Ухвала суду № 55314743, 28.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2016 р. м. Київ К/800/43167/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 липня 2015 року на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання дії неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, позивач) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (далі - УПСЗН, відповідач), в якому просив визнати неправомірною відмову у призначенні та виплаті щомісячної адресної допомоги, як внутрішньо переміщеній особі, зобов'язати УПСЗН здійснити нарахування та виплату допомоги з дня виникнення права на її отримання.

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 липня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року, позов задоволено: визнано неправомірною відмову УПСЗН у призначенні та виплаті ОСОБА_4 з 13 листопада 2014 року щомісячної адресної допомоги, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі - Постанова № 505); скасовано рішення УПСЗН від 20 листопада 2014 року про відмову у призначенні ОСОБА_4 щомісячної адресної допомоги, встановленої Постановою № 505; зобов'язано УПСЗН призначити ОСОБА_4 з 13 листопада 2014 року щомісячну адресну допомогу у розмірі 884 гривні, встановлену Постановою № 505; зобов'язано УПСЗН нарахувати ОСОБА_4 з 13 листопада 2014 року по 13 травня 2015 року щомісячну адресну допомогу, встановлену Постановою № 505, у розмірі 5304 гривні; зобов'язано УПСЗН виплатити ОСОБА_4, щомісячну адресну допомогу, встановлену Постановою № 505, у розмірі 5304 гривні.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду про залишення його без змін, заявник звернувся з касаційною скаргою, в якій ставить питання про скасування таких рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заперечень проти касаційної скарги не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, отримує пенсію як інвалід ІІ групи з дитинства, довічно.

05 червня 1996 року позивач зареєстрований за адресою місця проживання: АДРЕСА_1.

У жовтні 2014 року позивач змінив своє місце проживання на АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою комунального підприємства «Житловий сервіс» від 11 листопада 2014 року № 3097.

13 листопада 2014 року позивач звернувся до УПСЗН із заявою № 535 про взяття на облік, як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. УПСЗН видало позивачу довідку від 13 листопада 2014 року № 917000535 про взяття його на облік як особи, яка перемістилась з тимчасово окупованої території України (району проведення антитерористичної операції).

Цього ж для позивач звернувся до УПСЗН із заявою про призначення йому щомісячної адресної допомоги як особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. До заяви додано копію паспорту, довідку про взяття його на облік як особи, яка перемістилась з тимчасово окупованої території України (району проведення антитерористичної операції), копію свідоцтва про шлюб.

Відповідно до копії паспорта серія НОМЕР_1, яка подана разом із заявою, позивач 13 листопада 2014 року знятий з реєстрації місця проживання та 13 листопада 2014 року зареєстрований за адресою місця проживання: АДРЕСА_2.

20 листопада 2014 року УПСЗН прийняло рішення про відмову позивачу у призначенні вказаної адресної допомоги у розмірі 884 гривні.

За результатом звернення позивача на Урядову гарячу лінію щодо призначення адресної допомоги особам, які переміщаються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, УПСЗН листом від 24 червня 2015 року № 3/157 повідомило позивача про результати розгляду його звернення з заявою про призначення йому щомісячної адресної допомоги як особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, зазначивши, що відмова в призначенні такої допомоги відбулась у зв'язку з наявністю у позивача на момент подання відповідної зави постійної реєстрації за адресою в місті Рубіжне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки позивач на момент звернення за щомісячною допомогою мав статус особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, дії відповідача щодо відмови в наданні щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання є неправомірними.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина друга статті 5 КАС України).

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з частинами другою-третьою статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 КАС України, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що суд має можливість самостійно, на свій розсуд, застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду.

Як убачається із матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду 14 липня 2015 року, а рішення відповідача про відмову в призначенні адресної допомоги винесено 20 листопада 2014 року. Отже, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не надав оцінку поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, наявності або відсутності у позивача об'єктивної можливості дізнатися про порушення його права на призначення та виплату адресної допомоги.

При цьому, саме по собі повідомлення відповідача від 24 червня 2015 року № 3/157 про причини відмови в призначенні адресної допомоги не може бути самостійною підставою вважати, що позивач не був обізнаний про не призначення такої допомоги за результатом звернення до відповідача з відповідною заявою.

Суд апеляційної інстанції також залишив указане питання поза увагою.

Отже, всупереч вимогам частини четвертої статті 11 КАС України суди не вжили передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, а саме: не дали оцінку позовним вимогам в аспекті наслідків пропуску строку звернення до суду та поважності його причинам.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд для надання оцінки пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду та причинам його поважності.

В разі визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду та розгляду справи по суті судам слід ґрунтовно визначити нормативно-правові акти, які регулюють спірні відносини на час їх виникнення, та крізь їх призму надати оцінку спірним діям (рішенню, бездіяльності) відповідача з огляду на приписи частини третьої статті 2 та статті 8 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області задовольнити.

Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 липня 2015 року на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: