Постанова № 55312558, 21.01.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 р. Справа № 805/5032/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

ухвалено у нарадчій кімнаті

Донецький окружний адміністративний суд в складі: головуючого судді – Троянової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВНЕФТЕПРОДУКТ”

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області

про скасування податкової вимоги від 10.09.2015р №57-23,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “АЗОВНЕФТЕПРОДУКТ”(далі – Позивач, Товариство) звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області (далі – Відповідач) про скасування податкової вимоги від 10.09.2015р №57-23/а.с.4-8/.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15 вересня 2015 року Товариство отримало податкову вимогу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області від 10 вересня 2015 року №57-23 про сплату податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб у сумі 107 306,77грн. Не погоджуючись із даною вимогою, підприємство скористалось процедурою адміністративного оскарження, після якої Позивач був вимушений звернутися до суду.

Так, Позивач зазначає, що здійснює господарську діяльність у Донецькій області, а місцезнаходження земельної ділянки, орендну плату за користування якою вимагається сплатити у податковій вимозі є м. Донецьк, пр-т. Красногвардійський, 1 «И», тобто територія проведення антитерористичної операції. Відповідно до статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» під час проведення антитерористичної операції суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Просить суд скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області від 10 вересня 2015 року №57-23 про сплату податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб у сумі 107 306,77грн.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у письмовому провадженні /а.с.115/.

Представник відповідача судове засідання не з’явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у письмовому провадженні /а.с.51/ та письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що відповідно до поданих податкових декларації з плати за землю за 2014 та 2015 роки, позивачем самостійно визначено податкове зобов’язання з орендної плати яке не було сплачено до бюджету, що призвело до винесення оскаржуваної податкової вимоги. Просить суд відмовити у задоволенні позову /а.с.52-54/.

Відповідно до приписів ч.2 ч.4 ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю “АЗОВНЕФТЕПРОДУКТ”, зареєстровано в якості юридичної особи та перебуває у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під номером 30813322, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії А00 №478525 про державну реєстрацію. Підприємство перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області, зокрема є платником земельного податку.

Відповідач – Державна податкова інспекція у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області діє на підставі положення про Державну фіскальну службу України та керуючись Податковим кодексом України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби.

Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

24 грудня 2013 року укладено Договір №516778 між Донецькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЗОВНЕФТЕПРОДУКТ” про строкове платне користування земельною ділянкою несільськогосподарського призначення, що розташована за адресою: м. Донецьк, Калінінський район, пр-т. Красногвардійський, 1 «и» /а.с.26-27/

Так, відповідно до податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за користування ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік №9005809513 від 11.02.2014 року. У рядку 13 звітної декларації декларантом самостійно визначено розмір орендної плати на 2014 рік у сумі 101050,08грн. Відповідно до якої платник податків мав би сплачувати до бюджету щомісяця з січня 2014 року по грудень 2014 року по 8420,84грн./а.с.56-58/.

По вказаній декларації, платником податків не було сплачено узгоджені податкові зобов’язання з орендної плати з юридичних осіб з вересня 2014 року по грудень 2014 року, що склало суму заборгованості у розмірі 33683,36грн.

Відповідно до податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за користування ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік №9007751389 від 02.02.2015 року. У рядку 13 звітної декларації декларантом самостійно визначено розмір орендної плати на 2015 рік у сумі 126211,55грн. Відповідно до якої платник податків мав би сплачувати до бюджету щомісяця з січня 2015 року по грудень 2015 року по 10517,63грн./а.с.60-63/.

По зазначеній вище декларації, платником податків не було сплачено узгоджені податкові зобов’язання з орендної плати з юридичних осіб з січня 2015 року по липень 2015 року, що склало суму заборгованості у розмірі 73623,41грн.

Загальна сума заборгованості зі сплати орендної платі за землю з юридичних осіб станом на липень 2015 року складала 107 306,77грн.

Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.3. статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

10 вересня 2015 року Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області прийнято податкову вимогу №57-23 про сплату податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб у сумі 107 306,77грн./а.с.10/.

Дана податкова вимога була отримана Позивачем 15 вересня 2015 року.

Не погодившись із податковою вимогою №57-23 про сплату податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб у сумі 107 306,77грн. Товариство оскаржило її в адміністративному порядку /а.с.11-25,96-104/. Однак , це не призвело до скасування спірної вимоги, у зв’язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд не погоджується із зазначеними висновками податкового органу, що послугували підставою для прийняття спірної податкової вимоги №57-23 про сплату податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб у сумі 107 306,77грн.

Відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-V1 зі змінами та доповненнями, контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства з питань сплати єдиного внеску , контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є органи державної податкової служби.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. .До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з п.п.14.1.72. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);

Відповідно до п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно зі п.15.1. ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно зі статтею 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до статті 271 Кодексу базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; . площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. . Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Особливості оподаткування плати за землю передбачені ст.284 Податкового кодексу України, так, пунктом 284.1 ст.284 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до статті 285 Кодексу базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно зі ст. 288 Кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Суд, звертає увагу, що Податковий кодекс України передбачає можливість встановлення податкової пільги.

Згідно з п. 30.1. ст.30 Кодексу , податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Відповідно до п.30.2. ст.30 Кодексу,підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пунктом 30.9. ст.30 Кодексу передбачено, що податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

Податкові пільги , порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції виключно Податковим кодексом України, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Податкового кодексу України,тобто є чітка норма Податкового кодексу України, якою передбачені права та обов’язки контролюючого органу.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до розділу 2 Переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1235, обставинами, що є підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу заявника є обставини непереборної сили, дія яких може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо тощо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання заявника (війна, блокада, страйк, аварія).

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочате проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року №1669-VII.

Абзацом 2 статті 1 зазначеного Закону визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Разом з тим, Кабінетом міністрів України 02 грудня 2015 року прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно вказаного Переліку місто Донецьк Донецької області віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Відповідно до частини 2-3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону

Згідно з абзацом 1 статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України».

На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО триває.

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Відповідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України №1669 передбачено, що під час проведення антитерористичної операції звільняються суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Статтею 7 вищезазначеного закону передбачено скасування на період проведення антитерористичної операції орендної плати за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Наказом ТОВ “АЗОВНЕФТЕПРОДУКТ” №003/1-х від 31 липня 2014 року з 31.07.2014р підприємством зупинено господарську діяльність у містах Донецьк, Макіївка, Авдіївка та Ясинувата до закінчення бойових дій і антитерористичної операції у даних населених пунктах /а.с.38/.

18 листопада 2014 року позивач звернувся до Донецької Торгово-промислової палати для засвідчення форс-мажорних обставин для відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу /а.с.117-118/.

Листом від 16 грудня 2014 року Торгово-промислова палата України відмовила у наданні Позивачу відповідного сертифікату посилаючись на ту обставину що статтями 6 і 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що під час проведення антитерористичної операції суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції звільняються від сплати за користування земельними ділянками та майном державної та комунальної власності /а.с.119/.

Відповідно до приписів частини 2 статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати. Зокрема загальновідомим є факт того,що з березня 2014 року на території Донецької області розпочалось проведення антитерористичної операції, а саме що протягом 2014-2015 років у м. Донецьку Донецької області, на території якої проводив свою господарську діяльність позивач , здійснювалась активна фаза антитерористичної операції.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов’язковим для правозастосування органами правосуддя.

Остаточними рішенням від 7 жовтня 2011 року у справі "Серков проти України" (заява №39766/05) Європейським судом з прав людини порушення встановлено у зв'язку з тим, що, по-перше, відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення Верховним Судом України, та, по-друге, незастосування судами, всупереч національному законодавству, підходу, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

В рішенні від 14 січня 2011 року у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06) Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державно влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи всі обставини справи, надані суду докази, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 6 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов’язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення норм Податкового кодексу та Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», а навпаки існують достатні передумови для прийняття рішення на користь платника.

Відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки прийняте рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує Товариству з обмеженою відповідальністю “АЗОВНЕФТЕПРОДУКТ” судові витрати у сумі 1609,59(одна тисяча шістсот дев’ять гривень п’ятдесят дев’ять копійок)грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВНЕФТЕПРОДУКТ” до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкової вимоги від 10.09.2015р №57-23– задовольнити.

Скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області від 10 вересня 2015 року №57-23 про сплату податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб у сумі 107 306,77грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АЗОВНЕФТЕПРОДУКТ” судові витрати у сумі 1609,59(одна тисяча шістсот дев’ять гривень п’ятдесят дев’ять копійок)грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 21 січня 2016 року.

Повний текст постанови складено та підписано 26 січня 2016 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Троянова О.В.