Постанова № 55342122, 28.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2016 р. Справа № 922/5503/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 10 вересня 2015 року;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 03 листопада 2015 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 5710 Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 24 листопада 2015 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Йотунгард Україна, м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Метторг, м.Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ТОВ "Йотунгард Україна" м. Київ, звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Метторг" м.Харків, в якому просив суд, з урахуванням збільшених позовних вимог, стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 43 869,50 грн., пеню - 22 994,82 грн., 3 % річних в сумі 1 781,22 грн., інфляційні втрати в розмірі 27836,23 грн., а також судові витрати в сумі 2580,74 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 листопада 2015 року (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено повністю.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 24 листопада 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом не були враховані всі оплати, здійснені відповідачем за отриманий товар, не враховано те, що зобовязання між сторонами, за якими відбувалась поставка, були бездоговірними у відповідності до статті 181 Господарського кодексу України, позивачем не вірно зроблений розрахунок пені без врахування строків позовної давності, а також судом першої інстанції неправомірно стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати, повязані з проїздом представника в судові засідання.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2015 року прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження.

11 січня 2016 року від ТОВ Йотунгард Україна електронною поштою надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач, просить рішення господарського суду Харківської області від 24 листопада 2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ Метторг без задоволення. Позивач зазначає, що подана відповідачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі обставини справи, вірно застосовані, як норми матеріального, так і норми процесуального права, в повному обсязі зясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та обєктивному розгляду всіх обставин справи в їх сукупності (вх. 203).

Розпорядженням керівника апарату Харківського апеляційного господарського суду від 12 січня 2016 року у справі №922/5503/15, щодо повторного автоматичного розподілу справи №922/5503/15, у звязку з хворобою судді-доповідача ОСОБА_3 та судді Хачатрян В.С. призначено повторний автоматичний розподіл справи №922/5503/15.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи №922/5503/15 від 12 січня 2016 року між суддями, автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду справу №922/5503/15 призначено для розгляду судді-доповідачу ОСОБА_4 та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О., суддя Медуниця О.Є.

14 січня 2016 року від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій платіжних доручень №240 від 10 червня 2015 року на суму 2000,00 грн. та № 297 від 29 вересня 2015 року на суму 1000,00 грн. (вх. 327 від 14.01.16р.), які долучені колегією суддів до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався.

У призначене судове засідання 28 січня 2016 року представники сторін зявились.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, вислухавши в судовому засіданні доводи представників сторін, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Місцевий господарський суд, застосовуючи до даних правовідносин приписи статей 193, 218, 265 Господарського кодексу України, вимоги статей 655-712 Цивільного кодексу України, положення Законів України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» задовольнив позовні вимоги про стягнення суми боргу за договором поставки, укладеного між сторонами у розмірі 43869,50, інфляційних на суму 28910,50 грн., 3% річних у розмірі 2001,17 грн., пені на суму 26389,00 грн. та судових витрат у розмірі 2580,74 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи, 16 квітня 2014 року між ТОВ "Йотунгард Україна" (Постачальник) та ТОВ "Метторг" (Покупець) укладений договір поставки № 160414, за умовами якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця товар, а Покупець - прийняти та оплатити лакофарбові матеріали, в асортименті, кількості та за цінами на умовах даного Договору (а.с. 10-17).

Пунктом 2.3. Договору визначено, що обсяг, асортимент та термін продажу товару визначається окремо у видатковій накладній.

Згідно до п.2.4. передача та підписання документів про приймання-передачу Товару (видаткових накладних) здійснюється представниками сторін, повноваження яких засвідчені належним чином оформленими довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Факт поставки товару засвідчується підписанням Продавцем та Покупцем видаткової накладної на товар відповідно до умов поставки, визначених у п.2.1. Договору. Датою поставки є дата вказана у підписаній Сторонами видатковій накладній.

З моменту підписання видаткової накладної Покупець набуває право власності на Товар.

Пунктом 2.6. Договору сторони підтверджують, що особи, які здійснюють передачу і приймання Товару мають повноваження на представлення інтересів відповідної Сторони при виявленні розбіжностей по кількості і якості Товару, а також на складання і підписання відповідного акту.

Згідно п. 2.7. встановлено, що поставка товару супроводжується видатковою накладною та податковою накладною.

В пункті 2.11 Договору сторони домовились, що вони визнають і заявляють, що вся поставка Товару між ними здійснюється виключно на підставі цього Договору, якщо інше не погоджено Сторонами. Сторони підтверджують, будь-які та всі видаткові накладні, підписані Сторонами, засвідчують факт поставки товару відповідно до умов цього Договору, навіть якщо в видатковій накладній відсутні посилання на цей Договір.

Оплата по Договору здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця, вказаний у Договорі.

Пунктом 5.3. Договору визначені сторонами строки розрахунків за цим договором, а саме 100% передоплата від вартості Товару.

Згодом сторони відступили від п.5.2. Договору, щодо повної передоплати товару, а його оплату відповідач здійснював після факту його отримання у відповідності до приписів статті 692 Цивільного кодексу України, про що представники сторін не заперечували.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обовязковість договору для виконання сторонами.

Як встановлено місцевим господарським судом, з висновками якого погоджується колегія суддів, позивач належним чином виконав свої зобовязання, відповідно до умов укладеного Договору поставив 29 квітня 2014 року та 05 травня 2014 року відповідачеві товар на суму 19643,90 грн. та 39670,85 грн. відповідно, про що свідчать видаткові накладні №РН-0000107 від 29 квітня 2014 року та №РН-0000112 від 05 травня 2014 року, а також податкові накладні, складені 29 квітня 2014 року та 05 травня 2014 року (а.с. 18, 21, 85-86). Товар прийнятий відповідачем без заперечень.

Факт отримання товару відповідачем також підтверджується підписом уповноваженої особи за довіреністю № 37 від 29 квітня 2014 року та №40 від 05 травня 2014 року (а.с.19, 22).

Проте, відповідач взяті на себе за договором зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконав частково, здійснивши проплату на суму 15 445,25 грн., таким чином, борг відповідача перед позивачем за договором постачання антикорозійних матеріалів № 160414 від 16 квітня 2014 року складає 43869,50 грн. (19643,90 грн. + 39670,85 грн. - 15 445,25 грн. = 43869,50 грн.).

Станом на час розгляду справи судом першої, відповідач доказів сплати боргу за вищезазначеними накладними не надав.

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач порушив умови укладеного договору поставки та вимоги чинного законодавства та не сплатив вартість отриманого товару у повному обсязі та у строк, визначений умовами Договору, чим порушив права та законні інтереси позивача, що змусило його звернутись за їх захистом до господарського суду.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, а також обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що отримання відповідачем товару на загальну суму 59314,75 грн. відбулось не в рахунок укладеного сторонами договору поставки № 160414 від 16 квітня 2014 року, оскільки надані позивачем податкові та видаткові накладні не містять даних щодо договору поставки сторін.

Проте, з такими доводами відповідача погодитись не можна, виходячи з такого.

Згідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В статті 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для її бухгалтерського обліку.

Разом з цим, згідно вказаної статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналізуючи надані позивачем первинні документи, як докази поставки товару саме за договором № 160414 (видаткові та податкові накладні, довіреності), то такі документи відповідають вимогам чинного законодавства, оформлені у відповідності до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Більш того, договір поставки № 160414 від 16 квітня 2014 року містить п. 2.11, де сторони встановили, що будь які видаткові накладні підписані сторонами засвідчують факт поставки товару відповідно до умов договору. Також даний факт підтверджується наданими позивачем податковими накладними №33 від 29 квітня 2014 року та №2 від 05 травня 2014 року зі змісту яких вбачається, що постачання товару здійснюється на підставі договору поставки №160414.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано, у відповідності до матеріалів справи та чинного законодавства правильно зроблено висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 43869,50 грн.

Щодо наданих відповідачем апеляційній інстанції додаткових доказів: копій платіжних доручень №240 від 10 червня 2015 року та №297 від 29 вересня 2015 року, які на думку відповідача, підтверджують сплату частини боргу за отриманий товар (а.с. 134, 135), то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки представник відповідача не обґрунтував, у відповідності до частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, неможливість подання таких доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У звязку із порушенням відповідачем умов Договору, позивач нарахував до стягнення 3% річних на суму 2001,17 грн. та інфляційні втрати у розмірі 28910,50 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобовязання, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних у розмірі, заявлених позивачем до стягнення.

Щодо стягнення пені, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу статей 611 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як розяснив Вищий господарський суд України в п. 2.5 постанови Пленуму № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строку оплати вартості товару, покупець зобов'язується сплатити постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми за кожен день прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду невиконання зобовязання Покупцем та припиняється у момент надходження простроченої суми грошових коштів на поточний рахунок Продавця.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобовязань, а також порядок і строки нарахування пені, передбачені умовами укладеного сторонами договору, та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Перевіривши розрахунок пені, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок, зроблений позивачем та перевірений судом першої інстанції, відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.

А отже, посилання відповідача на пропущений позивачем строк позовної давності щодо стягнення пені за період з 05 травня 2014 року по 31 липня 2015 рік, колегія суддів вважає безпідставними. До того ж, про сплив позовної давності відповідачем в суді першої інстанції, як того вимагають приписи частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, не заявлялось.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на недотримання позивачем чинного процесуального законодавства при подачі в суд першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 64-67).

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

З протоколу судового засідання від 10 листопада 2015 року вбачається, що представником відповідача в судовому засіданні було отримано на руки клопотання позивача про збільшення позовних вимог (а.с. 72).

Зауважень з приводу допущених у протоколі судового засідання неправильностей або неповноти протоколу, у відповідності до частини четвертої статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, представником відповідача не подано.

Щодо відшкодування витрат повязаних із явкою представника позивача у судове засідання в суд першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення таких вимог, оскільки факт витрат позивача підтверджуються належними та допустимими доказами: посадочними документами на представника позивача №000В3АА6-63СА-ЕЕВ0-0001, №000В3АА6-А6ЕА-ЕЕD8-001,№000В3АВ4-33F9-C894-0001,№000В3АВ5-Е3DA-F688-001, загальна вартість проїзду складає 1063,19 грн. Факт участі у судовому засіданні 10 листопада 2015 року та 24 листопада 2015 року представника позивача підтверджується протоколами судових засідань від 10 листопада 2015 року та 24 листопада 2015 року (а.с. 72, 92).

Також слід зазначити, що представником позивача в ході розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції заявлено клопотання, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати, повязані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 586,74 грн., як витрати позивача на проїзд свого представника, про що надав відповідні докази, а також 60,00 грн. добових.

Колегія суддів задовольняє зазначене вище клопотання, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною пятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Судові засіданні апеляційної інстанції проводились за участю представника позивача, який був викликаний до Харківського апеляційного господарського суду, згідно ухвал суду від 17 грудня 2015 року про прийняття апеляційної скарги до провадження (а.с. 104) та від 14 січня 2016 року про відкладення розгляду справи (а.с. 140-141).

Витрати, повязані з явкою представника в суд у розмірі 526,74 грн., підтверджені проїзними документами №В3АF6-СВF3-ЕА 27-0001 та №В3АF6-4В23-ЕА5А-0001.

Крім того, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 60.00 грн. добових витрат, в межах сум, визначених Постановою Кабінету Міністрів України №98 від 02 лютого 2011 року «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями».

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За загальним правилом обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків Господарського суду Харківської області, викладених у рішенні від 24 листопада 2015 року у цій справі.

Судова колегія вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24 листопада 2015 року у справі № 922/5503/15 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТТОРГ" (код ЄДРПОУ 38381778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард Україна" (код ЄДРПОУ 38003804) судові витрати у розмірі 586,74 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 01.02.2016р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Медуниця О.Є.