Постанова № 55313433, 26.01.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач:Капустинський М.М.

ПОСТАНОВА

іменем України

"26" січня 2016 р. Справа № 806/5144/15

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Мацького Є.М.

Шидловського В.Б.,

при секретарі Гунько Л.В. ,

за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "02" грудня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу Державної виконавчої служби Романівського районного управління юстиції Житомирської області про визнання дій незаконними та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2015р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання незаконними дій державного виконавця Державної виконавчої служби Романівського районного управління юстиції Житомирської області щодо прийняття постанови від 22.09.2015р. та скасування даної постанови. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначає, що постанова, на підставі якої відкрито виконавче провадження набрала чинності 04.09.2012р., а тому до 04.09.2013р. державний виконавець зобов'язаний був відкрити виконавче провадження , яке було відкрито після спливу трирічного терміну.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.12.2015р. відмовлено в позові ОСОБА_3.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. На думку скаржника, державний виконавець порушив вимоги ч.1 ст.22 Закону України "Про виконавче провадження", що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Вислухавши пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Так судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Відділі Державної виконавчої служби Романівського районного управління юстиції Житомирської області перебувало виконавче провадження №535/3 з виконання виконавчого листа №2-417/11, виданого 19.04.2012 року Романівським районним судом, про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" боргу в розмірі 637872,64 грн. (а.с. 29-44).

В процесі здійснення виконавчого провадження 04.09.2012 року державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Романівського районного управління юстиції Житомирської області Каленським С.В. було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 63787,26 грн. (а.с.47).

21.09.2015 року постановою державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Романівського районного управління юстиції Житомирської області Каленського С.В. повернуто виконавчий документ стягувачеві (а.с.47) на підставі п.1 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача №114-40-2-00/6-3734 від 20.07.2015 року про повернення виконавчого документа без подальшого його виконання. (а.с.42).

22.09.2015 року державним виконавцем на підставі ст.ст.17,19,20,25 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови державного виконавця №34013132 від 04.09.2012 року про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 63787,26 грн. (а.с. 49).

Вирішуючи питання про законність та обґрунтованість постанови державного виконавця від 22.09.2015р. про відкриття виконавчого провадження за постановою від 04.09.2012 року про стягнення виконавчого збору, суд першої інстанції виходив з того, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999р. (далі - Закон України №606-XIV).

Так, статтею 1 Закону України №606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно зі ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, далі - Закон), державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки Позивачем рішення суду виконувалося протягом 2012-2015 років, тобто не в строк визначений ст.25 Закону, тому стягнення виконавчого збору, є саме тим заходом, який застосовується державним виконавцем у випадку невиконання боржником рішення суду в строк, що ним встановлений і таке рішення по стягненню - є правомірним.

Відхиляючи доводи Позивача щодо порушення Відповідачем строків відкриття виконавчого провадження визначених ст.22 Закону по стягненню з нього виконавчого збору, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 6 ст. 28 Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1 ч. ст. 47, пп. 2 і 8 ч.1 ст. 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Пунктом 1 ч.1 ст.47 Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача.

Так, як встановлено вище, 21.09.2015 року постановою державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Романівського районного управління юстиції Житомирської області Каленського С.В. було повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.1 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача про повернення виконавчого документа без подальшого його виконання, та 22.09.2015 року (тобто, не пізніше наступного робочого дня) державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови державного виконавця №34013132 від 04.09.2012 року про стягнення виконавчого збору в сумі 63787,26 грн..

Таким чином, суд першої інстанції вважав помилковими доводи ОСОБА_3 про те, що відповідачем порушено строки відкриття виконавчого провадження, визначені ст.22 Закону, щодо стягнення з нього виконавчого збору. До того ж на думку суду, порушення виконавчим органом процесуальних строків щодо стягнення безспірних грошових зобов"язань не спростовує факту порушення Позивачем норм Закону України "Про виконавче провадження" і не звільняє його від відповідальності щодо сплати належної суми виконавчого збору та виконавчих витрат.

Колегія суддів не погоджуються з зазначеними висновками суду першої інстанції та з приводу доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 вважає вказати наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у вищезазначеному виконавчому провадженні, з часу винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору (04.09.2012 року) по 21.09.2015 року - часу винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, останнім будь-яких виконавчих дій примусового характеру не вчинялося.

Більше того, як слідує з единого державного реєстру виконавчих проваджень, постанові від 21.09.2015 року передує постанова цього ж державного виконавця від 26.12.2012 року про закінчення вищезазначеного виконавчого провадження (підстава п.10 ст.49 ЗУ "Про виконавче провадження").

Постанова від 26.12.2012 року не є скасованою, а виконавче провадження, з часу його закінчення і до часу повернення виконавчого документа - не поновлювалося.

Як слідує з пояснення державного виконавця, постанова про закінчення виконавчого провадження не виконувалася (виконавче провадження до іншого ДВС не передавалось), а його наявність у ВДВС була виявлена лише після звернення стягувача з заявою про повернення виконавчого документу.

Положеннями ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Отже сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які, як встановлено, не вчинялися.

Окрім того, положеннями ч.3 ст.27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справі № 3-217гс14.

Суд першої інстанції не врахував допущених державним виконацем процесуальних порушень та наведених положень матеріального закону, не взяв до уваги, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження жодних заходів примусового виконання рішення не вчинялося. Відповідно до ст.32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Отже для того, щоб виникли підстави для стягнення виконавчого збору, державний виконавець повинен фактично виконати рішення. Якщо ж боржник виконав рішення самостійно навіть після спливу строку, встановленого для добровільного його виконання або ж заходи з примусового виконання рішень державним виконавцем не вчинялись, виконавчий збір стягуватися не повинен.

В будь-якому разі, по переконанню колегії суддів, стягнення виконавчого збору (як вбачається з постанови від 04.09.2012 року з підстав, передбачених ч.1 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження"), пов'язане з передбаченими Законом України "Про виконавче провадження" фактично здійсненими під час виконавчого провадження заходами примусового виконання рішення.

Проте, судом першої інстанції залишено поза увагою відсутність здійснення органом ДВС заходів примусового виконання рішення (як то звернення стягнення на майно або грошові кошти боржника, вилучення у боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні, тощо), що, по переконанню колегії, в свою чергу, не дає підстав для стягнення виконавчого збору.

З урахуванням зазначеного, дії державного виконавця державної виконавчої служби Романівського районного управління юстиції Житомирської області Каленського Сергія Вікторовича, щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2015 року про стягнення з ОСОБА_3 63787,26 грн. виконвчого збору є незаконними, а дана постанова підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, (201), 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, постанову Житомирського окружного адміністратьивного суду від "02" грудня 2015 р. скасуватита прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати дії державного виконавця державної виконавчої служби Романівського районного управління юстиції Житомирської області Каленського Сергія Вікторовича, щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2015 року про стягнення з ОСОБА_3 63787,26 грн. виконвчого збору - незаконними та скасувати дану постанову.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: Є.М. Мацький

В.Б. Шидловський

Повний текст cудового рішення виготовлено "27" січня 2016 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_3

3- відповідачу/відповідачам: Відділ Державної виконавчої служби Романівського районного управління юстиції Житомирської області вул. Небесної Сотні, 103 А,смт. Романів,Житомирська область,13002

4 - представнику позивача ОСОБА_6, АДРЕСА_2 - ,