Ухвала суду № 55311987, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Київ К/800/35385/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою виконавчого комітету Крюківської районної ради м.Кременчука Полтавської області на постанову Крюківського районного суду м.Кременчука від 27 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2015 року у справі №537/1745/15-а за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Крюківської районної ради м.Кременчука Полтавської області про визнання протиправним та нечинним окремого положення рішення, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до виконавчого комітету Крюківської районної ради м.Кременчука Полтавської області, в якому просив визнати протиправним та нечинним абз.2 п.2 рішення Крюківської районної ради м.Кременчука Полтавської області від 17.03.2015 року „Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1", в частині зобов'язання позивача до погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки укласти договір пайової участі у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста та сплатити пайовий внесок (згідно з Положенням про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Кременчука).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що покладені на нього зобов'язання про сплату пайової участі не відповідають діючому законодавству, оскільки пайова участь передбачена при будівництві об'єкта, зміні функціонального призначення, договір про пайову участь укладається з інвесторами, забудовниками, перерахування коштів овинне відбутися до введення об'кта будівництва в експлуатацію. Позивач не являється ні інвестором. ні забудовником. Гараж він придбав за договорами купівлі-продажу від 23.01.2015 р., який введений в експлуатацію попереднім власником у 2008 р..

Постановою Крюківського районного суду м.Кременчука від 27 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2015 року, позов задоволений. Визнаний протиправним абз.2 п.2 рішення Крюківської районної ради м.Кременчука Полтавської області від 17.03.2015 року „Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1", яким зобов'язано ОСОБА_1 до погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки укласти договір пайової участі у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста та сплатити пайовий внесок (згідно з Положенням про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Кременчука).

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями виконавчий комітет Крюківської районної ради м.Кременчука Полтавської області звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 січня 2015 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець) укладений договір купівлі-продажу частки в праві власності на гараж, договір посвідчений нотаріально та зареєстровано в реєстрі за №101. Згідно якого позивач придбав у власність одну другу частку гаража, що знаходиться по АДРЕСА_1, складається з гаражу літ „А", загальною площею 22,5 кв.м., що розташований на земельній ділянці комунальної власності.

Аналогічний договір купівлі-продажу був укладений 23 січня 2015 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець), за яким позивач придбав у власність одну другу частину вищевказаного гаража, ставши власником гаража в цілому.

Крюківською районною радою міста Кременчука Полтавської області за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 17 березня 2015 року прийняте рішення, яким надано останньому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1. Крім того, позивача зобов'язано до погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки укласти договір пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кременчука та сплатити пайовий внесок.

Не погодившись із рішенням відповідача в цій частині ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги послалися на ті обставини, що позивач не набув статусу інвестора (замовника), який відповідно до чинного законодавства наділений обов'язком укладати договір пайової участі та сплачувати пайовий внесок, а є набувачем права власності на об'єкт нерухомого майна, збудованого попереднім власником, який і мав взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Вказані спірні правовідносини регулюються Законом України від 17 лютого 2011 року №3038-VI „Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон N 3038-VI).

Вищенаведеним Законом передбачена така форма участі у розвитку інфраструктури населеного пункту як пайовий внесок.

Згідно частин 1, 2, 3 статті 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Так, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

З наведеною законодавчою нормою встановлено, що повноваження органів місцевого самоврядування в частині визначення, зокрема, порядку залучення коштів пайової участі не є безумовними, а мають реалізовуватися у відповідності до вимог Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності". При цьому обов'язок на пайову участь покладається на замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки, та зберігається виключно до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону N 3038-VI замовником будівництва є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Відповідно ч. 1 та ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_2 права власності на гараж) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Держархбудінспекцією, Українською асоціацією бюро технічної інвентаризації „Укртехінвентаризація" прийняте рішення від 17.12.2009 р. згідно вказаного рішення при наявності правовстановлювальних документів на житловий (садовий, дачний) будинок, якщо в період з 5 серпня 1992 до 1 січня 2008 власник без дозволу на виконання будівельних робіт провів будівництво, добудови, прибудови, надбудови господарських будівель, то він має можливість легалізувати будівництво названих приналежних речей (стаття 186 Цивільного кодексу України) шляхом внесення їх до технічного паспорту із зазначенням технічного стану цих об'єктів з наступним прийняттям відповідного рішення місцевим органом виконавчої влади згідно із статтею 30 Закону України „Про місцеве самоврядування", а в разі відмови - розглянути це питання в судовому порядку згідно статті 376 Цивільного кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено( за наявності копії технічного паспорта на гараж) та не заперечувалося сторонами, що вказаний об'єкт нерухомого майна - гараж на підставі рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 21.07.2008 року переданий у приватну власність громадянці ОСОБА_2 як такий, що збудований самочинно.

Згідно статті 30-1 Закону України „Про планування і забудову територій", який був чинним на час легалізації самовільно збудованого гаражу, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. №1243, який був чинним на час легалізації самочинно збудованого нежитлового приміщення - гаражу поАДРЕСА_1, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію.

Судами попередніх інстанцій становлено, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того факту, що самочинно збудований громадянкою ОСОБА_2 гараж по АДРЕСА_1 не був прийнятий у експлуатацію, Рпазом з тим, , позивач надав договори купівлі-продажу, з яких вбачається, що за ОСОБА_2 визнане право власності на гараж на підставі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 липня 2008 року.

На виконання норм Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" 1 листопада 2011 року Кременчуцькою міською радою Полтавської області прийняте рішення „Про затвердження Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Кременчука"

Згідно пункту 2.3 вказаного Положення пайовий внесок сплачує особа, яка оформляє документи на землекористування для експлуатації та обслуговування об'єктів, при будівництві яких документація не була оформлена належним чином, земельні питання не вирішені в установленому порядку.

Колегія суддів важа єобгрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, що пункт 2.3 Положення в частині зобов'язання сплати пайового внеску на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Кременчука фізичних та юридичних осіб при оформленні документів на землекористування для експлуатації та обслуговування об'єктів, при будівництві яких документація не була оформлена належним чином, земельні питання не вирішені в установленому порядку суперечить приписам статті 40 Закону №3038-VI, за якими пайовий внесок сплачується замовником, який має намір щодо забудови земельної ділянки і до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Крім того, пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту була введена у зв'язку з набранням чинності з 14.10.2008 року Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16 вересня 2008 року N 509-VI. Враховуючи ті обставини, що громадянкою ОСОБА_2 завершене будівництво нерухомого майна - гаражу, оформлене право власності, проведена його державну реєстрацію до набрання чинності зазначеним Законом, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, що обов'язок пайової участі та сплати пайового внеску у ОСОБА_2 не виник, тому позивач у спірних правовідносинах не має виконувати зобов'язання, в яких він не набув статусу належного суб'єкта, та які фактично не існували для попереднього власника нерухомого майна.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій, що заявлений позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу виконавчого комітету Крюківської районної ради м.Кременчука Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Крюківського районного суду м.Кременчука від 27 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: