Постанова № 55341910, 25.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2016 р. Справа № 922/5780/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Євтушенкові Є.В.

за участю представників сторін:

позивач ОСОБА_1;

відповідач ОСОБА_2;

третя особа ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №5659Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 23 листопада 2015 року по справі №922/5780/15

за позовом Комунального підприємства Харківські теплові мережі, м. Харків

до Комунального закладу Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №18 комбінованого типу Харківської міської ради, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, м. Харків

про стягнення 88186,49 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської від 23 листопада 2015 року по справі №922/5780/15 (суддя Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено повністю.

Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відновити пропущений строк позовної давності та задовольнити позов.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.

У судовому засіданні позивач підтримав вимоги скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати.

Відповідач та третя особа проти задоволення скарги заперечували. Просили рішення суду залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, відповідача та третьої особи, а також дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2008 року між сторонами був укладений договір №2456 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (Договір), за яким теплопостачальна організація (позивач) зобовязалася постачати споживачеві (відповідачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобовязався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені Договором.

Пунктом 6.3 Договору сторони визначили, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 6.4 Договору споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду самостійно, ініціативним дорученням сплачує теплопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до Договору кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює до 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку.

Додатками до Договору були визначені: обсяги постачання теплової енергії споживачу, в тому числі максимальне теплове навантаження; схема межі поділу теплової мережі та технічна характеристика теплотраси, в тому числі місце установки приладу обліку; умови припинення постачання теплової енергії; перелік об'єктів теплоспоживання, а також облік теплової енергії при наявності вузла обліку та експлуатація вузла обліку теплової енергії.

Окрім того, між сторонами була укладена додаткова угода від 01.03.2008 року до договору №2456 про постачання теплової енергії від 01.03.2008 року, якою продовжено строк дії договору до 31.12.2008 року.

На підставі вищезазначеного Договору позивач у період опалювального сезону здійснив відпуск теплової енергії відповідачу до будівлі за адресою: м. Харків, вул. Свинаренка, 10.

Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актом №176/6120 підключення споживача до джерела теплової енергії від 03.10.2010 року на включення опалення будівлі по вул. Свинаренка, 10, до джерела теплової енергії, який підписаний представниками Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" та Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №18 комбінованого типу Харківської міської ради" без будь-яких заперечень або зауважень.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач на підставі вищезазначеного Договору в період з жовтня 2010 року по січень 2011 року здійснив відпуск теплової енергії відповідачу на суму 106145,62 грн., що підтверджується копіями рахунків на оплату спожитої теплової енергії за вищевказаний період та копіями актів виконаних робіт по відпуску теплової енергії.

Проте, відповідач частково оплатив надані позивачем послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді за жовтень 2010 року за договором в сумі 17959,13 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість в сумі 88186,49 грн.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За вимогами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Згідно частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України Про теплопостачання у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Частиною 1 статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору не допускається.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, матеріалами справи підтверджується те, що відповідач не у повному обсязі сплатив вартість спожитої теплової енергії за договором №2456, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 88186,49 грн.

Відповідач заперечень щодо розміру заборгованості або доказів повного її погашення в суд першої інстанції та в апеляційний господарський суд не надав.

Відповідачем в суд першої інстанції було заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що позивач посилається в обґрунтування своєї заяви про відновлення пропущеного строку позовної давності на тяжкий фінансовий стан, суд першої інтонації, правомірно, на думку апеляційного суду відмовив в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності.

Пунктом 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка на теперішній час залишається непогашеною.

Як вбачається з матеріалів справи, облік споживання теплової енергії проводиться за приладом обліку відповідно до пункту 5.1 договору, та з урахуванням пункту 6.4 договору, якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку - при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 28-го числа поточного місяця.

Отже, враховуючи зазначені норми чинного законодавства України, а також узгоджені між сторонами умови оплати, враховуючи те, що позивачем заявлена до стягнення заборгованість за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року, тому перебіг позовної давності сплив у січні 2014 року, в той час, як позивач звернувся до суду за захистом своїх інтересів у жовтні 2015 року.

Пунктом 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено: якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Позивач не вказав яким чином ці обставини вплинули на пропуск ним строку позовної давності при зверненні до суду саме з даним позовом.

Фактично, вказані доводи свідчать лише про наявність недоліків в організації роботи підприємства щодо стягнення дебіторської заборгованості, а отже несвоєчасне подання даного позову сталося з вини самого позивача, тобто з суб'єктивних причин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявності поважних причин пропуску позовної давності, у зв'язку із чим, з огляду на заяву відповідача про застосування позовної давності, в позові слід відмовити.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції прийняв до уваги доводи лише однієї сторони і не врахував інтереси позивача, спростовуються аналізом суду обставин справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі скаржник не вказує, яких саме порушень норм матеріального та/або процесуального права допустив суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, а доводи скаржника зводяться до того, що позивач знаходиться в тяжкому матеріальному становищі і наполягає на здійсненні судом апеляційної інстанції переоцінки обставин справи. Проте, такі доводи апелянта в силу приписів ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

При таких обставинах колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача є необґрунтованою, безпідставною і підлягає залишенню без задоволення,

рішення господарського суду Харківської області від 23 листопада 2015 року по справі №922/5780/15 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, Господарського процесуального кодексу України судова колегія Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23 листопада 2015 року по справі №922/5780/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 01.02.2016 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.