Постанова № 55341867, 26.01.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2016 р.Справа № 915/1079/15Одеський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Ліпчанської Н.В.,

суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.

(склад колегії суддів змінено на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду №910 від 09.12.2015р.)

При секретарі судового засідання Кіртоки Л.В.,

від позивача: Широкобород С.М. за довіреністю,

від відповідача: Курбанов А.В. за довіреністю,

від третьої особи (ОСОБА_3.): ОСОБА_3 - особисто, за паспортом,

представник третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроника"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 17.09.2015р.

у справі №915/1079/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроника",

про стягнення 2588170,06 грн.

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроника",

до: Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання зобов'язання із повернення кредитних коштів припиненим

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (далі - Банк) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроника" (Далі - Товариство) про стягнення заборгованості за кредитним договором №118577-46 від 23.10.2014р. у сумі 2588170,06 грн., а саме: заборгованості по кредиту - 1835000,00 грн., заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом - 166651,24 грн., пені по несплаченому кредиту - 208134,25 грн., пені по несплаченим відсоткам - 11611,63 грн., 30% річних за несвоєчасне погашення відсотків - 5805,82 грн., 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту - 104067,12 грн., простроченої заборгованості за кредитом з урахуванням індексу інфляції - 256900,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Банк посилається на неналежне виконання Товариством прийнятих на себе за кредитним договором №118577-46 від 23.10.2014р. зобов'язань.

Відповідач проти первісного позову заперечує, в обґрунтування своїх заперечень надав відзив на позовну заяву, вважаючи зобов'язання позивача щодо сплати відповідачу грошових коштів за Кредитним договором в розмірі 1835000,00 грн. припиненим 15.04.2015р., оскільки до відповідача згідно умов Договору застави перейшло право вимоги згаданих коштів, які були забезпеченням виконання зобов'язання за Кредитним договором. Разом з тим, відповідач звернувся до суду із зустрічною позовною вимогою до Банку про визнання зобов'язання із повернення кредитних коштів припиненим, яку ухвалою суду прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.

Банк проти зустрічних позовних вимог заперечує повністю, в обґрунтування своїх заперечень надав відзив на зустрічний позов, у якому посилається на рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015р. №138 та на положення ст. 52 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 17.09.2015р. (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) первісний позов Банку задоволено повністю, стягнуто з Товариства грошові кошти у сумі: 1835000,00 грн. основного боргу, 166651,24 грн. процентів за користування кредитом, 208134,25 грн. пені за несплату кредиту, 11611,63 грн. пені за несплату процентів, 5805,82 грн. - 30% річних за несвоєчасне погашення процентів, 104067,12 грн. - 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 256900,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом з урахуванням індексу інфляції. У задоволенні зустрічного позову Товариства відмовлено повністю (а.с.192-195).

Мотивуючи дане рішення, місцевий господарський суд, послається на запровадження тимчасової адміністрації у Банку та на обмеження Банку та на положення ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 04.07.2014р., що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з чим у Банку не було правової можливості реалізувати право звернення на предмет застави в порядку, встановленому розділом 5 Договору застави (із застосуванням ст.606 ЦК України).

Не погоджуючись із даним рішенням господарського суду, Товариство звернулось з апеляційною скаргою, вважаючи вказане рішення винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права (а.с. 222-227).

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішення місцевого господарського суду, обставинам справи.

Разом з тим, до канцелярії суду 30.11.2015р. та 25.01.2016р. від відповідача надійшли додаткові пояснення та доводи до апеляційної скарги.

Позивач проти апеляційної скарги заперечує повністю з підстав, викладених у двох відзивах на апеляційну скаргу, що надійшли до апеляційного суду 02.12.2015р. та 11.01.2016р.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступних підстав.

23 жовтня 2014 року між Банком та Товариством було укладено кредитний договір №118577-46 на відкриття відновлювальної кредитної лінії під заставу майнових прав за договором банківського вкладу (далі - Кредитний договір), згідно положень розділу 1 якого Банк відкриває Товариству відновлювальну відкличну кредитну лінію для поповнення обігових коштів з лімітом 1500000 грн. (а.с.8-11).

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічне положення містить й ст. 173 ГК України. А зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, у тому числі і з договорів.

Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно пп.1.1.2 сторони узгодили кінцевий термін повернення кредиту, а саме 22.11.2014р. У розділі 1 Кредитного договору, встановлено фіксований тип процентної ставки, що складає 24,5% річних. Кредит надається окремими частинами або повною сумою в межах встановленого ліміту кредитної лінії. Повернення заборгованості за Кредитним договором та нарахованими процентами здійснюється у валюті кредиту.

До Кредитного договору укладались Договори про внесення змін №1 від 21.11.2014р., а також №2 від 14.01.2015р. Останнім сторони змінили деякі положення Кредитного договору і встановили ліміт кредитної лінії у розмірі 1835000 грн., кінцевий термін повернення кредиту - 14.04.2015р., процентну ставку за користування кредитом - 29,0% (а.с.12-14).

Усі вказані договори підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств без зауважень.

Разом з тим, пунктом 2.5 Кредитного договору встановлено, що кредит надається Банком тільки після виконання вимог розділу 3 вказаного договору. В пункті 3.1 Кредитного договору визначено, що виконання Товариством зобов'язань за цим договором забезпечується, зокрема, заставою майнових прав за Договором банківського вкладу (договір №116154-46 банківського вкладу в іноземній валюті "Щедра осінь 2014" від 15.10.2014р., укладений між Банком та ОСОБА_3).

В якості забезпечення належного виконання Товариством зобов'язань за Кредитним договором (основного зобов'язання), 23.10.2014р. між Банком та громадянином України ОСОБА_3 було укладено Договір застави №118578-46 (далі - Договір застави), відповідно до умов якого гр. ОСОБА_3 як майновий поручитель Товариства передав в заставу, а Банк прийняв в заставу в порядку і на умовах, визначених цим договором, майнові права за Договором банківського вкладу, які, зокрема, полягають у праві ОСОБА_3 вимагати від Банку повернення вкладу в сумі 137000,00 дол. США та сплати нарахованих на вклад процентів в порядку та в строки, визначені Договором банківського вкладу (а.с.15-17).

Як передбачено ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Статтею 23 Закону України "Про заставу" встановлено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Так, згідно з п. 5.1 та пп.5.1.1 Договору застави Банк набуває право звернути стягнення на предмет застави у будь-який час незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання у разі повного або часткового неповернення кредиту (або його частини) та/або при повній або частковій несплаті процентів, винагороди, неустойки, невідшкодування витрат та збитків Банку у встановлені Кредитним договором строки.

Відповідно до п. 5.3 Договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за Договором про відступлення права вимоги, що міститься у п. 5.4 цього Договору, а саме: Банк та ОСОБА_3 встановили, що положення цього пункту, разом з іншими положеннями Договору, являють собою укладений сторонами договір з відкладальною умовою про відступлення гр. ОСОБА_3 на користь Банку права вимоги за Договором банківського вкладу, з метою звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку. Такою відкладальною умовою є факт настання будь-якого з випадків, зазначених у п. 5.1 Договору. Факт відступлення права вимоги предмета застави Банку не підлягає підтвердженню додатковим договором (угодою) сторін. З моменту переходу прав (відступлення права вимоги) гр. ОСОБА_3 за Договором банківського вкладу до Банку, Банк вправі здійснювати розпорядження вкладним (депозитним) рахунком на правах вкладника за Договором банківського вкладу без будь-якої додаткової згоди/погодження/розпорядження з боку гр. ОСОБА_3

За Договором про відступлення права вимоги гр. ОСОБА_3 відступає, а Банк приймає право вимоги від Банку як від боржника за Договором банківського вкладу виплати грошових коштів в сумі, яка складається з суми вкладу в розмірі 137000 доларів США та процентів, нарахованих на вклад згідно з договором банківського вкладу. З моменту виникнення права звернення стягнення на предмет застави (відповідно до п. 5.1 Договору застави), Банк набуває, а гр. ОСОБА_3 втрачає право вимоги до ПАТ "Банк "Київська Русь" щодо виплати коштів в сумі, передбаченій п. 5.4.2, та зобов'язання ПАТ "Банк "Київська Русь" з повернення гр. ОСОБА_3 коштів в сумі, передбаченій п. 5.4.2, припиняється відповідно до ст. 606 ЦК України (поєднання боржника і кредитора в одній особі).

Після уступки (відступлення) права вимоги Банк виконує основне зобов'язання в порядку, визначеному Кредитним договором. Визначений цим Договором спосіб задоволення вимог Банка не перешкоджає Банку застосувати інші встановлені чинним законодавством України способи звернення стягнення на предмет застави (п.п. 5.4, 5.5 Договору застави).

Договором про внесення змін №2 від 14.01.2015 сторони змінили умови Договору застави в частині розміру основного зобов'язання за Кредитним договором, процентної ставки та строку повернення кредиту.

На виконання умов Кредитного договору Банк надав Товариству кредитні кошти, що підтверджується виписками з рахунків Товариства №2062990688, №2067290413.

Так, дослідивши обставини спору, судом встановлено факт неналежного виконання Товариством прийнятих на себе зобов'язань за умовами Кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 23.06.2015р. за ним утворилась заборгованість з повернення кредиту у розмірі 1835000,00 грн. та зі сплати процентів - 166651,24 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Такі ж самі положення містяться й у ст.ст. 525, 526 ЦК України, за якими зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності до приписів ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 1 статті 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Так, сторони домовились, що у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або винагород Банку товариство сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення (п.8.1 Кредитного договору).

Згідно п.8.2 Кредитного договору, у випадку порушення Товариством строків (термінів) повернення кредиту та/або процентів Товариство зобов'язалось сплатити суму заборгованості за кредитом, нарахованими процентами та іншими платежами згідно з договором з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30% річних від простроченої суми, за весь час прострочення.

У зв'язку із простроченням з повернення кредиту та зі сплати процентів, Банк застосував право, передбачене у п.п. 8.1, 8.2 Кредитного договору, і нарахував на прострочені суми пеню, 30% річних та втрати від інфляції в загальній сумі 586518,82 грн., розрахунки яких містяться в матеріалах справи.

Також, ч.1 ст.1050 ЦК України встановлено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст.549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст 1048 цього Кодексу.

Також відповідно до п.п.1,2,3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання є день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України встановлює, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

За змістом п.1 ч.2 ст.258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в ст. 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак, ч.6 ст.232 ГК України визначає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Так, позивачем розраховано до стягнення з відповідача пеню із дотриманням строку спеціальної позовної давності та строку нарахування пені, встановленого ч.6 ст.232 ГК України, у зв'язку з чим позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 208134,25 грн. пені по несплаченому кредиту та 11611,63 грн. пені по несплаченим відсоткам підлягає судом задоволенню.

Разом з тим, перевіривши розрахунки 30% річних за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, апеляційний суд встановив, що позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення за вказаний період 104067,12 грн. та 5805,82 грн. відповідно.

Між тим, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки позивача щодо суми інфляційного збільшення заборгованості у розмірі 256900,00 грн., апеляційний суд встановив їх обґрунтованість, у зв'язку з чим зазначена сума підлягає стягненню.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №61 від 19.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації. Рішенням №116 від 15.06.2015 Фонд продовжив строк здійснення тимчасової адміністрації до 19.07.2015, а рішенням №138 від 17.07.2015 - розпочав процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь".

Згідно ч.4 ст.36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" початок тимчасової адміністрації та ліквідації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів, які забезпечують операційну діяльність банку.

Крім того, відповідно до ст.48 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію відноситься, зокрема, вжиття заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Разом з тим, суд зауважує, Постановою правління Національного банку України Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Як вже зазначалось, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №61 від 19.03.2015р. розпочато ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку, згідно наказу №1 від 20.03.2015р. (а.с.22).

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Наслідки запровадження тимчасової адміністрації регулюються ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012р. №4452-VI. Так, зокрема, згідно ч.5 ст. 36 вказаного Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку,

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку,

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів),

4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог до кредиторів, встановленого цим Законом.

У зв'язку із зазначеним у Банку не було правової можливості реалізувати право звернення на предмет застави в порядку, встановленому розділом 5 Договору застави, із застосуванням ст.606 ЦК України.

Згідно ст.1 Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121-ІІІ кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Щодо Договору застави, як вже раніше зазначалось, положенням цього договору передбачено право Банку, а не його обов'язок вимоги отримання грошових коштів в сумі 137000,00 грн.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Товариство обґрунтовує зустрічний позов про визнання зобов'язання за Кредитним договором припиненим положеннями, зокрема, ст.600 ЦК України, якою визначено, що зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюється сторонами.

За змістом вказаної статті вбачається, що зобов'язання припиняється не просто за згодою сторін, а в результаті реального передання боржником кредиторові відступного.

Оскільки Банк не надав згоди на отримання від Товариства відступного, відповідний договір з Товариством не укладав, й власне відступне Товариство Банку не передало, то й немає підстав вважати зобов'язання за Кредитним договором припиненим.

Також Товариство посилається на положення ст. 604 ЦК України, якою визначено ще одну підставу припинення зобов'язань - домовленість сторін. Проте, доказів на підтвердження того, що між Банком і Товариством було досягнуто домовленості про припинення зобов'язання за Кредитним договором, Товариство суду не надало.

Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, у зв'язку з тим, що зобов'язання за Кредитним договором не припинилось, та правомірним задоволенням первісних позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення господарського суду від 17.09.2015р. винесено при повному з'ясуванні та дослідженні всіх обставин справи з правомірним застосуванням норм діючого законодавства, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроника" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 17.09.2015р. у справі №915/1079/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий Н.В. Ліпчанська

Суддя Т.Я. Гладишева

Суддя Я.Ф. Савицький