Ухвала суду № 55314570, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Київ К/800/37904/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Лосєва А.М., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Еренцова Є.В.,

представника відповідача Галика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джонсон і Джонсон Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Джонсон і Джонсон Україна» (далі - позивач, ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна») звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ) від 19.08.2014 року № 0011472202 та № 0011482202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що отримані послуги реклами, маркетингу та мерчандайзенгу щодо просування товарів на ринку, за договорами між позивачем та контрагентами, не пов'язані з провадженням господарської діяльності ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», та не можуть бути віднесені до складу його витрат. , оскільки товар не належав позивачу. Також, позивачем не підтверджено реальність господарських операції з ТОВ «Стек-Комп'ютер», оскільки не підтверджено рух товару та використання його у власній діяльності, та ТОВ «Готика ЛТД», оскільки зазначене підприємство за податковою адресою не знаходиться.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що господарські операції з придбання послуг між позивачем та ТОВ «Стек-Комп'ютер», ПЗВОГ «Пропаганда», ТОВ «Рекламна агенція «Інтач», ТОВ «ТМСКО» та ТОВ «Готика ЛТД» мали реальний характер, оскільки придбання послуг та товарів, зазначених у податкових накладних та актах надання послуг, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», наявні всі належні первинні документі, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, що підтверджують реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку, також господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про його скасування, як такого, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що рекламні заходи проведені ТОВ «ТМСКО», ТОВ «Рекламна агенція «Інтач», ПЗВОГ «Пропаганда» стосовно просування товарів, які фактично належать торгівельним мережам та були безпосередньо придбані ними не у ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», а у інших постачальників, а тому такі рекламні заходи не пов'язані з провадженням господарської діяльністю ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», та не можуть бути віднесені до складу його витрат і, як наслідок, податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем правомірно. Позивачем не підтверджено реальність господарських операції з ТОВ «Стек-Комп'ютер», оскільки не підтверджено рух товару та використання його у власній діяльності, та ТОВ «Готика ЛТД», оскільки зазначене підприємство за податковою адресою не знаходиться

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки при його ухваленні суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідачем проведено перевірку ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна» за результатами якої 29.07.2014 року складено акт № 1253/26-59-22-02/35893512 про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року.

У вказаному акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.4, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України, п. 2.4, 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого встановлено заниження ПДВ у сумі 1512409 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 33413 грн. за травень 2013 року та встановлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 138.10.3, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 п 139.1 ст. 139 ПК України, пп. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 1683875грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 19.08.2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0011482202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2104844 грн., у тому числі основний платіж - 1683875 грн. та штрафні санкції - 420969 грн. та № 0011472202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 2279114 грн., у тому числі основний платіж - 1519409 грн. та штрафні санкції - 759705 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

З огляду на положення пп. 14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій та правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та формування валових витрат по господарських операціях з ТОВ «Стек-Комп'ютер», ПЗВОГ «Пропаганда», ТОВ «Рекламна агенція «Інтач», ТОВ «ТМСКО» та ТОВ «Готика ЛТД» подано суду копії: договорів, специфікацій, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, фотознімків, амортизаційних відомостей, актів приймання-передачі наданих послуг, банківських виписок та інші документи. Вказані документи оформлені належним чином, що встановлено судами попередніх інстанцій.

Позивач здійснював оплату за отримані товари/послуги/виконані роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Рекламна агенція «Інтач», ТОВ «ТМСКО» та ПЗВОГ «Пропаганда» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Судом апеляційної інстанції, що не заперечується відповідачем, встановлено реальність господарських операцій позивача із контрагентами проведені ТОВ «Рекламна агенція «Інтач», ТОВ «ТМСКО», ПЗВОГ «Пропаганда». Однак, відповідач, з доводами якого погодився суд першої інстанції, заперечує зв'язок таких операцій із господарською діяльністю позивача, оскільки рекламні заходи проведені ТОВ «Рекламна агенція «Інтач», ТОВ «ТМСКО», ПЗВОГ «Пропаганда» стосовно просування товарів, які фактично належать торгівельним мережам та були безпосередньо придбані ними не у ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна», а у інших постачальників, тому такі послуги не пов'язані з провадженням господарської діяльністю ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна» і не можуть бути віднесені до складу його витрат.

Суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними доводами податкового органу з огляду на наступне.

Витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів належать до витрат на збут (підпункту «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України).

З огляду на положення пунктів 138.2, 138.5 ст. 138 ПК України зазначені витрати визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу, та належать до витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, є належне документальне оформлення господарської операції та реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Як встановили суди, виконання вказаних послуг підтверджується наявними у справі первинними документами, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість. При цьому з цих документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах; зазначені послуги відповідають господарській діяльності платника.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, у даному разі акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Власне, незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції об'єктивно не взяв до уваги доводи податкового органу про відсутність зв'язку цих послуг з господарською діяльністю позивача, оскільки спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельних мережах названих контрагентів шляхом популяризації продукції серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому, вказані дії з просування товару мають економічний ефект самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.

Посилання податкового органу на те, що відповідні операції з просування товарів здійснюються покупцем (торговельною мережею) у відношенні товару, право власності на який перейшло до покупця, не спростовує їх економічну цінність саме для позивача. Адже діяльність з просування товарів у торговельних мережах передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника) та дистриб'ютора.

Слід також зазначити, що чинне податкове законодавство України не пов'язує можливість обліку витрат з метою оподаткування прибутку з наявністю або відсутністю права власності на товари, щодо яких здійснюються відповідні дії, що тягнуть такі витрати.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з операцій ТОВ «ТМСКО», ТОВ «Рекламна агенція «Інтач», ПЗВОГ «Пропаганда», оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами, підтверджується належно оформленими первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача та мотиви суду першої інстанції щодо не підтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Готика ЛТД», з огляду на акт перевірки зазначеного підприємства (акт неможливості проведення звірки), яким встановлено його відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори щодо провадження господарської діяльності. У зазначеному акті не досліджувалась реальність виконання зобов'язань та правильність формування показників податкової звітності. Реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договором з ТОВ «Готика ЛТД», підтверджується належно оформленими первинними документами, дослідженими судом апеляційної інстанції.

Також, позивачем належним чином підтверджено факт придбання товару у ТОВ «Стек-Комп'ютер», його використання в господарській діяльності. Більш того, про реальність операції з придбання позивачем у ТОВ «Стек-Комп'ютер» комп'ютерної техніки свідчить і той факт, що відповідач визнав правомірними всі задекларовані амортизаційні відрахування ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна» щодо використання такої, не встановив їх завищень або занижень.

На момент здійснення господарських операцій ТОВ «Стек-Комп'ютер» та ТОВ «Готика ЛТД» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового обліку по господарським операціям з зазначеними вище контрагентами, що, у своїй сукупності, свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що правильно встановлено судом апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у справі № 826/1410/15 - без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

А.М. Лосєв

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 26.01.2016 року.