Рішення № 55321975, 25.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7450/15-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/380/16 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 54 25.01.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

25 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Воробйової Н.С., Березовенко Р.В.,

при секретарі - Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського про стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 03 вересня 2001 року він був прийнятий на роботу до Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (далі - ДНУЕТ), де обіймав посаду директора навчально-інформаційного інституту інноваційних технологій. Наказом відповідача № 625/0 від 10 жовтня 2014 року його звільнено з роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Зазначав, що при звільненні з ним не було проведено розрахунку, а тому з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату за липень, серпень, вересень і десять днів за жовтень 2014 року та грошову компенсацію за невикористану відпустку, у загальному розмірі 42 124 грн. 51 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судом рішення у розмірі 62 339 грн. 48 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з ДНУЕТ на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату у розмірі 16 450 грн. 09 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, суд не врахував, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем у вигляді компенсації за невикористану відпустку, яка була нарахована при звільненні. Крім того, застосовуючи строки позовної давності до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд не врахував, що розрахунок по заробітній платі з позивачем не проведено, у зв'язку з чим ОСОБА_2 вважає, що суд помилково відмовив у позові в цій частині з підстав пропуску строку позовної давності.

Заслухавши доповідь - судді доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам закону.

Вирішуючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив із того, що у порушення вимог ст.116 КЗпП України в день звільнення позивачу не було проведено відповідачем виплату заробітної плати у розмірі 16 450 грн. 09 коп., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позивних вимог ОСОБА_2про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що позивач вправі був звернутися до суду за захистом порушених своїх прав в тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, з ним не розрахувався, а саме, в день звільнення 10 жовтня 2014 року. Оскільки позивач звернувся до суду з даними вимогами 08 липня 2015 року, то суд дійшов висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України.

Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03 вересня 2001 року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду директора навчально-інформаційного інституту інноваційних технологій ДНУЕТ (а.с.5-6).

10 жовтня 2014 року наказом в.о. ректора ДНУЕТ № 652/о ОСОБА_2 звільнено за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.7).

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Обгрунтовуючи вимоги позову, ОСОБА_2 послався на те, що в день звільнення йому відповідачем було видано трудову книжку, однак не було проведено розрахунку, а саме, не виплачено заробітну плату за липень, серпень, вересень і десять днів за жовтень 2014 року у загальному розмірі 16 405 грн. 09 коп. та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 25 674 грн. 22 коп., а всього 42 124 грн. 51 коп. (а.с.92-93).

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що згідно з довідкою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 01 вересня 2015 року у третьому кварталі 2014 року ОСОБА_2 була нарахована заробітна плата у розмірі 18 552 грн. 59 коп., з яких йому виплачено 2 102 грн. 30 коп. (а.с.58)

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідач в день звільнення позивачу не провів виплату заробітної плати у розмірі 16 450 грн. 29 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 25 674 грн. 22 коп. з таких підстав.

Порядок виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку регулюється ст.83 КЗпП України і ст.24 Закону України «Про відпустки», згідно з якими грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку виплачується працівнику, зокрема, у разі його звільнення.

Як зазначалось вище, 10 жовтня 2014 року наказом в.о. ректора ДНУЕТ № 652/о ОСОБА_2 звільнено за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію. При цьому, у наказі зазначено, що ОСОБА_2 підлягає до виплати компенсація за 143 календарних дні невикористаної відпустки (а.с.7).

При апеляційному розгляді справи на запит апеляційного суду представником відповідача надано розрахунок відпускних/компенсації за відпустку, з якого вбачається, що ОСОБА_2 нараховано грошову компенсацію за 143 календарних дні невикористаної відпустки у розмірі 30 307 грн. 61 коп. (а.с.135)

З урахуванням наведеного, та приймаючи до уваги, що відповідно до положень ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, то колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація за невикористану відпустку в межах заявлених позивачем вимог у розмірі 25 674 грн. 22 коп.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.213, 214 ЦПК України наведених вище положень закону не врахував, належним чином не з'ясував характер та зміст заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану відпустку.

Також колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з підстав пропуску строку для пред'явлення цих вимог до суду, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 233, ст. 234 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з роботи у місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити цей строк.

Судом встановлено, що у порушення вимог ст. 116 КЗпП України в день звільнення позивачу виплату всіх сум, що належали йому від університету не проведено.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього кодексу, визначено, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку для пред'явлення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суперечить нормам матеріального права, а саме, положенням ст. ст. 116, 117, 233 КЗпП України, оскільки перебіг цього строку починається з наступного дня після проведення розрахунку зі звільненим працівником незалежно від тривалості затримки такого розрахунку.

З наведених підстав рішення суду в цій частині не може бути залишеним без змін.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні представник відповідача послався на те, що у діях відповідача відсутня вина щодо невиплати належних ОСОБА_2 сум при звільненні, оскільки з 16 червня 2014 року було призупинено обслуговування рахунків відповідача в органах Державної казначейської служби України, які були в подальшому відкриті лише 31 грудня 2014 року, тобто після звільнення позивача. 17 жовтня 2014 року ДНУЕТ було переміщено до м.Кривий Ріг, а всі первинні фінансові та бухгалтерські документи залишилися у м.Донецьк, місцезнаходження яких правоохоронні органи встановити не можуть. У зв'язку зі зміною рівня розпорядника бюджетних коштів Міністерством освіти і науки України, 11 лютого 2015 року відповідач розпочав процедуру перереєстрації щодо обслуговування в органах ДКСУ у м.Кривий Ріг та лише у березні 2015 року почав проводити відповідні розрахунки з працівниками університету. Також представник відповідача послався на те, що ОСОБА_2 з дня звільнення і до часу звернення до суду з даним позовом до університету із заявою про виплату належних йому сум при звільненні, не звертався.

За положеннями ст.117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

По справі встановлено, що внаслідок захоплення 16 червня 2014 року невідомими особами в камуфляжній формі під загрозою застосування зброї будівлі ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області було припинене казначейське обслуговування Головним управлінням розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів та інших клієнтів, що підтверджується листом ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області від 22 червня 2015 року, адресованого відповідачу по справі (а.с. 81).

Як вбачається з листа ГУ Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 30 грудня 2014 року, останнє повідомило відповідача про відкриття рахунку та просило відповідача надати перелік рахунків (а.с.80).

Згідно з постановою правління Національного банку України від 06 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій», враховуючи те, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року №436, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, банкам України призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою (а.с.82).

По справі встановлено, що наказом Міністерства освіти і науки України від 17 жовтня 2014 року №535-к призначено ОСОБА_4 виконуючою обов'язки ректора ДНУЕТ з 17 жовтня 2014 року (а.с.33)

17 жовтня 2014 року наказом Міністерства освіти і науки України №1178 «Про організацію освітнього процесу у ДНУЕТ» встановлено, що до завершення збройного конфлікту на території м. Донецьк ДНУЕТ проводить свою освітню діяльність (згідно з наявною ліцензією на освітню діяльність та сертифікатами про акредитацію) на базі Криворізького державного комерційно-економічного технікуму (а.с.8,32).

Як вбачається з довідки відповідача від 13 листопада 2015 року, у зв'язку з переведенням ДНУЕТ до м.Кривий Ріг виплата заробітної плати у ДНУЕТ розпочалася з березня 2015 року (а.с.79).

З матеріалів справи видно, що місцезнаходження первинних бухгалтерських документів, регістрів аналітичного та синтетичного обліку, кошторису, фінансової і бюджетної звітності ДНУЕТ, які перебувають на території м. Донецьк, не можливо встановити. Також не встановлено дійсне місцезнаходження усіх печаток структурних підрозділів, гербової печатки і штампів ДНУЕТ. Вказані обставини підтверджуються листами Саксаганського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 23 жовтня 2014 року (а.с.34, 35).

Також по справі встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 з дня звільнення і до часу звернення до суду з даним позовом, із заявою про виплату належних йому сум при звільненні до відповідача не звертався.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що у діях відповідача відсутня вина щодо невиплати належних ОСОБА_2 сум при звільненні відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути залишеним без змін та підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 частково з наведених вище підстав.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а колегією суддів ухвалено нове рішення, яким його позов задоволено частково, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського про стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату у розмірі 16 450 грн. 29 коп. та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 25 674 грн. 22 коп., а всього 42 124 (сорок дві тисячі сто двадцять чотири) грн. 51 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2відмовити.

Стягнути з Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського в дохід держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді