Ухвала суду № 55311971, 19.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2016 року м. Київ К/800/42180/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.04.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 у справі за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Закритого акціонерного товариства „Запорізький залізорудний комбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів,

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Підприємство з іноземними інвестиціями у формі Закритого акціонерного товариства „Запорізький залізорудний комбінат" звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000024620 від 03.03.2014; № 0000034620 від 03.03.2014.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.04.2014, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення № 0000024620 від 03.03.2014; № 0000034620 від 03.03.2014.

Відповідач звернувся з касаційною скаргою про скасування судових рішень, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка позивача, з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з підприємствами ТОВ ВКФ „Дніпро-Південь" за грудень 2012 року; ТОВ „Магабі" за період квітень, червень, липень 2013 року; ТОВ „Альфа-Алекс" за період жовтень, листопад, грудень 2011 року, травень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2012 року; ТОВ „ВКФ „ААС Дніпро" за період лютий, березень, червень, липень 2012 року та складено акт №67/28-04-46-20/00191218 від 14.02.2014.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000034620 від 03.03.2014, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 669327 грн.: основний платіж 446218 грн., штрафні санкції 223109 грн.; № 0000024620 від 03.03.2014, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств 402193, 50 грн.: основний платіж 268129 грн., штрафні санкції 134064, 50 грн.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивам п. 14.1.27, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток за перевірений період на загальну суму 268129 грн.; пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, п. 10.1 „Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних" затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 1002 від 24.12.2010, зареєстрованого в Мінюсті України №1402/18697 від 29.12.2010, занижено податок на додану вартість за перевірений період на загальну суму 446218 грн.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на додану вартість на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Матеріали справи свідчать, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ ВКФ „Дніпро-Південь", ТОВ „Магабі", ТОВ „Альфа-Алекс", ТОВ „ВКФ „ААС Дніпро", а також виконання договорів підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками податку на додану вартість згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність документального підтвердження сплати податків попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат, оскільки Податковий кодекс України не ставить таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податків до державного бюджету.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.04.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.