Рішення № 55319942, 29.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/382/15-ц

Провадження № 22-ц/779/172/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Флоряк Д.В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Василишин Л.В., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Надвірнянського районного суду від 16 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач неналежно виконував умови укладеного між сторонами 7 серпня 2008 року кредитно-заставного договору, внаслідок чого станом на 27 січня 2015 року допустив загальну заборгованість в розмірі 3 756,21 доларів США, що еквівалентно 59 686,20 грн. Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань за договором ОСОБА_2 надано банку в заставу автомобіль марки DAEWOO Nexia, 2008 року випуску, держаний номер НОМЕР_1. Враховуючи за таких обставин право кредитора на звернення стягнення на предмет застави, позивач просив задовольнити позов.

ОСОБА_2 12 травня 2015 року подав зустрічний позов до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними окремих пунктів кредитно-заставного договору.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 12 травня 2015 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

В подальшому ухвалою Надвірнянського районного суду від 30 жовтня 2015 року зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 16 листопада 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено.

В апеляційній скарзі на рішення суду ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує на помилковість висновку суду щодо наявності у ОСОБА_2 заборгованості по договору у сумі 2 185,38 грн., що виключає доцільність звернення стягнення на майно. При цьому судом не враховано, що відповідач розпочав погашати заборгованість після звернення банку з позовом до суду. Станом на 2 грудня 2015 року заборгованість відповідача становить 1 224,41 доларів США, що еквівалентно 29 191,85 грн.

Не прийнято судом до уваги також тієї обставини, що експертиза вартості предмета застави станом на 2015 рік не проводилась, а тому визначення співмірності цієї вартості позовним вимогам є неможливим.

Посилаючись на вказані обставини апелянт просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити - звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFNOAN51675152 від 07 серпня 2008 року в сумі 1 224,41 доларів США, що відповідно до службового розпорядження від 02 грудня 2015 року за курсом НБУ складає 29 191,85 грн.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Після виходу до нарадчої кімнати колегією суддів було відновлено з'ясування обставин справи та оголошено перерву до 13.30 год. 29 січня, про що представник апелянта була повідомлена (а.с.180).

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 після виходу суду до нарадчої кімнати покинув зал судового засідання.

Враховуючи надання представниками сторін пояснень по суті спору та вищенаведені обставини колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення та можливість завершення розгляду справи.

Вислухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржуване рішення суд першої виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів підтвердження заборгованості ОСОБА_2 перед банком у розмірі 3 756,21 доларів США, що еквівалентно 59 686,20 грн. Та що натомість відповідачем подано розрахунок погашення заборгованості в сумі 57 550,82 грн., який спростовує позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». А тому підстави для задоволення позову відсутні.

Проте повністю погодитись із такими висновками місцевого суду не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Як правильно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 7 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_2 укладено кредитно-заставний договір №IFNOAN51675152, згідно умов якого банк надав останньому кредит у загальному розмірі 14 752,35 доларів США з кінцевим строком повернення 7 серпня 2015 року. З них частина кредиту в розмірі 13 620,69 доларів США надається з метою придбання позичальником автомобіля, частина кредиту в розмірі 695,65 доларів США надається з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту, частина кредиту в розмірі 7,33 доларів США - з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі, частина кредиту в розмірі 408,62 доларів США - з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту, частина кредиту в розмірі 20,07 доларів США надається з метою оплати вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що сплачується в момент видачі кредиту (а.с.14 - 16).

Також з метою виконання зобов'язань за п.3.4. цього договору позичальнику відкривається кредитна лінія в розмірі 4 869,53 доларів США для сплати чергових платежів.

За користування кредитом позичальник сплачує 15 % річних, винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 408,62 грн., що сплачується в момент видачі кредиту, винагороду за проведення додаткового моніторингу, яка сплачується відповідно до ст. 16.9. договору та винагороду за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % від суми зарезервованих ресурсів.

При цьому сторони обумовили, що періодом сплати є з «10» по «15» число кожного місяця, щомісячний платіж для погашення заборгованості за кредитом, винагородою та процентами за користування ним складає в розмірі 321,80 доларів США.

Відповідно до умов договору для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов'язань за ним, позичальник надає банку в заставу автомобіль марки DAEWOO Nexia, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, держаний номер НОМЕР_1 (п.17.9). На дату його підписання згідно п. 17.10. договору сторони погодили вартість предмета застави 63 300,00 грн. (а.с.16).

Відповідно до ст.ст. 526,1049, 1050, 1054, ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором, а також проценти та неустойку.

Розділом 14 договору передбачена відповідальність сторін за неналежне виконання зобов'язань. Зокрема, у випадку порушення позичальником зобов'язань щодо несвоєчасної сплати процентів, винагороди банку за резервування коштів, позичальником сплачується пеня в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожен день прострочення. У випадку порушення позичальником зобов'язань щодо сплати основної суми кредиту позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожен день прострочення (п.14.2, п.14.3 договору).

Крім того, при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання (п.14.9).

Встановлено, що позичальник свої зобов'язання належним чином не виконував та допустив заборгованість, яка згідно розрахунку банку станом на 27 січня 2015 року складає 3 756,21 доларів США, що еквівалентно 59 686,20 грн. З них: 3 482,06 доларів США - заборгованість за кредитом; 55,72 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 9,78 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 14,80 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 15,73 доларів США - штраф (фіксована частина) та 178,12 доларів США - штраф (процентна складова) (а.с.6-9).

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Підстави щодо звернення стягнення на предмет застави визначені також сторонами в розділі 13 договору (а.с.53 зворот - 54).

Частинами першою та сьомою статті 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет застави відповідно до статті 590 ЦК України здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що актами цивільного законодавства України надано право сторонам договору самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Правова позиція з цього приводу висловлена в постановах Верховного Суду України № 6-10 цс 13 від 06 березня 2013 року, №6-7 цс13 від 03 квітня 2013 року, які є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права ( ч.1 ст.360-7 ЦПК України).

Судом правильно встановлено, що у зв'язку із наявністю простроченої заборгованості по кредиту в сумі 1 032,49 доларів США позивач листом від 23.12.2014 року повідомив ОСОБА_2 про необхідність протягом 30 днів з дати його одержання сплатити ці кошти, а у випадку невиконання - про повернення суми кредиту в повному обсязі або звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу.

Враховуючи, що така вимога позичальником не була виконана, банк вправі був звернутися до суду за захистом порушеного права в обраний ним спосіб.

Згідно зі ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Вважаючи недоведеними позовні вимоги банку, зокрема щодо розміру заборгованості суд водночас прийняв до уваги розрахунки, наведені представником позичальника, з врахуванням коштів, які були внесені боржником в ході розгляду справи. Саме тому суд вважав, що останніми спростовуються позовні вимоги банку.

Однак, такі висновки є необґрунтованими.

При цьому безпідставними є посилання на розбіжність сум заборгованості - 3 756,21 доларів США, визначеної станом на 27 січня 2015 року, та 1 032,49 доларів США станом на дату направлення 23.12.2014 року ОСОБА_2 відповідного повідомлення. При цьому в повідомленні зазначено тільки поточну заборгованість, тоді як на день звернення до суду з позовом вона визначена банком як сума дострокового повернення всього кредиту.

Встановлено, що в ході розгляду справи на погашення розміру заборгованості, визначеної в розрахунку банку, боржником дійсно було сплачено 57 500,82 грн. Наведена обставина підтверджується квитанціями та відповідними розрахунками представника ОСОБА_2 (а.с. 84- 86, 88-89, 95-98).

Разом з тим, як вбачається з умов договору, зі змісту цих документів та виписки по рахунку НОМЕР_3, долученої представником апелянта в засіданні апеляційного суду, за рахунок цих сум було придбано валюту договору - долари США, які і зараховані банком на погашення заборгованості.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегією суддів з'ясовано, що за рахунок внесених боржником коштів кредитором погашено заборгованість по процентах, комісії та штрафах, частково погашено заборгованість по пені.

Як видно із наданого апеляційному суду представником апелянта розрахунку заборгованості (з врахуванням внесених ОСОБА_2 сум та закінчення 7 серпня 2015 року строку договору) станом на день постановлення рішення суду його заборгованість складала 1 233, 66 доларів США тіла кредиту, а також 3,92 долари США - пеня за несплату основної суми кредиту.

Разом з тим, як підтверджується вищезазначеним розрахунком банку станом на 29.01.2016 року та випискою по рахунку боржника ОСОБА_2 (а.с.141-144) має місце погашення ним заборгованості по кредиту і після постановлення оскаржуваного рішення.

Відповідно до роз'яснень п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

За таких обставин, належно оцінюючи докази, подані сторонами, в тому числі нові докази, представлені в засіданні апеляційного суду, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено заподіяння йому збитків порушенням основного зобов'язання заставодавцем - боржником ОСОБА_2, а розмір заборгованості відповідача за кредитно-заставним договором від 7 серпня 2008 року не є співмірним із вартістю заставленого майна.

А тому приходить до переконання про скасування рішення суду першої інстанції з постановленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду від 16 листопада 2015 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: Л.В. Василишин

О.В. Пнівчук