідно не врегульована ним, тобто між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своїм змістом фактично є укладенням у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 ГК України шляхом видачі сторонами видаткових накладних і довіреностей договору поставки.

Однак, ПП "Адлєр" свої зобов'язання по проведенню оплати не виконало. Факт наявності заборгованості ПП "Адлєр" не заперечується.

У зв'язку з несплатою ПП "Адлер" боргу в сумі 558600,00 грн. за одержану продукцію ТзОВ "Агрофлекс" надіслало йому претензію № 1 від 05.01.2015 за вих. № 129 про його погашення.

Станом на час прийняття рішення у даній справі заборгованість ПП "Адлєр" перед ТзОВ "Агрофлекс" за одержану у період з серпня по вересень 2014 року продукцію, згідно видаткових накладних, становить 558600,00 грн., що визнається та не спростовується ПП "Адлєр" в процесі розгляду справи. Доказів погашення вказаної заборгованості ані місцевому господарському суду, ані апеляційному господарському суду не надано.

Враховуючи викладене, вимоги ТзОВ "Агрофлекс" про стягнення з ПП "Адлєр" основного боргу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи вимоги ТзОВ "Агрофлекс" про стягнення пені у розмірі 1,00 грн., апеляційний господарський суд враховує наступне.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ч. 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно абз. 3 п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки судами встановлено, що поставка товару здійснювалася не за умовами договору, а на підставі видаткових накладних, то вимоги про стягнення пені необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Однак, оскільки поставка товару здійснювалась не за умовами укладеного договору, заявлені до стягнення позивачем 5 % річних в розмірі 1,00грн., не розцінюються судом як узгоджені сторонами у збільшеному розмірі, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Згідно п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Позивачем розрахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням положень ст. 692 ЦК України.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, нарахованих згідно заяв від 23.11.2015 року за період з вересня 2014 року по жовтень 2015 в розмірі 303170,34 грн., місцевий господарський суд підставно та правомірно дійшов висновку, що їх здійснено ТзОВ "Агрофлекс" обґрунтовано та вірно, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і обєктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Апеляційний господарський суд вважає, що ПП "Адлєр" необґрунтовано стверджує про те, що господарським судом Житомирської області порушено вимоги процесуального права, оскільки приймаючи заяву про зменшення позовних вимог місцевий господарський суд змінив підставу та предмет позову. Предметом позову ТзОВ "Агрофлекс" до ПП "Адлєр" по справі № 906/267/15 є стягнення грошових коштів, а підстава позову є наявність заборгованості за поставлений товар. Із матеріалів справи вбачається, що предмет та підстави позову не змінились, а змінились фактичні обставини, про які ТзОВ "Агрофлекс" не було відомо і не могло бути відомо до початку розгляду справи по суті. В позовній заяві ТзОВ "Агрофлекс" посилалось на видаткові накладні, довіреності, та наявність заборгованості в сумі 558600,00 грн.

Апеляційний господарський суд вважає, що ПП "Адлєр" необґрунтовано стверджує про те, що господарським судом Житомирської області порушено вимоги процесуального права, оскільки рішення прийнято за відсутності його представника, яким було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду, яке суд використовує із врахуванням законодавчо встановлених строків розгляду справи.

Усе вищенаведене дає підстави апеляційному господарському суду вважати, що твердження скаржника, викладені в його апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, зроблені при довільному трактуванні норм чинного законодавства і дійсних обставин справи, а також всі вищенаведені факти ним не спростовані належними доказами.

Враховуючи, що скаржник не надав доказів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що його заперечення позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому рішення господарського суду Житомирської області від 26.11.2015 року у справі № 906/267/15 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 91, 101, ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Адлєр" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 26.11.2015 року у справі № 906/267/15 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.