Ухвала суду № 55312305, 19.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2016 року м. Київ К/800/57968/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2014 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Хмельницька будівельна компанія" до Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області,

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Хмельницька будівельна компанія" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2014 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 0000832200 від 17.07.2014, у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства під час формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств підтверджено, а тому вважає правомірним донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки в частині порушення позивачем норм з регулювання обігу готівки є необґрунтованими.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2014 скасовано в частині відмови у задоволенні позову та розподілу судових витрат, в цій частині прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення: №0000812200 від 17.07.2014, в частині збільшення податкового зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на 214208 грн.:( основний платіж та 28611 грн. штрафні санкції); податкове повідомлення-рішення №0000822200 від 17.07.2014, в частині збільшення податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 329154 грн.:( основний платіж, 82288 грн. штрафні санкції), у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2014 залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази фактичного здійснення господарських операцій позивача підтверджується матеріалами справи.

Відповідач звернувся з касаційною скаргою про скасування постанови суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013 та складено акт № 48/22/34680933 від 07.07.2014.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, занижено податок на прибуток підприємств на суму 231833 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, занижено податок на додану вартість в сумі 335804 грн.; п. 3.5, п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року, та постанови Правління НБУ № 32 від 09.02.2005 „Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку".

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000812200 від 17.07.2014, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 289258 грн.; № 0000822200 від 17.07.2014, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 419755 грн.; № 0000832200 від 17.07.2014, застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки в розмірі 20000 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань за результатами господарських операцій по поставці товарів контрагентами ТОВ „Акопт", ТОВ „Арагон торг", ТОВ „Арсаон", витрати позивача на купівлю товарів, документально не підтверджені та безпосередньо не пов'язані з одержанням прибутку, що призвело до заниження сум податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, а також завищення товариством задекларованого податкового кредиту по цих господарських операціях.

Також, відповідач стверджує, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за листопад 2011 року за господарськими операціями з контрагентами: ТОВ „Інтекссервіс-2011" в сумі 107500 грн. та ТОВ „Аван-тайм зовнішторг" в сумі 27335 грн., фінансово-господарські операції із вказаними контрагентами, фактично не здійснювались, не мали реального характеру, а відбувалось лише документування цих операцій.

Відповідно до п. п.138.1.1. п.138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.138.6. ст.138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п. 139.1. ст.139 ПК України).

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Як на доказ відсутності реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган в касаційній скарзі посилається на відсутність в наданих позивачем первинних документах детального опису наданих контрагентами позивача послуг. Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом безтоварності здійснених операцій, оскільки формальні неточності в первинних документах не можуть свідчити про фіктивність укладених правочинів, натомість аналіз їх змісту та економічної мети повинен здійснюватись на підставі комплексного всебічного з'ясування всіх обставин справи, що і було належним чином зроблено судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів не вважає дані дії позивача протиправними, адже чинним законодавством не заборонено придбання товарів без попереднього укладення договору, позивачем відображено операції з придбання мазуту у податковій звітності.

Додаткові угоди позивачем фактично не укладались, а номенклатура, кількість, умови постачання, форма і порядок оплати, ціна товару визначались на підставі видаткових накладних, виставлених рахунків та податкових накладних.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Окремі неточності в первинних документах не спростовують факту реальності наданих послуг.

Пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 визначено, що оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідачем застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки в розмірі 20 000 грн. внаслідок недотримання ліміту залишку готівки у касі позивача.

Підставою прийняття вказаного рішення слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 3.5 та п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ № 637 від 15.12.2004, та постанови Правління НБУ № 32 від 09.02.2005 року „Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом директора позивача № 1/2-к від 02.01.2013 „Про розрахунки з кінцевим споживачем", починаючи з 03.01.2013 ліміт каси товариства було встановлено в розмірі 15000 грн. строком на 3 місяці.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем не допущено порушення ведення касових операцій, оскільки ліміт каси товариства був встановлений у 15000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2014 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.