Постанова № 55312793, 25.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 січня 2016 року № 826/13764/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна агенція "Сердолік"доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна агенція "Сердолік" (надалі - Позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач) про Визнати протиправним та скасувати: податкове повідомлення-рішення прийняте Державною податковою інспекцією в Оболонському районі міста Києва Головного управління ДФС у м. Києві форми «Р» № 0000632204 від 27.01.2015 р. про донарахування ТОВ «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «СЕРДОЛІК» податку на додану вартість на загальну суму 1 265 331 грн. 25 коп., у тому числі основний платіж - 1 012 265,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 253 066,25 грн.; податкове повідомлення-рішення прийняте Державною податковою інспекцією в Оболонському районі міста Києва Головного управління ДФС у м. Києві форми «Р» № 0000642204 від 27.01.2015 р., про донарахування ТОВ «ОХОРОННА АГЕНЦІЯ «СЕРДОЛІК» податку на прибуток на загальну суму 1 096 178 грн. 75 коп., у тому числі основний платіж - 876 943,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 219 235,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем безпідставно зроблено висновки щодо завищення у перевіряємий період валових витрат та податкового кредиту, у зв'язку із формуванням таких з урахуванням взаємовідносин з контрагентами. Крім того, позивачем вказується на протиправність дій податкового органу при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачі проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просив суд відмовити в задоволенні позивних вимог з підстав викладених в письмових запереченнях, які є аналогічними доводам та висновкам викладеним в акті перевірки також, Відповідач наголошує, що Позивачем під час перевірки не надано всю первинну документацію.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Держаної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна агенція "Сердолік" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ІНТРО ГРУП» за період з 01.01.2013 р. по 31.01.2014 р.

За результатами перевірки складено акт від 30.12.2014 р. за № 1456/26-54-22-04-07/34891928 (надалі - Акт перевірки).

В акті перевірки встановлені наступні порушення: п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на суму 1012265грн. в т.ч. по періодах: за травень 2013 в сумі 111667 грн., за червень 2013 в сумі 126555грн., за липень 2013 в сумі 138210 грн., за серпень 2013 в сумі 142500 грн., за вересень 2013 в сумі 110833 грн., за жовтень 2013 в сумі 72333 грн., за листопад 2013 в сумі 106083 грн., за грудень 2013 в сумі 99417 грн., за січень 2014 в сумі 96917грн., за лютий 2014 в сумі 7750 грн.; п.138.1, п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, із змінами і доповненнями в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 876943 грн., в тому числі, за 2013 в сумі 876943 грн.; п.138.1 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України №2755- VІ від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями, ТОВ "ОХОРОННА АГЕНЦІЯ "СЕРДОЛІК", з урахуванням припису підпункту 57.1 статті 57 та пункту 2 підрозділу 4 розділу підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового Кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями, встановлено неможливість включення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування на суму 445833грн. у 2014 році по операціях з ТОВ "ІНТРО ГРУП" код ЄДРПОУ 38488873.

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки, Позивачем подано до податкового органу Заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду заперечень Листом № 1000/10/26-54-22-04-19 від 22.01.2015р. Податковий орган повідомив Позивача, що висновки Акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі Акту перевірки Податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 27 січня 2015р. № 0000642204, яким збільшено податок на прибуток в сумі 1 096 178,75 грн., з них за основним платежем в розмірі 876 943,00 грн. та застосовані штрафні санкції з цього податку в сумі 219 235,75 грн.; від 27 січня 2015р. № 0000632204, яким збільшено податок на додану вартість в сумі 1 265 331,25 грн., з них за основним платежем в розмірі 1 012 265,00 грн. та застосовані штрафні санкції з цього податку в сумі 253 066,25 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем подано скарги до Головного управління ДФС в м. Києві (надалі - ГУ ДФС в м. Києві), за результатами розгляду скарги ГУ ДФС в м. Києві та до ДФС України, за результатом розгляду скарги ГУ ДФС в м. Києві прийнято рішення № 5776/10/26-15-10-05-35 від 06.04.2015р., яким залишено без задоволення скаргу Позивача, а податкові повідомлення-рішення без змін та рішенням ДФС України від 18.06.2015 р. №12720/6/99-99-10-01-04-25 було залишено скаргу без розгляду.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтування позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «ІНТРО ГРУП» (Виконавець), з іншої сторони, укладено ряд Договір про надання інформаційно-консультаційних послуг: №0513 від 01.05.2013 року; №0613 від 01.06.2013 року; №1613 від 01.06.2013 року; №0713 від 01.07.2013 року; №0813 від 01.08.2013 року; №0913 від 01.09.2013 року; №1013 від 01.10.2013 року; №1113 від 01.11.2013 року; №1213 від 01.12.2013 року (надалі - Договори).

Враховуючи, що умови вищезазначених Договорів за змістом є ідентичними, то в даному випадку вони не підлягають окремому дослідженню.

У відповідності до п. 1 Договорів, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику інформаційно-консультаційні послуги в обсязі та на умовах, передбачених Даним Договором.

Згідно п. 2.1 - п. 2.2 Договорів, Виконавець бере на себе виконання наступної інформаційно-консультаційної роботи: Виконавець бере на себе зобов'язання надавати персоналу Замовника консультації з питань бухгалтерського обліку та податкової політики компанії; Крім того, один раз на місяць Виконавець робить та передає Замовнику моніторинг законодавства по питанням пов'язаним з господарською діяльністю Замовника; Мета надання консультаційних послуг - виказування незалежної професійної думки у формі порад та роз'яснень економіко-правових ситуацій, які виникають (виникли, плануються, передбачаються) в ході діяльності Замовника; Консультаційні послуги надаються Замовнику за його письмовим або усним запитом; Корекція стратегії діючого бізнесу в умовах економічної кризи; Корекція цінової політики підприємства в умовах економічної кризи; Розробка стратегії управління прибутком та грошовими потоками під час економічної кризи; Впровадження системи економічної безпеки; Операційний консалтинг поточних проблем; Корекція організаційної структури підприємства з метою скорочення витрат на персонал та збільшення продуктивності,бере участь у підготовці та укладенні різного роду договорів, що укладаються Замовником з іншими підприємствами та громадянами, надає допомогу щодо організації контролю за виконанням цих договорів; інформує Замовника про нове законодавство, організує вивчення керівними працівниками та спеціалістами Замовника нормативних актів, що стосуються їхньої діяльності, регулярно здійснює особистий прийом працівників Замовника та консультує їх з правових питань; перевіряє відповідність вимогам законодавства внутрішніх документів Замовника, надає допомогу Замовника з підготовки та правильного оформлення зазначених документів. При виконанні зазначених у п.2.1 обов'язків Виконавець керується чинним законодавством і Даним Договором та може залучати до виконання цього Договору сторонні організації.

Відповідно до п. 3, п. 5 Договорів, Замовник зобов'язується: а) своєчасно забезпечувати Виконавця всім необхідним для виконання даних йому доручень, передбачених Даним Договором, у тому числі документами в потрібній кількості примірників, нормативними актами, що регулюють діяльність Замовника; б) оплатити послуги Виконавця. Виконавець надає Замовнику Акт виконаних робіт, у якому приводиться вартість наданих Виконавцем послуг згідно цього Договору. Замовник зобов'язаний підписати Акт виконаних робіт протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи у той же строк направши Виконавцю мотивовану відмову.

В підтвердження виконаних робіт Позивачем надано суду наступні документи: Акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №104 від 31.05.2013 р.; № 133 від 30.06.2013 р.; №134 від 30.06.2013 р., №302 від 31.07.2013 р., №528 від 02.09.2013 р., №529 від 02.09.2013 р., №530 від 06.09.2013 р., №531 від 10.09.2013 р., №532 від 12.09.2013 р., №533 від 16.09.2013 р., №534 від 18.09.2013 р., №535 від 20.09.2013 р., №536 від 23.09.2013 р., №537 від 25.09.2013 р., №538 від 27.09.2013 р., №539 від 30.09.2013 р., №174 від 04.10.2013 р., №175 від 11.10.2013 р., №176 від 18.10.2013 р., №177 від 25.10.2013 р., №159 від 31.10.2013 р., №263 від 30.11.2013 р., №182 від 31.01.2014 р.; Податкові накладні: від 31.05.2013 р. №104 на загальну суму з ПДВ - 670 000,00 грн.; від 30.06.2013 р. №133 на загальну суму з ПДВ - 675 000,00 грн.; від 30.06.2013 р. №134 на загальну суму з ПДВ - 84 330,00 грн.; від 31.07.2013 р. №302 на загальну суму з ПДВ - 829 260,00 грн.; №343 від 31.08.2013 р. на загальну суму з ПДВ - 855 000,00 грн.; від 02.09.2013 р. №528 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 04.09.2013 р. №529 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 06.09.2013 р. №530 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 10.09.2013 р. №531 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 12.09.2013 р. №532 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 16.09.2013 р. №533 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 18.09.2013 р. №534 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 20.09.2013 р. №535 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 23.09.2013 р. №536 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 27.09.2013 р. №538 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 25.09.2013 р. №537 на загальну суму з ПДВ - 58 000,00 грн.; від 30.09.2013 р. №539 на загальну суму з ПДВ - 27 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. №174 на загальну суму з ПДВ - 46500,00 грн.; від 11.10.2013 р. №175 на загальну суму з ПДВ - 46500,00 грн.; від 18.10.2013 р. №176 на загальну суму з ПДВ - 46500,00 грн.; від 25.10.2013 р. №177 на загальну суму з ПДВ - 46500,00 грн.; від 31.10.2013 р. №159 на загальну суму з ПДВ - 434000,00 грн.; від 30.11.2013 р. №263 на загальну суму з ПДВ - 590000,00 грн.; від 31.01.2014 р. №182 на загальну суму з ПДВ - 535000,00 грн., платіжні доручення та інші документи.

Також, Позивачем надано листи про звернення до контрагента з проханням розроблення договору охорони, надання консультацій щодо податкового законодавства та проведення певних тендерних торгів.

Судом досліджено вищезазначені документи та встановлено, що в Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) містяться інформаційно-консультативні послуги, при цьому, не конкретизується, які послуги та в якому об'ємі виконувалися; в листах, які надані Позивачем, відсутні докази передання надсилання контрагенту даних запитів на отримання певних консультацій, а в звітах відсутні документи, а міститься виключно пояснення з ЛІГА.net., яка є загально доступною для всіх, що в свою чергу не може підтверджувати надання інформаційно-консультаційних послуг.

В матеріалах справи міститься Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІНТРО ГРУП» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року, складений ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів 03.04.2014 р. №1018/26-55-22-07/38488873 (надалі - Акт звірки).

З Акту звірки вбачається, що ТОВ «ІНТРО ГРУП» в перевіряємий період здійснював господарську діяльність в галузі будівництва житлових і нежитлових будівель, доріг та іншу діяльність в галузі будівництва (торгівлю неспеціалізованим товаром), що в свою чергу свідчить, що контрагент Позивача не мав жодного відношення до надання інформаційно-консультаційних послуг в податковому (пенсійному) законодавстві та тендерній документації.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Позивачем було використано отримані послуги в господарській діяльності, зокрема, укладання договорів, подання документів під час проведення тендерів.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу /орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Відповідно до змісту ст. 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

Також, суд звертає увагу, що у відповідності до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Разом з тим, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до вимог, встановлених абз. 2 п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Згідно з пунктом 86.7 вказаної статті Кодексу у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.

Вищезазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки, як відсутні. Акт містить визначення про те, що позивачем первинних бухгалтерських документів до перевірки не надано, натомість, позивачем Акт перевірки було отримано, що ним не заперечується та заперечень з первісною документацією Позивачем Податковому органу надано не було.

Оскільки відповідачу не було надано в повному обсязі первинно бухгалтерських документів під час перевірки, судом вбачається правомірним висновок відповідача про порушення позивачем вищезазначених норм Податкового кодексу України щодо обов'язкового підтвердження витрат та податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника ПДВ, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук