Рішення № 55328060, 29.01.2016, Оболонський районний суд міста Києва

29.01.2016 Справа № 756/8627/15-ц

Справа ун. № 756/8627/15-ц

пр.№2-к/756/2/16

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Луценко О.М.,

при секретарі - Бублієві Д.О.,

за участю:

представників стягувача Пелюк С.С.

представників боржника Давиденко О.Л., Давиденко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду стосовно стягнення суми перестрахового відшкодування з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «МИР»,

В С Т А Н О В И В:

16 липня 2015 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду м.Москви від 30.09.2014 року у справі № А40-42039/14-25-266 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «МИР», у зв'язку з вирішення спору, що виник на підставі договору факультативного пропорционального перестрахування.

В обґрунтування поданого клопотання представник стягувача зазначає, що рішенням Арбітражного суду м.Москви від 16.07.2015 року у справі № А40-42039/14-25-266 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «МИР» у зв'язку з вирішення спору, що виник на підставі договору перестрахування, позов задоволено, стягнуто з відповідача суму коштів. Рішення Арбітражного суду м.Москви від 16.07.2015 року у справі № А40-42039/14-25-266 є остаточним. Разом з тим, на час подання даного клопотання боржник ПАТ «СК «МИР» рішення не виконав. У зв'язку з чим, у стягувача виникла необхідність звернутися до Оболонського районного суду м. Києва з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду м.Москви від 30.09.2014 року у справі № А40-42039/14-25-266.

У судовому засіданні представник стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» клопотання підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити.

Представники боржника Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «МИР» в судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання. Заперечення подали в письмовому виді.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Арбітражного суду м. Москви від 30.09.2014 року у справі № А40-42039/14-25-266 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «МИР», у зв'язку з вирішення спору, що виник на підставі договору факультативного пропорционального перестрахування, позов задоволено, стягнуто з відповідача суму коштів.

Як вбачається з резолютивної частини даного рішення, щодо якого представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» просить надати дозвіл на примусове виконання, з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «МИР» стягнуто:

- суму перестраховочного відшкодування в розмірі 50 000 (П'ятдесят тисяч) доларів США;

- суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 8 742 (Вісім тисяч сімсот сорок два) рубля РФ 71 копійок;

- поштові видатки в розмірі 1 007 (Одна тисяча сім) рублів РФ;

-видатки по сплаті державного мита в розмірі 14 057 (Чотирнадцять тисяч п'ятдесят сім) рублів 53 копійок

Загальний процесуальний порядок визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів, що підлягають примусовому виконанню в Україні врегульовано Розділом XIII Закону України «Про міжнародне приватне право» та главою 1 розділу VIII Цивільного процесуального кодексу України, Угодою про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст.393 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою Україи, іншою особою (її представником). Частиною 1 ст. 390 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Судом встановлено, що в правовідносинах, які склалися між стягувачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» та боржником - ПАТ «СК «МИР» таким міжнародним договором є Угода про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійснення господарської діяльності, учасниками якої є Україна та Російська Федерація, яка підписана 20.03.1992 року та вступило в силу для цих держав 19.12.1992 року.

У відповідності до ст. 7 Угоди про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійснення господарської діяльності, рішення винесені компетентними судами однієї держави-участниці Співдружності Незалежних Держав, мають бути виконаними на території інших держав-учасниць Співдружності Незалежним Держав. Статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійснення господарської діяльності передбачено, що у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця Сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопотується виконання рішення, докази того, що:

а) судом держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав, що запитується, раніше винесене рішення, яке набуло законної чинності у справі між тими Сторонами, про той самий предмет і на тій самій підставі;

б) є визнане рішення компетентного суду третьої держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав або держави, що не є членом Співдружності, по спору між тими ж Сторонами, про той же предмет і на тій же підставі;

в) спір згідно з цією Угодою вирішений некомпетентним судом;

г) інша Сторона не була повідомлена про процес;

д) закінчився трирічний термін давності подання рішення щодо примусового виконання.

Як встановив Арбітражним судом м. Москви, правовою підставою розгляду спору між стягувачем та боржником в Арбітражному суді м.Москви були договори факультативного перестрахування № ДПР/Н-41 та ДПР/М-41. Відповідно до даних договорів, випливає, що спори, які виникли між сторонами, підлягають розглядові відповідно до законодавства Російської Федерації. Так приймаючи позовну заяву та задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство», Арбітражний суд м.Москви виходив із тлумачення абзацу 5 ст. 316 Цивільного кодексу РФ. Відповідно до даної статті вищевказаного кодексу, якщо місце виконання не визначене законом, іншими правовими актами або договором, не випливає зі звичаїв ділового обігу або суті обставин, то виконання грошового зобов'язання повинне бути здійснене в місці знаходження кредитора у момент виникнення зобов'язань. Оскільки згідно умов договору факультативного перестрахування, при настанні страхового випадку ПАТ «СК «МИР» зобов'язано було здійснити виплату частки страхового відшкодування на рахунок Стягувача, то місцем виконання є Російська Федерація, м.Москва. Отже, спір був розглянутий компетентним судом, Арбітражним судом м.Москви. Проте Оболонський районний суд міста Києва з'ясувавши всі обставини по справі приходить до висновку, що Арбітражний суд м.Москви не був компетентним судом, який вповноважений розглядати відповідний спір виходячи з наступних обставин справи.

Правовий режим перестрахування визначається двома нормами законодавства Російської Федерації, а саме ст. 967 Господарського кодексу Російської Федерації та ст. 13 Закону «Про страхову справу», а також звичаями ділового обороту. Ні Договори факультативного пропорційного перестрахування «ДПР\Н-41 та №ДПР\М-41, ні дані спеціальні норми права в сфері перестрахування і страхування не містять норми, які визначають місце виконання договору страхування (перестрахування). Однак, згідно норм частини 1 статті 6 Цивільного кодексу Російської Федерації, у випадках, коли передбачені пунктами 1 та 2 статті діючого Кодексу відношення прямо не врегульовані законодавством чи угодою сторін і відсутній звичай, який можна застосувати до даних відносин, якщо не протирічить їхній сутності, застосовується цивільне законодавство, яке регулює подібні відносини (аналогія закону). Пункт 3 ст. 1211 Цивільного кодексу Російської Федерації Розділу VI Міжнародного приватного права, вміщує юридичне поняття-виконання чиєї сторони, в тих або інших відносинах мають вирішальне значення, виходячи з чого можливо визначити місце виконання договору. Відповідно до вказаної норми, виконання, що має вирішальне значення для змісту договору визнається дія страховика - в договорі страхування (перестрахування в нашому випадку). Оскільки по відповідним правовідносинам здійснювалось перестрахування (ст. 967 ЦК РФ). Отже, вирішальне значення в даному договорі факультативного пропорційного перестрахування № ДПР\М-41 від 17 листопада 2011 року, мають дії перестраховика - Публічного акціонерного товариства «Страхової компанії «МИР» по виплаті свого платежу, в разі настання страхової події. Відповідно до умов договору перестрахування такі дії повинні були бути здійснено Публічного акціонерного товариства «Страхової компанії «МИР» на території України, а не території Російської Федерації. Так, згідно положень п.2.21 Договору дії по виплаті перестраховочного платежу здійснювались Ретроцесіонарієм (ПАТ «Страховою компанією «МИР») в Україні. В пункті 2.21 Договору відсутнє посилання, що дане зобов'язання вважається виконаним з моменту зарахування валютних засобів на рахунок Заявника, що могло служити підставою для визнання місця виконання зобов'язання на території Російської Федерації(м.Москва). Суд звертає увагу, що кореспондуюче зобов'язання в умовах Договору, самого Заявника, щодо перерахуванню винагороди (премії) Боржнику, вважається виконаним також з моменту списання валютних засобів з його рахунку в місце його територіального знаходження - Російська Федерація ( п.2.18 Договору).

Крім того, Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації не пов'язує можливість застосування правила альтернативної підсудності з місцем виконання зобов'язання по закону, в зв'язку з чим правила ст. 316 ГК РФ, як частини матеріального права, не можуть бути застосовано в процесуальному плані визнання альтернативної підсудності.

Таким чином, виходячи з норм Угоди про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійснення господарської діяльності від 20 березня 1992 року, спір повинен був бути вирішений в судовому органі в місті Києві, на території України виходячи із місця знаходження Боржника і виходячи з місця виконання його зобов'язання, що має вирішальне значення по договору факультативного пропорційного перестрахування №ДПР\М-41 від 17.11.2011 року.

Враховуючи вищенаведене, спір було вирішено некомпетентним судом та не були дотримані правила підсудності встановлені законодавством Російської Федерації.

Судом також встановлено, що боржник ПАТ СК «МИР» не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 123 АПК РФ передбачено, що особи, що беруть участь у справі, або інші учасники арбітражного процесу вважаються належним чином повідомленими, якщо до початку судового засідання, здійснення окремої процесуальної дії арбітражний суд має інформацію про отримання адресатом копії ухвали про прийняття позовної заяви або заяви до судочинства та відкриття провадження по справі, які направлені йому в порядку, встановленому діючим Кодексом, або інші докази отримання особами, які беруть участь по справі, інформації про початок судового процесу. Згідно ч. 4 ст.123 АПК РФ особи, які беруть участь у справі, та інші учасники арбітражного процесу також вважаються належним чином повідомлені арбітражним судом, якщо:

1) адресат відмовився від отримання судового акту і дана відмова зафіксована організацією поштового зв'язку або арбітражним судом;

2) не дивлячись на поштове повідомлення, адресат не з'явився за отримання копії судового акту, відправленого арбітражним судом у встановленому порядку, про що організація поштового зв'язку повідомила арбітражний суд;

3) копія судового акту не вручена в зв'язку з відсутністю адресата по вказаній адресі, про що організація поштового зв'язку повідомила арбітражний суд з зазначенням джерела відповідної інформації;

4) судова повістка вручена уповноваженій особу філіалу чи представництва юридичної особи;

5) судова повістка вручена представнику особи, яка бере участь у справі;

6)наявні докази вручення або направлення судової повістки в порядку, встановленому частинами 2 та 3 статті 122 діючого Кодексу.

Судом встановлено згідно наявних матеріалів по справі, що Приватне акціонерне товариство «МИР» не отримувало ані заяви про збільшення позовних вимог щодо стягнення відсотків щодо користування чужими грошима, ані копію ухвали про відкладення судового розгляду справи в передбачені строки ч.1, 4 ст.123 АПК РФ та таким чином не було належним чином сповіщено про судове засідання, яке було призначено на 22.09.2014 року та на я кому було розглянути позовні вимоги по суті та прийнято рішення. Таке порушення належного повідомлення боржника, позбавило його можливості в повному обсязі реалізувати свої права передбачені ст.41 АПК РФ, а саме: брати участь у дослідженні доказів; задавати питання іншим учасникам арбітражного процесу, давати пояснення арбітражному суду, приводити свої доводи по всім виникаючим в ході засіданням питанням; знайомитися з клопотаннями, поданими іншими особами, заперечувати проти таких клопотань, доводів інших осіб, які беруть участь у справі. Довідка від Арбтіражного суду м.Москви не може бути прийнята судом як належний доказ підтвердження факту повідомлення Боржника про судові засідання, в зв'язку з відсутністю відповідних зворотніх повідомлень про отримання повісток ПАТ «СК «МИР», які доводили здійснення такого повідомлення або намагання їх вручення стороні.

Частиною 3 ст. 253 АПК РФ передбачено, що у випадках, якщо іноземні особи, які беруть участь у справі, в арбітражному суді в Російської Федерації, знаходяться або проживають за межами Російської Федерації, такі особи повідомляються про судове засідання ухвалою арбітражного суду шляхом направлення доручення в установу юстиції або інший компетентний орган іноземної держави. В таких випадках, строк розгляду справи продовжується арбітражним судом на строк, встановлений договором про правову допомогу для направлення доручень в установу юстиції або в інший компетентний орган іноземної держави, а у випадку відсутності в договорі такого строку або за умови відсутності вказаного договору не більше ніж на шість місяців. Представником Заявника не було долучено до матеріалів справи докази того, що суд виконав вимоги ч. 3 ст. 253 АПК РФ.

Виходячи з вище наведеного, судом встановлено, що Боржник не був належним чином повідомлений про судове засідання, яке було призначено на 22.09.2014 року, та не мав можливості брати участь у дослідженні доказів; задавати питання іншим учасникам арбітражного процесу, давати пояснення арбітражному суду, приводити свої доводи по всім виникаючим в ході засіданням питанням; знайомитися з клопотаннями, поданими іншими особами, заперечувати проти клопотань, доводів інших осіб, які беруть участь у справі. Суд який розглядав справу не перевірив та не переконався чи отримано Боржником під час розгляду справи заяву позивача про додаткові вимоги - а саме стягнення суму процентів за користування чужими грошовими коштами. Суд розглянувши ці вимоги 22.09.2014 року не забезпечив надання можливістю Боржнику висловити свої заперечення щодо цих вимог.

Частиною 2 ст.396 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:

1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;

3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;

4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;

6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8) в інших випадках, встановлених законами України.

Таким чином, суд при розгляді Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» про визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду м.Москви, прийшов до висновку, що спір був розглянутий некомпетентним судом та боржник не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, він був позбавлений можливості висловити свої заперечення щодо всіх заявлених вимог до нього, що є підставами для відмови у наданні клопотання.

На підставі викладеного та керуючись нормами Угоди про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійснення господарської діяльності, ст. 390-396 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У наданні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Російське лісопромислове перестрахове товариство» про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України Арбітражного суду м.Москви від 30.09.2014 року у справі № А40-42039/14-25-266 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва, через суд першої інстанції, протягом п'яти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя: О.М.Луценко