Постанова № 55339808, 01.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01 грудня 2015 року 09 год. 40 хв. № 826/15056/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", про скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті"), про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №47933043 від 19 червня 2015 року на виконання виконавчого напису №823, виданого 18 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А.М. (далі - оскаржувана постанова).

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки при її прийнятті державним виконавцем порушено вимоги ч. 1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні, а також, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 53 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача допущено ТОВ "Порше Мобіліті" (далі - третя особа).

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю, а представник відповідача не визнав позов та разом із представником третьої особи просили відмовити у його задоволенні повністю.

У відповідне судове засідання представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи він повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Державним виконавцем відділу ДВС Святошинського РУЮ у місті Києві Гаєвським С.М. 19.06.2015 року прийнято оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження №47933043 з виконання виконавчого напису №823, виданого 18.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А.М. про звернення стягнення на транспортний засіб марка Volkswagen, модель PASSAT, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, рік виробництва - 2011, колір - коричневий, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1

Вважаючи оскаржувану постанову такою, що прийнята із порушенням вимог ч. 1 ст. 20, п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону, оскільки місцезнаходженням транспортного засобу, як і самого позивача є: 03069, м. Київ, вул. Монтажників, 44, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд не погоджується із доводами позивача, виходячи з наступного.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначають норми Закону.

Згідно зі ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 17 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 17 Закону до виконавчих документів віднесено виконавчі написи нотаріусів.

Статтею 18 Закону визначені вимоги до виконавчого документа.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Вище викладеній нормі кореспондують встановлені ч. 1 ст. 26 Закону підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, за відсутності яких державний виконавець приймає виконавчий документ та відкриває виконавче провадження.

Зі змісту вище викладеної норми слідує, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, зокрема, у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 19 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Закону, у заяві про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису з реєстровим №823 від 18.06.2015 року стягувачем (ТОВ "Порше Мобіліті") зазначено, що місцезнаходження транспортного засобу, який виступає предметом стягнення, є: м. Київ, вул. Леся Курбаса, 2-Б.

Місце виконання рішення, яке підлягає примусовому виконанню, регламентовано ст. 20 Закону.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Отже, якщо вчинення виконавчих дій може бути здійснене декількома органами державної виконавчої служби (наприклад, у разі, якщо місцем проживання боржника та місцезнаходження його майна відноситься до юрисдикції різних територіальних органів державної виконавчої служби), право вибору місця їх вчинення належить стягувачу.

Така ж правова позиція викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року у справі №810/6585/14.

Враховуючи вище викладене, відмова у відкритті виконавчого провадження з виконання виконавчого напису №823 від 18.06.2015 року, заявленого ТОВ "Порше Мобіліті" до стягнення за місцезнаходженням майна боржника, порушувала би право стягувача на самостійний вибір місця вчинення виконавчих дій, передбачене ч. 1 ст. 20 Закону.

Крім того, норми Закону не зобов'язують стягувача при зверненні із письмовою заявою про відкриття виконавчого провадження надавати додаткові докази на підтвердження тих відомостей, які ним зазначені у заяві та які можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема доказів фактичного місцезнаходження майна боржника.

Також, при прийнятті рішення у даній справі судом враховується ч. 5 ст. 20 Закону, згідно якої, у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

У той же час, позивач, як боржник у виконавчому провадженні, не позбавлений законом права повідомити державного виконавця про дійсне місце знаходження майна, на яке звернено стягнення.

Стосовно доводів позивача про те, що виконавчий напис не підлягає виконанню у зв'язку його невідповідністю вимогам п. 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595, згідно якого, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, суд зазначає наступне.

Тобто, вказаною нормою регулюється порядок вчинення виконавчого напису саме у випадку порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону України «Про іпотеку»).

У той же час, вказаним виконавчим написом зобов'язано звернути стягнення на транспортний засіб, який, у свою чергу, не відноситься до категорії нерухомого майна.

Крім того, спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

Така ж правова позиція викладена у п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3.

Однак, позивачем не надано суду доказів визнання у встановленому законом порядку вказаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", про скасування рішення є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

На підстав вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 181 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволені позову ОСОБА_1.

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третій особі (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин