Постанова № 55340287, 18.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18 січня 2016 року 12 год. 10 хв. № 826/16158/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аллонж" до управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_1, про визнання протиправними та скасування рішення і записів, зобов'язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, з урахуванням усунення виявлених недоліків, надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Аллонж" (далі - позивач) до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач-1, ВДВС) та реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач-2) про:

1) визнання неправомірними дій відповідача-1 щодо накладення арешту на майно:

- нежитлове приміщення, загальною площею 5386,05 кв.м., розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Фрунзе, 160; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 101173780000;

- нежитлове приміщення, загальною площею 403,8 кв.м., розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Фрунзе, 160; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 101142680000;

- нежитлове приміщення, загальною площею 2583,6 кв.м., розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Фрунзе, 160; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 100723680000;

- нежилі приміщення виробничого корпусу №1, площею 1866,3 кв.м.: в літері Б, площею 844,3 кв.м.; в літері Б, площею 1022,0 кв.м.; загальною площею 1914,9 кв.м.; розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Фрунзе, 160; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 93834880000 (далі - майно);

2) визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №47951223 від 24 червня 2015 року, виданої відповідачем-1 (далі - оскаржувана постанова);

3) визнання протиправними та скасування записів №10165285, №10164420, №10162469, №10161488 про обтяження майна (далі - оскаржувані записи), внесених державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві;

3) зобов'язання відповідача-2 скасувати оскаржувані записи.

В обґрунтування позову зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки протиправними діяннями та записами відповідачів порушено права та інтереси позивача як власника майна.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_1 (далі - третя особа).

У наступному судовому засіданні представником позивача надано суду письмову заяву про відмову позивача від позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача-1 щодо накладення арешту на майно (далі - подана заява).

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його, з урахуванням поданої заяви, а представники відповідачів 1, 2 не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю.

Третя особа (її представник) у судові засідання не прибула, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи вона повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності третьої особи (її представника) до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у тому ж судовому засіданні судом, згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи та поданої заяви у порядку письмового провадження.

Під час розгляду справи у порядку письмового провадження судом, відповідно до ст. 55 КАС України, допущено заміну відповідача-2 його процесуальним правонаступником - управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), а також відповідною ухвалою задоволено подану заяву та закрито провадження в адміністративній справі в частині позовної вимоги про визнання неправомірними дій відповідача-1 щодо накладення арешту на майно.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Головним державним виконавцем ВДВС 24 червня 2015 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №47951223 з примусового виконання виконавчого напису №4155, виданого 22 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., про стягнення солідарно в однаковому обсязі з ТОВ "Аріна-К" на користь третьої особи суму боргу у розмірі 2250000,00 грн.

Крім того, 24 червня 2015 року головним державним виконавцем ВДВС прийнято оскаржувану постанову, якою накладено арешт на майно, яке належить ТОВ "Аріна-К".

Вказана постанова позивачем оскаржується у судовому порядку як така, що є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки право власності на майно, за переконанням позивача, належить саме йому згідно з відповідним судовим рішенням.

У судовому порядку позивачем також оскаржуються оскаржувані записи відповідача як такі, що внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) безпідставно.

В контексті викладеного суд зазначає наступне.

Як з'ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, оскаржувана постанова прийнята у межах виконавчого провадження ВП №47951223 з метою примусового виконання виконавчого напису.

Відповідно до ст. , п.п. 5, 6 ч. 3 ст. 11, ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 17, п. 1 ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 22, ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі написи нотаріусів.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Відповідно до пп.3.6.3 п. 3.6 розділу 3, п. 4.1 розділу 4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5, за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження.

Якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем у порядку, установленому ст. 24 Закону, накладено арешт на майно боржника, за погодженням з державним виконавцем боржник має право у строк, установлений для добровільного виконання рішення, реалізувати належне йому майно в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом.

Отже, проаналізувавши вище викладені норми та враховуючи, що виконавчий документ відповідає вимогам законодавства та представлений до виконання у строк, а також зважаючи, що стягувачем у виконавчому провадженні, тобто третьою особою, заявлено вимогу накладення арешту на майно, суд прийшов до висновку, що ВДВС діяв відповідно до норм чинного законодавства, у зв'язку з чим оскаржувана постанова не підлягає скасуванню.

Стосовно заявлених позивачем вимог про визнання протиправними та скасування оскаржуваних записів, а також зобов'язання відповідача скасувати оскаржувані записи суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2, п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до п.п. 15-18 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141 (далі - Порядок №1141), після здійснення пошуку у Державному реєстрі прав відомостей державний реєстратор розглядає заяву (запит) та оформляє відповідне рішення, якому присвоюється індексний номер, фіксується дата та час його формування.

На підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор відкриває розділ Державного реєстру прав та вносить записи до Державного реєстру прав.

У випадках, установлених законодавством, державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вносить записи до спеціального розділу Державного реєстру прав.

Розділ Державного реєстру прав відкривається державним реєстратором на кожний окремий об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше.

Розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: нерухоме майно; право власності та суб'єкта цього права; інші речові права та суб'єкта цих прав; обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта цих прав.

Тобто правовою підставою для внесення записів до Державного реєстру прав є рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а отже, предметом оскарження у порядку адміністративного судочинства має бути саме рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а не записи, які містяться у Державному реєстрі прав.

Крім того, саме рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є рішенням суб'єкта владних повноважень, а не записи, які містяться у Державному реєстрі прав.

Нормами чинного законодавства у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень встановлено заявницький принцип здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень (у тому числі припинення обтяження).

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація припинення іпотеки, обтяження проводиться на підставі заяви обтяжувача, яку він зобов'язаний подати протягом п'яти робочих днів з дня припинення іпотеки, обтяження самостійно або на письмову вимогу боржника чи іншої особи, права якої порушено через наявність таких реєстраційних записів.

Згідно з п. 8, п. 74, п. 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (далі - Порядок №868), для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у п. 1-1 цього Порядку, заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, та інші документи, визначені цим Порядком.

Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначений законодавством документ, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договір, укладений у порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дублікат; 6) закон, яким встановлено заборону на користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Тобто, для проведення державної реєстрації припинення обтяження необхідно звернутися до органу державної реєстрації із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо припинення обтяження) та документом, що підтверджує припинення обтяження (постановою державного виконавця про звільнення майна з-під арешту або рішенням суду про скасування постанови державного виконавця про звільнення майна з-під арешту, яке набрало законної сили), а також іншими документами, визначеними Порядком №868.

У ході судового розгляду справи представник відповідача зазначив, що неможливо здійснити державну реєстрацію припинення обтяження за відсутності документа, що підтверджує припинення такого обтяження.

Як з'ясовано судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 24 червня 2015 року ОСОБА_4 подано заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо обтяження речового права), які зареєстровані у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру прав за реєстраційними номерами №№12021481,12021368, 12021277, 12021224.

Згідно карток прийому заяв №№22341455, 22343107, 22345879, 22349702, разом із заявами державному реєстратору подано копії оскаржуваної постанови.

Відповідно до п. 73 Порядку №868, під час проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є особа, якою встановлено обтяження, а також особа, в інтересах якої встановлено обтяження (обтяжувач).

Як вбачається зі змісту Порядку №868 та зазначено вище, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно.

Виключний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень визначений ст. 24 вказаного Закону. За їх відсутності державний реєстратор зобов'язаний прийняти рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Державний реєстратор, встановивши відсутність правових підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо обтяження нерухомого майна) від 24 червня 2015 №22350022, №22348228, №22344062 та 22341786.

Стосовно доводів позивача про те, що на момент подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо обтяження нерухомого майна) за ним у судовому порядку визнано право власності на майно, а саме постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2015 року №5011-9/11238-2012, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Право власності за позивачем не зареєстровано, водночас, згідно відомостей Державного реєстру прав, власником приміщень, щодо яких внесено відомості про обтяження, є ТОВ "Аріна-К".

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Суд зазначає, що внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється відповідно до Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 рудня 2011 року №3502/5 (далі - Порядок №3502/5).

Зокрема, відповідно до п. 2.1, п. 2.3, п. 2.6, п. 2.10, п. 2.11 Порядку №3502/5, для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, або нотаріусу, яким проведено державну реєстрацію прав, заяву та документи, визначені цим Порядком.

У разі ліквідації державної нотаріальної контори, зупинення або припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса заява подається до органу державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна.

Заява подається щодо кожного об'єкта нерухомого майна окремо.

Заявник під час подання заяви пред'являє органові державної реєстрації прав або нотаріусу документи, що посвідчують його особу, визначені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703.

Для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у п. 2.3 цього розділу.

За результатами розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав або рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав.

Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру прав вносить зміни до записів, вносить записи про скасування державної реєстрації прав або скасовує записи Державного реєстру прав.

Крім того, згідно з п. 41 Порядку №1141, у разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №К (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання прав і вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Отже, підсумовуючи вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд прийшов до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправними та скасування оскаржуваних записів, а також зобов'язання відповідача скасувати оскаржувані записи.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Аллонж" до управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_1, про визнання протиправними та скасування рішення і записів, зобов'язання вчинити певні дії є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю "Аллонж".

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третій особі (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин