Ухвала суду № 55315047, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2016 р. м. Київ К/800/38598/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Лосєва А.М., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Замковенка М.І.,

представника відповідача Перепелюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного виробничого підприємства «Квадро» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Приватного виробничого підприємства «Квадро» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Приватне виробниче підприємство «Квадро» (далі - позивач, ПВП «Квадро») звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) від 3 березня 2015 року № 0000111502.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ПВП «Квадро» здійснювало витрати на придбання у ТОВ «Сан-Ріо» товарів з метою використання їх у власній господарській діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували наявність у контрагента позивача ТОВ «Сан-Ріо» умов для здійснення господарської діяльності; позивачем не надано акти виконання робіт по переробці соняшника ТОВ «Агроальянс Групп»; позивачем не надано документи, що підтверджують якість та відповідність поставлених товарів, не вказано в якій упаковці або тарі вона поставлена і чи були до цієї упаковки претензії щодо її відповідності для даної групи товарів і яких саме, відсутні відповідні сертифікати якості на придбаний товар; не надано також документів про собівартість виробленої продукції в розрізі номенклатури а, також відображення в бухгалтерському обліку.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про його скасування, як такого, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково. У доводах касаційної скарги зазначає, що відповідачем порушено порядок проведення перевірки передбачений Податковим Кодексом України; ПВП «Квадро» правомірно сформовано податкового кредиту з податку на додану вартість господарським операціям з ТОВ «Сан-Ріо», на підставі належним чином оформлених первинних документах.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення,а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки при його ухваленні суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

У період з 17.02.2015 року по 20.02.2015 року ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПВП «Квадро» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2014 року (т. 1, а.с. 34-42).

За результатами перевірки складено акт №360/1-26-50-15-20-24126303 від 20.02.2015 року, в якому зазначено про порушення позивачем вимог пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до: завищення податкових зобов'язань на суму 17779858 грн.; завищення податкового кредиту на суму 39954808 грн.; завищення від'ємного значення (p. 19) на суму 22174950 грн.; завищення залишку від'ємного значення (р. 24) на суму 329076 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000111502 від 3 березня 2015 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2014 року на суму 22174950 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

В даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів товарів (соняшнику), судовим інстанціям слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами поставок як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари (послуги/роботи) отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

При цьому варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні товари справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження правомірності формування останнім податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Сан-Ріо». Крім того, контрагент позивача по господарським операціям не мав можливості забезпечити виконання робіт відповідними фахівцями та з використанням спеціальних обладнання, пристроїв, механізмів та техніки.

До вказаного висновку суд апеляційної інстанції дійшов на підставі доводів відповідача та податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого х них податку за формою № 1 ДФ (т. ІІ а.с. 34-35) поданим ТОВ «Сан-Ріо» до податкового органу.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а не на позивача.

Крім того, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано у повному обсязі обставин щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентами, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не встановлено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів (послуг) та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено подальше використання позивачем придбаного товару (послуги) у власній господарській діяльності.

Також, судам попередніх інстанцій необхідно належним чином з'ясувати рух коштів по рахунку позивача та первинні документи, якими підтверджено оплату позивачем товару по господарських операціях з ТОВ «Сан-Ріо».

При новому розгляді справи, суди повинні також врахувати, що «добросовісний платник податків» не може нести відповідальність за неправомірні дії постачальників робіт чи зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на формування податкового кредиту. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного виробничого підприємства «Квадро» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року та Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2015 року у справі № 826/4721/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Судді: І.Я. Олендер

А.М. Лосєв

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 26.01.2016 року.