Постанова № 55342007, 19.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2016 р. Справа№ 910/22031/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Захарчук Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Жигальська Ю.Ю (довіреність № ГН-22-ІО/2016 від 04.01.2016)

від відповідача: Цілик А.В. (довіреність № 7 від 01.01.2016)

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015

у справі № 910/22031/15 (суддя: Головіна К.І.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

до приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"

про стягнення 32 228,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 23 562, 01 грн., а також 8 273,01 грн. втрат від інфляції та 393,13 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року у справі №910/22031/15 позов приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення 32 228,15 грн. задоволено частково: стягнуто з приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" страхове відшкодування в сумі 23 562 грн. 01 коп., інфляційну складову боргу у сумі 8 018 грн. 33 коп., 3 % річних у сумі 393 грн. 13 коп. У іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що до позивача, як до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №1016095-02-10-01 від 19.09.2013 р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки. Зазначив також, що за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс АС/8554757) передбачена франшиза 500 грн., отже, з відповідача підлягає стягненню сума страхового відшкодування 23 562, 01грн. (24 062,01 грн. - сума, виплачена позивачем мінус 500 грн. франшизи). Щодо стягнення 8 273,01 грн. інфляційних втрат та 393,13 грн. 3% річних вказав, що, оскільки, зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема, сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі № 910/22031/15 частково та прийняти нове рішення.Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказав на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення, а саме: дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди. Крім того, зазначає, що між сторонами відсутні договірні зобов'язання, а грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена вказаною статтею, передбачає насамперед договірні правовідносини. Тобто, відповідач не погоджується лише зі стягненням 8 018,33 грн. втрат від інфляції та 393,13 грн. 3% річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 було прийнято до провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" та призначено справу № 910/22031/15 до розгляду.

18.01.2016 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, зазначаючи, що оскільки зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати у грошовій одиниці України, то таке зобов'язання є грошовим у зв'язку із чим в разі прострочення останнього настає відповідальність, передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України.

В судовому засіданні 19.01.2016 року представником позивача вказав на те, що рішення суду є законим та обґрунтованим та підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Представник відповідача просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки № 9433346 про дорожньо-транспортну пригоду та постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 28.10.2014 у справі № 760/19332/14-п, 05.09.2014 в м. Києві по вул. Кільцева дорога, ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки "Мерседес Бенц", д.н.з. НОМЕР_1, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Хюндай, д.н.з. НОМЕР_2 (а.с.14-16).

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 28.10.2014 у справі № 760/19332/14-п, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль Хюндай, д.н.з. НОМЕР_2.

Пошкоджений автомобіль був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №1016095-02-10-01 від 19.09.2013 (а.с.9).

Згідно звіту про оцінку транспортного засобу № 14/10/821/623162 від 12.10.2014 р. вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Хюндай, д.н.з. НОМЕР_2, внаслідок ДТП, складає 34 594,94 грн. (а.с. 26-35).

На підставі заяви страхувальника від 08.09.2014 (а.с. 17-19), страхового акту № 4204-02 від 17.10.2014 (а.с. 39) позивач перерахував на користь страхувальника суму страхового відшкодування у розмірі 24 062,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11857 від 17.10.2014 (а.с. 40)

Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, транспортним засобом - "Мерседес Бенц", д.н.з. НОМЕР_1, який спричинив ДТП та заподіяв збитки автомобілю Хюндай, д.н.з. НОМЕР_2, керував ОСОБА_4, вина останнього встановлена у судовому порядку. Отже, ОСОБА_4 є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю Хюндай, д.н.з. НОМЕР_2, у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 застрахована відповідно до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у відповідача - приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" за полісом АС/8554757 (а.с.41)

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставні того, що 29.10.2014 року звертався до відповідача з вимогою № 4973 про відшкодування в порядку регресу шкоди, проте, відповідач кошти в добровільному порядку не сплатив (а.с.42).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки цивільно-правова відповідальність винної особи за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації автомобіля "Мерседес Бенц", д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія", з відповідача підлягає стягненню сума страхового відшкодування в розмірі 23 562, 01 грн., зазначивши, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача саме в межах фактичних витрат, тобто в розмірі фактично сплаченого страхового відшкодування. Керуючись ч.2 ст. 625 ЦК України стягнув, також, з відповідача інфляційну складову боргу в розмірі 8 018,33 грн. та 3 відсотки річних у сумі 393,13 грн.

Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, передбачено, що завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як передбачено ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Аналізуючи зазначені правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача саме в межах фактичних витрат, тобто, в розмірі фактично сплаченого страхового відшкодування, отже, саме на таку суму у відповідача виникає обов'язок зі сплати страхового відшкодування.

Зважаючи на викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 23 562, 01 грн. (24 062,01 грн. - сума, виплачена позивачем мінус 500 грн. франшизи).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 8 273,01 грн. втрат від інфляції та 393,13 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Згідно ч.4 ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений з недотриманням письмової форми є нікчемним (ст.547 ЦК України).

Виконання основного зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.258 ЦК України).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції послався на те, що, оскільки, зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, зокрема сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо та вважає, що вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки, між сторонами не було письмово укладено договору, який би встановлював відповідальність за прострочення виконання зобов'язання, відтак не досягнуто згоди щодо її застосування у випадку несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Відшкодування шкоди є мірою відповідальності, а дія частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України про обов'язок боржника сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди. На шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю.

Отже, місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 09.11.2015 підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 8 018 грн. 33 коп. та 3 % річних у сумі 393 грн. 13 коп. В решті рішення господарського суду міста Києва від 09.11.2015 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі № 910/22031/15 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі № 910/22031/15 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційної складової боргу у сумі 8 018 грн. 33 коп. та 3 % річних у сумі 393 грн. 13 коп., в іншій частині залишити без змін.

«Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31, ідентифікаційний код 31650052) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77, ідентифікаційний код 22945712) судовий збір в розмірі 1339,80 грн. за подачу апеляційної скарги»

Видачу наказів доручити Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/22031/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко