Рішення № 55330819, 27.01.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/72/2016(м)

264/3981/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Матвєєва Ю.О.

Категорія 19 Доповідач Мальцева Є.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

27 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Песоцької Л.І., Ткаченко Т.Б.

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-Союз» на заочне рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-Союз» про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 02 квітня 2012 року між ним та підприємством відповідача було укладено договір № 1 оренди (найму) об'єктів нерухомості, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в платне тимчасове користування нежилі приміщення загальною площею 101,8 кв.м, розташовані в АДРЕСА_1. Відповідно до умов п.4.1 договору розмір орендної плати з 02 квітня 2012 року становить 4706 грн. за один календарний місяць, в тому числі 705,90 грн. податку на доходи фізичних осіб. Разом з тим, орендар не виконує умови договору, а саме не сплачує орендну плату, не відшкодовує вартість комунальних послуг та збитки, пов'язані з пошкодженням речі. Уточнивши свої позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за період лютий-березень 2015 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми основного зобов'язання станом на 06 жовтня 2015 року (на день уточнення позовних вимог) в розмірі 13491,35 грн., з яких сума орендних платежів за лютий і березень 2015 року складає 9412 грн; сума інфляційних втрат за період з 16.12.2014 року по 15.04.2015 року складає 954,81 грн; сума трьох процентів річних від простроченої суми основного зобов'язання за період з 16.12.2014 року по 15.04.2015 року складає 46,80 грн; сума інфляційних втрат за період з 16.01.2015 року по 06.10.2015 року складає 1601,49 грн; сума трьох процентів річних від прострочення суми основного зобов'язання за період з 16.01.2015 року по 06.10.2015 року складає 102,11 грн; три проценти річних від суми зобов'язання за період з 16.02.2015 року по 06.10.2015 року - 90,12 грн; інфляційні втрати за період з 16.02.2015 року по 06.10.2015 року - 284,02 грн. Також просив стягнути вартість спожитих комунальних послуг в сумі 10 грн., збитки у зв'язку з пошкодженням речі в сумі 19 грн. та судовий збір в сумі 243,60 грн..

Заочним рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Агро-Союз» про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Компанія Агро-Союз» на користь позивача ОСОБА_1 орендні платежі в сумі 9412 грн., індекс інфляції в сумі 3840,32 грн., три процента річних від простроченої суми основного зобов'язання в сумі 239,03 грн., судовий збір в сумі 243, 60 грн., а всього стягнуто 13734,95 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою суду Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області від 01 грудня 2015 року відмовлено в задоволені заяви ТОВ «Компанія Агро-Союз» про перегляд і скасування заочного рішення від 06 листопада 2015 року.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ТОВ «Компанія Агро-Союз» в особі директора ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, та порушення норм Цивільного та Податкового кодексів України, просив заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. В скарзі посилається на те, що судом неправомірно стягнуто на користь позивача суму 1411,80 грн. податку на дохід фізичних осіб, яка судом включена до загальної суми заборгованості, що суперечить п. 14.1.180 ст. 14, п.170.1.4 ст. 170 Податкового кодексу України. Також вказував, що стягнення орендної плати за лютий 2015 є безпідставним, оскільки зобов'язання по сплаті було припинено шляхом зарахування зустрічних вимог на підставі ст. 601 ЦК України. Посилався на те, що платіжним доручення № 54 помилково знову сплачено 4000,10 грн. за грудень 2014 року, про що відповідач вказував в листі «Про оплату за послуги оренди за лютий 2015 року» і у якому повідомляв позивача про зарахування цієї суми в рахунок орендної плати за лютий 2015 року. В березні товариство не користувалося предметом оренди, тому не повинно оплачувати позивачу орендний платіж. Крім того, у зв'язку із тим, що судом стягнута сума орендної плати на користь позивача із включенням суми податку на дохід, неправомірно нараховані інфляційні втрати та сума процентів за прострочення зобов'язання на всю суму платежу.

У відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи в апеляційному суді рекомендованим поштовим відправленням, та електронною поштою, який не повідомив про причини неявки, заяв про відкладення розгляду справи не направляв.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення ОСОБА_1, який просив відхилити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 квітня 2012 року сторони уклали договір № 1 оренди (найму) об'єктів нерухомості, згідно з яким орендодавець ОСОБА_3 передає, а орендар ТОВ «Компанія «Агро-Союз» приймає в оплатне тимчасове користування нежилі приміщення, які складаються з частини першого поверху будинку, розташованого в АДРЕСА_1 Загальна площа об'єкту оренди 101,8 кв.м. (а.с.6-9). Пунктом 3.1 передбачено, що строк оренди за даним договором становить 30 місяців з моменту приймання об'єкту оренди за актом приймання - передачі. Пунктом 3.2. договору передбачено, що якщо одна із сторін не пізніше ніж за 10 днів до закінчення строку оренди не повідомить іншу сторону про відмову від продовження строку оренди - строк оренди вважається продовженим на 6 місяців. Дана умова продовження строку оренди застосовується доки загальний строк оренди (з урахуванням його продовжень) не складатиме 30 місяців. Якщо не пізніше ніж за 10 днів до закінчення 30 місяця оренди одна із сторін не повідомить про відмову від продовження строку оренди - строк оренди вважається продовженим ще на 5 місяців і 25 днів. Продовження строку оренди у вищевказаному порядку не потребує підписання сторонами додаткової угоди про продовження строку оренди.

В пункті 4.1. договору закріплена вартість орендної плати, яка складає 4706 грн. за один календарний місяць, в тому числі 705,90 грн. сума податку на доходи фізичних осіб. Орендна плата підлягає індексації в порядку та строки, погоджені сторонами відповідно до діючого законодавства (п. 4.2.). (а.с. 7)

Пунктом 7 договору передбачено порядок повернення орендованих приміщень, відповідно до якого по закінченню терміну оренди орендар у місячний термін зобов'язаний передати орендодавцеві об'єкт оренди по акту прийому-передачі., який підписується сторонами договору, у якому вказується технічний стан об'єкта оренди, його недоліки й ушкодження. У момент підписання акта прийому-передачі Орендар передає Орендодавцеві (в разі наявності) ключі від об'єкту оренди, (а.с.8).

Про передачу орендодавцю предмету оренди орендар склав акт приймання-передачі від 01 березня 2015 року, але з нього вбачається, що акт складений і підписаний тільки однією стороною - орендарем, і не містить підпису чи іншого погодження орендодавця (а.с.77).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що під час строку дії договору відповідач не виконував умови вказаного договору, не сплачував орендну плату. Суд дійшов до такого висновку, дослідивши акт приймання-передачі від 01 березня 2015 року, надісланий відповідачем до суду першої інстанції, з якого вбачається, що він підписаний тільки однією стороною - орендарем і не містить підпису чи іншого погодження орендодавця (а.с.77). Посилання представника відповідача в своїх запереченнях про надання позивачеві двох примірників акту приймання-передачі об'єкту оренди, які було надіслано поштовим відправленням, один з яких позивач не повернув,на думку суду не є слушними, оскільки направлення приймання-передачі поштовим відправленням суперечить умовам договору та нормам чого законодавства. Крім того, суд зауважив на тому факті, що акт приймання-передачі від 01 березня 2015 року було надіслано позивачеві поштою лише 08 липня 2015 року, тобто вже після звернення позивачем до суду із позовом, (а.с.73). З цих же підстав суд не прийняв у якості доказу лист відповідача з вказівкою про те, що помилково зазначено у платіжному дорученні від 16 січня 2015 року про оплату за грудень 2014 року, та що вказана сума повинна бути зарахована, як платіж за лютий 205 року, оскільки за грудень 2014 року сплачено двічі. Суд розцінив такі твердження відповідача як намагання частково ухилитися від цивільної відповідальності перед позивачем. У зв'язку із тим, що суд першої інстанції вважав обгрунтованими вимоги про стягнення на користь орендодавця-позивача заборгованості за оренду за лютий-березень 2015 року, то задовольнив в повному обсязі вимоги про стягнення сум інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виплати сум основного зобов'язання.

В задоволенні вимог про стягнення сум вартість спожитих комунальних послуг в сумі 10 грн. і збитків у зв'язку з пошкодженням речі в сумі 19 грн. судом відмовлено за недоведеністю, і в цій частині рішення ніким не оскаржується, колегією суддів не переглядається.

З висновком суду першої інстанції в частині, що переглядається апеляційним судом, повністю погодитися неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29 травня 2013 року у випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на підставі ст.. 794 ЦК України чи частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (строк дії якого менший трьох років) немає підстав для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до п.п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29 травня 2013 року З урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним. Позовні вимоги, пов'язані з прийняттям майна з оренди (за наслідками припинення відповідного договору оренди), узгоджуються з приписом пункту 5 частини другої статті 16ЦК України, яким передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, орендар на підтвердження виконання зобов'язання за договором оренди (найму) вправі в судовому порядку вимагати прийняття від нього орендодавцем майна, яке було предметом договору, та документального оформлення такого прийняття згідно з частиною першою статті 545, частиною другою статті 795 ЦК України.

Враховуючи наведене, правильними є висновки суду про те, що договір оренди між сторонами діяв до фактичного звільнення приміщення відповідачем, тобто, до кінця березня 2015 року. Тому рішення суду в частині стягнення заборгованої орендної плати за березень 2015 року є правильним, таким, що відповідає встановленим судом обставинам і нормам закону.

Доводи апеляційної скарги відповідача про незаконність рішення суду в частині висновків про обгрунтованість вимог позивача щодо стягнення орендної плати за березень 2015 року нічим об'єктивно не підтверджені, акт передачі - прийому об'єкту оренди орендодавцем не підписаний, тому висновків суду в цій частині не спростовують.

Разом з тим, неможливо погодитися із висновком суду про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь заборгованої суми орендної плати за лютий 2015 року є обгрунтованими.

Зі справи вбачається, що платіжним дорученням від 16.12.2014 року №6870 сплачено відповідачем позивачу 4000,2 грн. оплати за послуги оренди (грудень 2014 року). Платіжним дорученням від тієї ж дати оплачено податок з доходу фізичних осіб на суму 706,9 грн.. Платіжним дорученням №54 від 16.01.2015 року оплачено ОСОБА_1 послуги оренди (грудень 2014 року) в сумі 4000,2 грн; того ж дня підприємством-орендарем перераховано до бюджету 705,9 грн. податку с доходу фізичної особи. Платіжним дорученням №926 від 14.04.2015 року підприємство-відповідач оплатило позивачу за послуги оренди 4000,2 грн. (січень2015 року), перерахувавши також суму податку до бюджету. ( а.с. 75-81).

Таким чином, за грудень 2014 року відповідач сплатив двічі.

З наданої колегії суддів поточної виписки банківських операцій позивача вбачається, що з серпня 2014 року по січень 2015 року відповідач перераховував йому плату за оренду в сумі 4000,2 грн. щомісячно. 15.04.2015 року була перерахована плата за січень 2015 року. Позивач стверджував, що перерахування подвійної плати за грудень 2014 року є погашенням відповідачем суми боргу по оренді за попередній період, але жодних доказів на підтвердження таких обставини не надав.

Тому неможливо не погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що орендна плата за лютий 2015 року повинна бути зарахована відповідачу як сплачена, у зв'язку із подвійною оплатою оренди за грудень 2014 року в грудні 2014 року і в січні 2015 року.

Висновок суду першої інстанції про те, що неможливо прийняти в якості доказу оплати відповідачем орендної плати за лютий 2015 року у зв'язку із тим, що відповідачем направлено таке повідомлення 08 липня 2015 року, тобто вже після звернення орендодавця з позовом до суду, є помилковим, оскільки оплата була проведена фактично в січні 2015 року. Тому час повідомлення відповідачем позивача про зарахування помилково сплаченої суми за грудень 2014 року як оплати за лютий 2015 року не має значення при вирішенні питання про розмір основної заборгованості.

Враховуючи, що боргу по оренді за лютий 2015 року відповідач не має, заборгованість з орендної плати перед позивачем слід зменшити на цю суму.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з орендної плати 4706 грн. тільки за березень 2015 року, тому рішення підлягає зміні щодо розміру заборгованості.

Визначаючи розмір заборгованості, що виникла у зв'язку з невиконанням умов договору оренди, суд першої інстанції погодився із розрахунками позивача, що суми боргу складалися за два місяці 9412 грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення загальною сумою 3840 грн. та трьох процентів річних від простроченої суми в сумі 239 грн..

Перевіряючи справу, колегія суддів дійшла до висновку про зміну суми заборгованості з орендної плати перед позивачем до 4706 грн., у зв'язку із чим підлягає зміні сума нарахованих позивачу сум інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення оплати основного зобов'язання. Крім того, з оскаржуваного рішення вбачається, що суд не перевіряв розрахунки позивача, оскільки з рішення неможливо встановити, у зв'язку із якими саме сумами основної заборгованості і за які періоди нараховані суми інфляційних втрат і трьох відсотків річних, які стягнув суд першої інстанції.

Вирішуючи питання про стягнення суми інфляційних втрат, понесених позивачем у зв'язку із несплатою суми орендної плати за березень 2015 року, колегія суддів розраховує цю суму за період квітень 2015 року - вересень 2015 року. Індекси інфляції складали: квітень 2015 року - 114%, травень 2015 року - 102,2 %, червень - 100,4 %, липень - 99%, серпень - 99,2 %, вересень 2015 року - 102,3 %. Таким чином, сума інфляційних втрат за цей період складає 824,49 грн. ( розрахована шляхом знаходження різниці між результатом множення інфляційних індексів за спірний період на суму боргу і суми боргу). Також позивач отримав такі втрати в результаті несвоєчасної оплати орендної плати за січень 2015 року, яка була проведена тільки в квітні. Тому до стягнення підлягає й сума інфляційних втрат за два місяці ( березень, лютий 2015 року), яка складає 784,49 грн. ( інфляційні індекси за березень 2015 року 110,8%, за лютий 2015 року 105,3%. Таким чином, сума боргу за січень 4706 грн. х на 105,3%х110,8% за відрахуванням суми боргу 4706 грн. дорівнює 784,49 грн.). Отже, всього до сплати позивачу інфляційних втрат підлягає сума 1608,98 грн.. Решта вимог про стягнення інфляційних втрат та сум трьох відсотків річних задоволенню не підлягає у зв'язку із тим, що немає підстав для стягнення суми оплати оренди за лютий 2015 року.

Також у зв'язку із зміною суми основної заборгованості підлягає й зміна суми трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання зобов'язання. Так, період з 16.03.2015 року - строку оплати оренди за березень 2015 року - по 06.10.2015 року, як зазначено в позовних вимогах ОСОБА_1, складає 205 днів. Враховуючи суму боргу за березень 2015 року в розмірі 4706 грн., сума трьох відсотків річних складає 79,29 грн.. Сума трьох відсотків річних за несвоєчасну оплату оренди за січень 2015 року за період з 15 січня 2015 року по 15 квітня 2015 року складає 28,71 грн.. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сума трьох процентів річних за прострочення зобов'язання 108 грн..

Згідно з п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VI (далі - Кодекс) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу.

Згідно з ст.170.1.2. цього Кодексу податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об'єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар. Статтею 170.1.4. Кодексу закріплено, що доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1 - 170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати за їх рахунок.

У зв'язку з наведеним колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що в суму орендного платежу, що підлягає сплаті позивачу, включена сума податку, а суд першої інстанції не надав значення умовам договору і вимогам закону, що регулюють такі правовідносини.

Таким чином, приймаючи до уваги вимоги закону та умови договору, де зазначено, що саме орендар нараховує, утримує та сплачує податок на доходи фізичних осіб до бюджету з суми орендної плати, при ухваленні рішення про стягнення заборгованої суми на користь позивача з відповідача слід вказати, що ці суми визначені без відрахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, які з зазначеної суми має сплатити Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-Союз».

Щодо тверджень відповідача про те, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову в позові ОСОБА_1 на підставі ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то колегія суддів не приймає їх до уваги при ухваленні рішення. Згідно з частиною 1 статті 23 цього Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Але такі положення Закону не є підставою для відмови в даному позові, оскільки частиною 4 цієї ж норми встановлено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України, у зв'язку із тим, що скарга відповідача задоволена частково, рішення змінено, і сума, що підлягає стягненню на користь позивача, зменшена, з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за апеляційне оскарження рішення суду. Так, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ТОВ «Компанія «Агро-Союз» сума 280,82 грн., яка розрахована пропорційно його позовним вимогам, задоволеним і відхиленим судом (42 відсотка задоволено, і 58 відсотків позовних вимог відхилено, тому, враховуючи, що відповідачем сплачений за оскарження рішення судовий збір в розмірі 535,92 грн, то з позивача підлягає стягненню 280,82 грн. пропорційно розміру 58 відсотків відхилених вимог).

Керуючись ст.ст.303, 307,309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-Союз» задовольнити частково.

Заочне рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2015 року змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-Союз» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати 4706 грн., інфляційні втрати в розмірі 1608,98 грн., три процента річних від суми зобов'язання в розмірі 108 грн.. Суми визначені без відрахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, які з зазначеної суми має сплатити Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-Союз».

В частині стягнення суми судового збору залишити рішення без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-Союз» у відшкодування витрат на судовий збір 280,82 грн..

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Є.Є.Мальцева

Л.І.Песоцька

Т.Б. Ткаченко