Рішення № 55332507, 20.01.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 336/7977/14-ц Головуючий у 1-й інстанції: Зарютін П.В.

Провадження № 22-ц/778/19/16 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Трофимової Д.А.

Дзярука М.П.

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи було уточнено.

В обґрунтування позову ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що відповідно до укладеного договору № 14.11901 від 04.06.2007 року та додаткового договору до нього ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 74 055,14 [Долар США] зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01.06.2017 року.

Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

24.06.2011 року між ОСОБА_5, ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір про переведення боргу, згідно якого за договором № 14.11901 від 04.06.2007 року та додатковим договором до нього було замінено боржника з ОСОБА_5 на ОСОБА_4. Останній зобов'язався надалі виконувати умови кредитного договору № 14.11901 від 04.06.2007 року та додаткового договору до нього.

Натомість, у порушення умов договору відповідач ОСОБА_4 зобов'язання належним чином не виконує. У зв'язку з чим, станом на 16.12.2014 року ОСОБА_4 має заборгованість в сумі 54 484,87 [Долар США], яка складається з наступного: 49 241,73 [Долар США] - заборгованість за кредитом; 1 953,89 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом; 613,78 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 85,00 [Долар США] - штраф (фіксована частина); 2 590,47 [Долар США] - штраф (процентна складова).

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором Банк та відповідачі 24.06.2011 року уклали додатковий договір до договору іпотеки № 14.11901/1 (надалі - договір іпотеки), за умовами якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: будівлю магазину загальною площею 178,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 505 000,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 14.11901 від 04.06.2007 року, в розмірі 54 484,87 [Долар США], що за курсом 11,71 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.07.2014 року складає 637 666,52 грн., звернути стягнення на будівлю магазину загальною площею 178,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № 14.11901/1 від 04.06.2007р. та додаткового договору до нього) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2015 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості, що утворилася за кредитним договором № 14.11901 від 04.06.2007 року, укладеним між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4, станом на 16.12.2014 року у розмірі 49 241,73 доларів США, що еквівалентно 637 666 грн. 52 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 49 241,73 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 1 953,89 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 613,78 доларів США, а також штрафу (фіксована частина) - 85,00 доларів США, і штрафу (процента складова) - 2 590,47 доларів США, звернути стягнення на будівлю магазину, загальною площею 178,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, та належить ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, по 1/2 частині кожному, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Грибановою О.В. 24 червня 2011 року за реєстр. № 1854, із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", з правом продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі іпотечного договору від 04.06.2007 року та додаткового договору до нього від 24.06.2011 року предмета іпотеки, з укладанням від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в сумі 1 827 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в сумі 1 827 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

ПАТ КБ «ПриватБанк» рішення суду не оскаржило, тому, перевіряючи законність оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не перевіряє справу в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо можливості здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, із-за відсутності апеляційної скарги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

За положеннями ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави "Позика", якщо інше на встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04.06.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 14.11901, а 24.06.2011 року - додатковий договір № 1 до кредитного договору № 14.11901 від 04.06.2007 року, відповідно до умов яких ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 74 055,14 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення не пізніше 05.06.2017 року (а.с. 9-20).

В той же день, 04.06.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір № 14.11901/1 відповідно до якого останній передав Банку в іпотеку нерухоме майно - будівлю магазину, загальною площею 179 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, для забезпечення виконання кредитного договору № 14.11901 від 04.06.2007 року (а.с. 21-23).

Сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 505 000 грн. (п. 12 іпотечного договору).

24.06.2011 року між ОСОБА_5, відповідачем ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про переведення боргу, згідно якого за договором № 14.11901 від 04.06.2007 року та додатковим договором до нього було замінено боржника з ОСОБА_5 на ОСОБА_4. Останній зобов'язався надалі виконувати умови кредитного договору № 14.11901 від 04.06.2007 року та додаткового договору до нього (а.с. 25-26).

У зв'язку з неналежним невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором станом на 16.12.2014 року виникла заборгованість у сумі 54 484,87 [Долар США], яка складається з наступного:

- 49 241,73 [Долар США] - заборгованість за кредитом;

- 1 953,89 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 613,78 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

а також штрафи відповідно до Договору:

- 85,00 [Долар США] - штраф (фіксована частина).

- 2 590,47 [Долар США] - штраф (процентна складова) (а.с. 59-60).

Правильність наданого Банком розрахунку розміру заборгованості відповідачами не спростована.

Оскільки кредитним договором встановлений обов'язок позичальника повертати позику частинами (з розстроченням), а ОСОБА_4 допущено неналежне виконання зобов'язань, то Банк, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, набув права вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачами 24.06.2011 року було укладено додатковий договір до іпотечного договору № 14.11901/1, за умовами якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: будівлю магазину загальною площею 178,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по 1/2 частині кожному.

Відповідно до п. 4 додаткового договору до іпотечного договору № 14.11901/1 всі інші умови вищезазначеного іпотечного договору не змінені цим додатковим договором, залишаються чинними у попередній редакції, і сторони підтверджують їх обов'язковість для себе.

Іпотечний договір та додатковий договір до іпотечного договору є чинними, сторонами не оспорені.

Згідно зі ст. 589 ЦК України та ст. 20 Закону України „Про заставу" у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 33 Закону України „Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

На виконання положень ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 24 іпотечного договору листом від 22.05.2014 року № 30.1.0.0/2-ТJ0 Банк направив відповідачам письмове повідомлення про дострокове повернення кредиту та повідомив, що у разі його невиконання, задовольнить свої вимоги за рахунок заставленого майна (а.с. 6). Згідно копій реєстру поштових відправлень, квитанції та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вищевказаний лист направлено обом відповідачам 01.06.2014 року (а.с. 7, 8).

Вимога іпотекодержателя залишилася без задоволення, тобто кредит достроково не повернуто та проценти не сплачені.

Таким чином, відповідно до ст. 16 ЦК України порушені права кредитора підлягають судовому захисту, а тому вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню.

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки передбачено у ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Пункт 18.8.1 іпотечного договору надає право Банку звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Відповідно до п. 28 іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Суд, встановивши зазначені обставини та надавши всебічну оцінку наданим по справі доказам, прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду Українидійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові 6-61цс15 від 27 травня 2015 року).

Проте, визнавши порушення зобов'язань за кредитним договором та звернувши стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не врахував, що у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» і положенням пункту 4 частини першої статті 215 Цивільного процесуального кодексу України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій) (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові № 6-1205цс15 від 23 грудня 2015 року).

Резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить визначеної початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, яка має бути визначена у грошовому виразі за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Як зазначалося вище, загальна заборгованість за кредитним договором складає 54 484,87 доларів США, що за курсом 11,71 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.07.2014 року становить 637 666,52 грн. Відповідачі забезпечили виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором майном, переданим у іпотеку. Відповідно до п. 12 іпотечного договору сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 505 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду в частині визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки, виклавши її у відповідності до вимог ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та положень п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, а саме, встановити початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не менше ніж 505 000 грн., що зазначена у іпотечному договорі № 14.11901/1 від 04.06.2007 року.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності розрахунку заборгованості за кредитним договором спростовані під час апеляційного розгляду справи. Так, доказів в обґрунтування його неправильності ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надано. Посилання у скарзі на те, що у вказаному розрахунку заборгованості не враховано надходження коштів від реалізації заставного автомобіля, від здійснення чергових платежів за умовами кредитного договору ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 60 ЦПК України. Наданий позивачем розрахунок заборгованості станом на 16.12.2014 року (а.с. 59-60) відповідає умовам кредитного договору, відображає прийняті платежі, періоді несплати за кредитом, нарахування процентів, штрафів, пені за договором і не дає підстав ставити його під сумнів.

Посилання у скарзі на те, що Банком не надано розрахунку заборгованості, а надана довідка про суму боргу, яка не включає в себе порядку його нарахування, внаслідок чого неможливо визначити розмірі боргу, не знайшли свого підтвердження, як зазначалося вище, позивачем розрахунок заборгованості був наданий (а.с. 59-60).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо порушення Банком ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у зв'язку із відсутністю доказів отримання нею письмової вимоги Банку від 22.05.2014р. про усунення порушення, як і посилання на те, що вищевказана вимога іменована Банком як «повідомлення», а не як «вимога» не спростовують правильність висновків суду.

Так, згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Як зазначалося вище, Банк 01.06.2014 року направив відповідачам письмову вимогу № 30.1.0.0/2-ТJ0 від 22.05.2014 року про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором (а.с. 6, 7).

ОСОБА_4 особисто отримав вказану вимогу 05.06.2014р. (а.с. 8).

ОСОБА_3 вимога була направлена за адресою, зазначеною у додаткову договорі від 24.06.2011 року до іпотечного договору № 14.11901/124.06.2011 року, що підписаний сторонами по справі. Доказів отримання зазначеної вимоги ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Позов до суду Банк направив 03.10.2014р. (а.с. 34).

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» дано роз'яснення, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України .

Отже, факт неотримання ОСОБА_3 вимоги Банку з причин, що не залежать від позивача, не є перешкодою для реалізації права ПАТ КБ «ПриватБанк» звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Посилання у скарзі на те, що вимогу було направлено не на «дійсну» адресу проживання іпотекодавця ОСОБА_3 - АДРЕСА_1, а на адресу - АДРЕСА_2 (як зазначено у додаткову договорі від 24.06.2011 року до іпотечного договору № 14.11901/124, який підписаний сторонами по справі) не спростовують правильність висновків суду з вищенаведених мотивів. До того ж, доказів того, що ОСОБА_3 повідомляла Банк про зміну місця проживання матеріали справи не містять.

Посилання у скарзі на те, що сторонами по справі не була погоджена вартість предмету іпотеки - 505 000 грн., а зазначена вартість була погоджена лише Банком та ОСОБА_5 спростовані під час апеляційного розгляду справи.

Як зазначалося вище, у іпотечному договорі № 14.11901/1 від 04.06.2007 року, що був укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 505 000 грн. (п. 12 іпотечного договору).

24.06.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір до іпотечного договору № 14.11901/1, за умовами якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: будівлю магазину загальною площею 178,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, та належить ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по 1/2 частині кожному. Відповідно до п. 4 додаткового договору до іпотечного договору № 14.11901/1 всі інші умови вищезазначеного іпотечного договору не змінені цим додатковим договором, залишаються чинними у попередній редакції, і сторони підтверджують їх обов'язковість для себе.

Отже, відповідно до п. 4 додаткового договору до іпотечного договору сторони по справі, у т.ч. ОСОБА_3, підтвердили раніше визначену вартість предмету іпотеки - 505 000 грн.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_3 на те, що допущене відповідачем ОСОБА_4 порушення основного зобов'язання не завдає збитків Банку і не змінює обсяг його прав, а отже, суд повинен був відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, спростовані під час апеляційного розгляду справи.

Так, загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 16.12.2014 року становить 54 484,87 доларів США, що за курсом 11,71 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.07.2014 року становить 637 666,52 грн., що перевищує погоджену сторонами вартість предмету іпотеки, яка складає 505 000 грн.

Слід зазначити, що за висновками судової оціночно-будівельної експертизи № 2155 від 09.12.2015р., «проалізувавши ситуацію на ринку вторинної нерухомості, а також, враховуючи мету оцінки, ринкова вартість будівлі магазину літ. А, А1, за адресою: АДРЕСА_3, на дату огляду (04.11.2015р.) без врахування ПДВ (20 %) може складати 2 174 589 грн.».

Проте, колегія суддів не може зазначити у рішенні вказану вартість як визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації з наступних підстав.

По-перше, висновок експертизи не дав однозначної відповіді на запитання яка ринкова вартість будівлі магазину літ. А, А', загальною площею 178,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, експерт у висновку лише зазначив, що вартість будівлі може складати 2 174 589 грн.

По-друге, проти погодження такої вартості категорично заперечують як представник ПАТ КБ «ПриватБанк», так і відповідач ОСОБА_4, зазначаючи, що на теперішній час вказана вартість є значно вищою за звичайні ціни на цей вид майна, при цьому посилаються на звіт про незалежну оцінку, що виконаний ТОВ «Земля Плюс 2006» вих. № 286/11 від 11.06.2015р., за висновком якого оціночна вартість вищевказаної будівлі без врахування ПДВ становить 585 041 грн.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими відповідач ОСОБА_3 обґрунтовувала свої заперечення проти позову, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Решта доказів та обставин, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги частково та вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду в частині визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки, а саме, встановити початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не менше ніж 505 000 грн., що зазначена у іпотечному договорі № 14.11901/1 від 04.06.2007 року.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2015 року по цій справі в частині визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки змінити, встановивши початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою ніж 505 000 грн., що зазначена у іпотечному договорі № 14.11901/1 від 04.06.2007 року.

В іншій частині рішення по цій справі залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: