Постанова № 55315677, 28.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16286/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Архіповій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень № 0004342202 та № 0004352202 від 28 липня 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - необов'язкова, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, визнала за можливе проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно зі ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення від 22 червня 2015 року, наказу № 778 від 16 червня 2015 року, відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» (код ЄДРПОУ 19133293) щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Сорбіт» (код ЄДРПОУ 37723754) за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт № 3265/26-58-22-02-18/19133293 від 06 липня 2015 року.

Згідно з висновками проведеної перевірки встановлено наступні порушення позивачем: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 114 196,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 126 884,00 грн.

На підставі зазначених висновків відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 28 липня 2015 року: № 0004352202, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 142 745,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 114 196,00 грн., за штрафними санкціями - 28 549,00 грн.; № 0004342202, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 190 326,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 126 884,00 грн., за штрафними санкціями - 63 442,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» зареєстровано в якості юридичної особи 28 жовтня 1992 року, 28 жовтня 1994 року взято на податковий облік у ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, основним видом економічної діяльності позивача є ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17 лютого 2015 року.

Між ТОВ Фірма «Ренал» (підрядник) та ТОВ «Компанія «Сорбіт» (субпідрядник) укладено ряд договорів, а саме:

- договір № 39/09.04 від 09 квітня 2014 року, за умовами якого субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, виконати за завданням підрядника, а підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити роботи з виготовлення шаф домашнього та робочого одягу відповідно до Специфікації № 1;

- договір № 68/29.05 від 29 травня 2014 року, за умовами якого субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, виконати за завданням підрядника, а підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити роботи з виготовлення металоконструкцій відповідно до Специфікації № 1;

- договір № 78/16.06 від 16 червня 2014 року, за умовами якого субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, виконати за завданням підрядника, а підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити роботи з виготовлення та монтажу металовиробів відповідно до Специфікації № 1. Місце виконання монтажу: м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3;

- договір № 85/24.06 від 24 червня 2014 року, за умовами якого субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, виконати за завданням підрядника, а підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити роботи з ремонту обладнання виробничого корпусу відповідно до Специфікації № 1. Місце виконання монтажу: м. Бориспіль, вул. Привокзальна, буд. 46;

- договір № 41/10.04 від 10 квітня 2014 року, за умовами якого субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, виконати за завданням підрядника, а підрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити роботи з виготовлення та монтажу металовиробів відповідно до Специфікації № 1. Місце виконання монтажу: с. Гаврилівка, Вишгородський р-н, Київська обл.

Відповідно до п. 2.3 зазначених договорів, субпідрядник виконує роботи з матеріалу підрядника, гарантуючи його збереження та використання лише за цільовим призначенням.

Пунктами 5.1 договорів передбачено, що підрядник зобов'язаний перед початком робіт передати субпідряднику технічну документацію, необхідну для виконання робіт.

Згідно з п. 6.2 укладеного договору, після закінчення робіт підрядник і субпідрядник оформлюють акт здачі-приймання виконуваних робіт у двох примірниках, по одному для кожної сторони.

Факт реального виконання умов укладених договорів підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: специфікацій № 1, актів здачі-приймання виконаних робіт, податкових накладних, платіжних доручень.

Згідно з ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Позивачем разом із апеляційною скаргою додано нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, та обґрунтовано необхідність дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з урахуванням того, що прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів зумовлюється поважністю причин, з яких докази не могли бути подані до суду першої інстанції.

Зокрема, позивачем надано копії наступних документів: актів передачі-приймання технічної документації, актів передачі-приймання будівельного майданчику, товарно-транспортних накладних - на виконання укладених договорів з ТОВ «Компанія «Сорбіт»: № 39/09.04 від 09 квітня 2014 року, № 68/29.05 від 29 травня 2014 року, № 78/16.06 від 16 червня 2014 року, № 85/24.06 від 24 червня 2014 року, № 41/10.04 від 10 квітня 2014 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що надані позивачем додаткові докази є первинними документами, які підтверджують реальне виконання господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентом за укладеними договорами, а тому мають істотне значення для розгляду та вирішення справи.

Також, позивачем додано до апеляційної скарги копію договору найму транспортного засобу від 24 вересня 2013 року на підтвердження того, що для перевезення матеріалів позивач використовує орендований вантажний транспорт.

Крім того, позивач посилається на договірні зобов'язання перед третьою особою - ТОВ «Комплекс Агромарс», обґрунтовуючи необхідність придбання послуг у ТОВ «Компанія «Сорбіт»,

Так, між позивачем (підрядник) та ТОВ «Комплекс Агромарс» (замовник) укладено договори підряду: № 12-120/КАМ-Ю від 31 січня 2012 року, № 12-343/БФ-Ю від 24 лютого 2012 року, № 12-1300/КАМ-Ю від 09 серпня 2012 року, та додаткові угоди до них.

Як вбачається зі змісту укладених договорів підряду (п. 4.4.2 договору № 12-120/КАМ-Ю від 31 січня 2012 року, п. 1.3 договору підряду № 12-343/БФ-Ю від 24 лютого 2012 року, п. 4.4.3 договору № 12-1300/КАМ-Ю від 09 серпня 2012 року), підрядник має право залучати до виконання робіт третіх осіб - субпідрядників, при цьому він відповідає перед замовником за належне виконання робіт субпідрядниками, які залучені до виконання.

Також, позивачем додано до апеляційної скарги акт дозволу замовника на залучення третіх осіб - субпідрядників від 23 червня 2014 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що «доводи позивача про наявність ділової доцільності на укладення відповідних договорів з огляду на необхідність виконання останнім своїх зобов'язань перед ТОВ «Комплекс Агромарс», не приймаються судом до уваги, оскільки названими договорами не передбачається залучення до відповідних послуг третіх осіб, а виконання відповідних договірних зобов'язань покладено саме на позивача».

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб, зокрема, його контрагентів, за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 29 січня 2014 року № К/9991/81114/11, від 22 січня 2014 року № К/9991/37637/12, від 17 лютого 2014 року № К/800/50945/13, від 19 лютого 2014 року № К/800/61338/13, від 11 березня 2014 року № К/800/1128/14, від 03 березня 2014 року № К/800/12888/13, від 02 червня 2014 року № К/800/6497/13.

Колегією суддів також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) та «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тому колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Сорбіт» № 2053/26-55-22-08/37723754 від 24 липня 2014 року та № 2657/26-55-22-08/37723754 від 02 вересня 2014 року, оскільки такі акти не є допустимими доказами в розумінні КАС України порушення позивачем податкового законодавства.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року у справі № 826/15849/14, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо складання акту № 2657/26-55-22-08/37723754 від 02 вересня 2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сорбіт» (податковий номер 37723754) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01 липня 2014 року по 31 липня 2014 року. Зобов'язано ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві вилучити з Бази даних Податковий блок - «Аналітична система. Перегляд результатів співставлення. Дані результатів перевірок» дані, які вносились за результатами складання звірки згідно акту № 2657/26-55-22-08/37723754 від 02 вересня 2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сорбіт» (податковий номер 37723754) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01 липня 2014 року по 31 липня 2014 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагнетами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення № 0004342202 та № 0004352202 від 28 липня 2015 року, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період підтверджуються відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року у справі № К/9991/12143/11, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року у справі № К/9991/39355/12.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 123 від 07 серпня 2015 року, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду сплачено судовий збір у розмірі 5 359,20 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 351 від 23 грудня 2015 року.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом ч. 6 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 41, 94, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0004342202 та № 0004352202 від 28 липня 2015 року.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ренал» (код ЄДРПОУ: 19133293) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 846,40 грн. (п'ять тисяч вісімсот сорок шість гривень сорок копійок), за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.