Ухвала суду № 55314535, 13.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року м. Київ К/800/55624/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2014 року

у справі № 804/9053/13-а

за позовом Приватного підприємства «Авто-Форс»

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Авто-Форс» (далі - ПП «Авто-Фокс») звернулось в суд з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 червня 2013 року № 0000412250 та № 0000402250.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2014 року апеляційну скаргу ПП «Авто-Форс» задоволено: постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року скасовано, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року № 0000412250 та № 0000402250.

Посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у касаційній скарзі відповідач просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірка ПП «Авто-Форс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2013 року по 28 лютого 2013 року та податку на прибуток за ІV квартал 2012 року та за І квартал 2013 року по взаємовідносинам з ПП «Полтава-Проект-Монтаж» та з подальшої реалізації отриманого товару (робіт, послуг), за результатами якої складено акт перевірки від 11 червня 2013 року № 162/22/5-33459467, згідно з яким позивачем допущено порушення вимог:

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень - березень 2013 року на суму 201 133,00 грн.,

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 73 928,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення у податковому обліку вартості господарських операцій з ПП «Полтава-Проект-Монтаж», оскільки такі операції були оформлені лише документально, без мети фактичного їх здійснення.

На підставі вказаного вище акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року:

- № 0000412250, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 301 699,50 грн., в тому числі: 201 133,00грн. - основний платіж, 100 566,50 грн. - штрафні санкції;

- № 0000402250, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 92 410, 00 грн., в тому числі 73 928,00 грн. - основний платіж, 18 482,00 грн. - штрафні санкції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що господарські операції між ПП «Авто-Форс» та ПП «Полтава-Проект-Монтаж» не підтверджені первинними документами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентом, підтверджуються відповідними документами бухгалтерського та податкового обліку, оформленими належним чином.

Колегія суддів погоджується висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закону № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Перелік витрат, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування, визначений пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу передбачено, що не відносяться до витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення оподатковуваного доходу, а також суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП «Авто-Форс» на підставі договору орендувало в ПП «Полтава-Проект-Монтаж» автотранспортні засоби.

Наявні у матеріалах справи первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з ПП «Полтава-Проект-Монтаж», тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та витрат.

Користуючись орендованим автотранспортом, позивач надавав транспортні послуги з перевезення робітників ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

В обґрунтування правильності донарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток податковий орган, з яким погодився й суд першої інстанції, вказував на те, що ПП «Полтава-Проект-Монтаж» орендувало транспортні засоби у фізичних осіб без дотримання вимоги щодо нотаріального посвідчення договорів. Проте господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

З огляду на те, що відповідачем не доведено фактів невідповідності наданих позивачем первинних документів дійсності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що наведені обставини не можуть свідчити про факт допущення порушень позивачем.

Слід відзначити і те, що умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Таким чином, для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов'язує зміни у податковому обліку платника.

При цьому обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства - цивільного, фінансового тощо, а оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства.

Таким чином, надаючи оцінку діям позивача при відображенні в податковому обліку господарських операцій з ПП «Полтава-Проект-Монтаж», суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про дотримання норм податкового законодавства, адже факт нотаріального посвідчення чи не посвідчення договорів контрагента позивача з фізичними особами не впливає на право позивача збільшувати суми податкового кредиту та зменшувати суми оподатковуваного доходу на суму витрат за наслідками руху активів платника податків та руху його капіталу.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Надаючи оцінку посиланням відповідача в касаційній скарзі на преюдиційність обставин безпідставного відображення позивачем в податковому обліку вартості господарських операцій з ПП «Полтава-Проект-Монтаж», що підтверджується рішеннями судів в адміністративній справі № 804/9044/13-а, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас передбачене вказаною нормою звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Висновки щодо фактичних обставин справи, наведені в інших судових рішеннях, не повинні сприйматися як обов'язкові.

Таким чином, висновки судів в адміністративній справі № 804/9044/13-а не є обов'язковими для цілей вирішення вказаної справи.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надав оцінку наданим сторонами доказам та дійшов юридично правильного висновку про документальну підтвердженість фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення..

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак