Постанова № 55312874, 20.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2016 року № 826/2448/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними та повністю скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві № 0008511701 від 06.03.2014р.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що податкове повідомлення - рішення № 0008511701 від 06.03.2014р. є таким, що прийнято в порушення приписів чинного законодавства, оскільки доводи відповідача про порушення позивачем закону ґрунтуються виключно на припущеннях перевіряючих та сформовані без належного дослідження первинної документації.

Поряд з цим, представником позивача було подано клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач правової позиції щодо заявленого позову не виклав, явки повноважного представника до суду не забезпечив.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Як свідчать матеріали справи, у період з 10.02.2014 року по 14.02.2014 року, Сафоновою О.В., головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «КТІМЕНА ІНВЕСТ» за грудень 2012р. та за січень 2013р.

За результатами перевірки було складено акт перевірки від 20.02.2014р. №513/26-52-17-01/НОМЕР_2.

В ході перевірки відповідачем встановлено:

- відсутність реального факту здійснення господарських операцій між Позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ «КТІМЕНА ІНВЕСТ» за період грудень 2012р., січень 2013р., що є порушенням п. 1., п. 5, ст. 203, п. 1., п. 2, ст. 215, п. 1., ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України;

- відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємства - постачальника ТОВ «КТІМЕНА ІНВЕСТ», в зв'язку з чим Позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок суми ПДВ по податкових накладних, отриманих від вищезазначеного контрагенту, чим порушено п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

На підставі висновків перевірки, 06.03.2014р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0008511701, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 107830, 00грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 53915грн.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення - рішення звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Матеріали справи свідчать, що Громадянин ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, виданого Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією 26.08.2009р., про що зроблено запис в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за №20660000000022757. Взятий на податковий облік ДПІ у Деснянському районі М.Києва 27.08.2009р.р. за №38936.

Згідно з реєстраційними даними, в перевіряємому періоді, видами господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 визначено: -КВЕД 60.24.0 Діяльність автомобільного вантажного транспорту; - КВЕД 60.23.0 Діяльність нерегулярного пасажирського транспорту; - КВЕД 51.90.0 Інші види оптової торгівлі; -КВЕД 50.30.2 Роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям.

В ході перевірки, за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міністерства доходів і зборів України за грудень 2012р - січень 2013р. станом на 21.02.2014р. щодо платника ПДВ - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, відповідачем встановлено, що постачальником товару (робіт, послуг) в грудні 2012р. - січні 2013р. було підприємство ТОВ «Ктімена Інвест» (код за ЄДРПОУ 38290927).

Так, позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «КТІМЕНА ІНВЕСТ» було задекларовано суму податкового кредиту по придбаному товару (роботам, послугам) в грудні 2012р. в розмірі 55700 грн., в січні 2013р. в розмірі 52130грн.

Разом з тим, як слідує зі змісту акту перевірки, за результатами аналізу даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні Міністерства доходів і зборів України, встановлена розбіжність сум ПДВ, включених фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 до податкового кредиту та сум податкових зобов'язань з ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «КТІМЕНА ІНВЕСТ» на суму ПДВ 107830грн. за грудень 2012р.-січень 2013р. (дата звірки 31.07.2013р.).

Як зазначав відповідач, в акті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.07.2013р. № 605/26-55-22-08/38290927 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ктімента інвест» (код ЄДРПОУ 38290927) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Інвестбуд груп» (код ЄДРПОУ 38290602) за період з 01.11.2012 року по 30.04.2013 року, встановлено, що «фінансово-господарська діяльність ТОВ «Ктімента інвест» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «Ктімента інвест», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Ктімента інвест» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст.234 Цивільного Кодексу України (ЦКУ). В ході проведення відповідних заходів з метою проведення зустрічної звірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірю;) договорів про господарські відносини, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, не підтверджене наявність поставок товарів (послуг) від підприємств - постачальників за період з 01.11.2012 року по 30.04.2013року свідчить про те, що правочини між ТОВ «Ктімента інвест» та підприємствами - постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків.

Також зі змісту акту перевірки №513/26-52-17-01/НОМЕР_2 вбачається, що позивачем контролюючому органу до перевірки не було подано податкових накладних по взаємовідносинам з ТОВ «КТІМЕНА ІНВЕСТ».

За сукупністю наведених вище обставин, відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 1., п. 5, ст. 203, п. 1., п. 2, ст. 215, п. 1., ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України та п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як стверджує позивач, у перевіряємому періоді мав договірні зобов'язання щодо надання послуг, які виконані сторонами належним чином, мають реальний характер та підтверджуються первинними документами.

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження правовідносин з ТОВ «КТІМЕНА ІНВЕСТ» позивачем до суду подані копії наступних документів: - Акту №ОУ - здачі - приймання (надання послуг) від 31.01.2013р.; - податкових накладних №№442, 443, 444, 445, 446, 447, 484 від 31.01.2013р.; - рахунків - фактур № 1 від 15.01.2013р., №1 від 15.02.2015р.

Натомість позивачем у ході судового розгляду справи суду не надано належної первинної документації, зокрема:

- договору про надання послуг, на підставі якого і здійснювались оспорюванні господарські операції, а отже позивачем не надано беззаперечних та належних доказів укладення такого договору взагалі;

- платіжних документів щодо сплати отриманих позивачем від ТОВ «КТІМЕНА ІНВЕСТ» послуг.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Наявні у матеріалах справи податкові накладні та акти містять лише загальну назву - експедиційні послуги, без деталізації змісту та обсягу таких послуг; не містять інформації про посаду, прізвище та ініціали особи, яка їх підписала, або іншої інформації, що дала б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операції та наявність у неї відповідних повноважень, а відтак в силу наведених вище правових норм такі документи не є належно оформленими первинними документами для підтвердження факту правомірності формування податкового кредиту з ПДВ, що є порушенням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, встановити зміст господарської операції не видається можливим, оскільки позивачем не надано суду копії договору з ТОВ «КТІМЕНА ІНВЕСТ» про надання послуг (та навіть не зазначено його реквізити), на виконання якого, як зазначає ФОП ОСОБА_1, були складені вищенаведені первинні документи.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.201.4. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент здійснення спірних взаємовідносин), норм Наказу Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014р. № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» (у редакції, чинній на момент виникнення спору) податковою накладною - визнавався податковий документ, який складався продавцем товарів/робіт/послуг у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видавався покупцю, а другий залишався у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видавався оригінал, а копія залишалася у продавця.

За вимогами п.201.7 Податкового кодексу України, п.16 Наказу Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014р. №10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна складалася на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Поряд з цим, відповідно до п. 4 Порядку заповнення декларації, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 14.01.2014 №10 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 30.01.2014 №185/2462 (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), у графі «Вид цивільно - правового договору» податкової накладної зазначається вид цивільно - правового договору згідно з видом договірних зобов'язань, визначених Цивільним кодексом України. Дата укладання договору заповнюється в порядку, передбаченому абзацом 2 пункту 3 цього Порядку.

При цьому, згідно з пунктом 3, податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Дата складання податкової накладної заповнюється цифрами у такій послідовності: день місяця (дві цифри), місяць (дві цифри), рік (чотири цифри).

В розрізі наведеного, суд звертає увагу на те, що наявні у матеріалах справі податкові накладні не є належним чином оформленими, позаяк не містять посилання на реквізити договору, на виконання яких вони виписані, що унеможливлює встановлення приналежності останніх до спірних правовідносин.

Дослідивши надані позивачем письмові докази (податкові накладні, акти прийому передачі, рахунки - фактури) суд дійшов висновку, що вони не є достатніми для підтвердження фактичної передачі товару (виконання послуг) від продавця до покупця та в повній мірі не відображають рух товару (послуг).

В аспекті наведеного, суд зазначає, що відповідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

На підставі дослідження документів, поданих до суду та системного аналізу приписів чинного податкового законодавства, суд прийшов до висновку про правомірність податкового повідомлення - рішення № 0008511701 від 06.03.2014р. та відсутність правових підстав для його скасування у судовому порядку.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур