Постанова № 55313154, 19.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10350/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 січня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою громадянина Афганістану ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що відповідачем неправомірно прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки змінились умови, передбачені п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в м.Кабул, район Джангалак, Афганістан, за віросповіданням іслам - суніт, національність - таджик.

22 листопада 2012 року позивач прибув до України літаком з ОАЕ рейсом Дубаї-Київ, перетнувши Державний кордон України за українською візою.

20 грудня 2012 року позивач подав до Управління у справах біженців ГУ ДМС України у м.Києві заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20 травня 2013 року ДМС України прийнято рішення №283-13 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду особової справи №12 KYIV 347-01 відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що відсутні умови, передбачені п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону.

Зазначене рішення було оскаржено в судовому порядку та постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 вересня 2013 року у справі №826/9653/13-а за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління державної міграційної служби України в м.Києві про визнання неправомірним та скасування рішення, визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

За наслідками апеляційного оскарження вказаного судового рішення ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 вересня 2013 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 10 грудня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадянина Афганістану ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року.

29 травня 2015 року позивач повторно звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в м.Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом ГУ ДМС в м.Києві від 29 травня 2015 року №344 відмовлено у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки причини, викладені в заяві від 20 грудня 2012 року та в заяві від 29 травня 2015 року, тотожні.

Згідно повідомлення №122 від 29 травня 2015 року позивача повідомлено про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту, відсутні, а отже відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 наведеного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

В силу вимог ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Частиною 1 ст.7 вищезазначеного Закону визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно із ч.4 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Разом з тим, відповідно до ч.6 ст.8 вказаного Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

З наведеного вбачається, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю відповідних підстав, у тому випадку, якщо не змінились умови. Таким чином, якщо визначені умови змінились, у центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відсутні підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням від 20 травня 2013 року №283-13 ДМС України відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що відсутні умови, передбачені п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону.

При цьому, пунктом 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (в редакції, що була чинною на час прийняття рішення від 20 травня 2013 року) особа, яка потребує додаткового захисту, визначена, як особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №1251-VII від 13 травня 2014 року пункт 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» був викладений в новій редакції, та поняття «особа, що потребує додаткового захисту» було розширено і згідно нової редакції, такими особами можуть визнаватись також особи, які змушені були прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози їх життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо них загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не можуть чи не бажають повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З наведеного вбачається, що умови, за яких може бути застосований п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» змінились у порівнянні із умовами, що були чинні на момент першого звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та на час прийняття рішення №283-13 від 20 травня 2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що наказ ГУ ДМС України в м.Києві від 29 травня 2015 року №344, яким відмовлено позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, оскільки відсутні підстави, визначені ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому наказ ГУ ДМС України в м.Києві від 29 травня 2015 року №344 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відповідача необхідно зобов'язати повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_1 про визнання біженцем, або особою, що потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 жовтня 2015 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 жовтня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги громадянина Афганістану ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві №344 від 29 травня 2015 року про відмову у прийнятті заяви про визнання громадянина Афганістану ОСОБА_1 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в м.Києві повторно розглянути заяву громадянина Афганістану ОСОБА_1 про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 25 січня 2016 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді І.О.Лічевецький

В.П.Мельничук

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Мельничук В.П.