Ухвала суду № 55311683, 19.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"19" січня 2016 р. № К/800/49265/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2015 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 у справі №826/12171/15 за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 у даній справі, відмовлено у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2015 №0000211701, № 0000221701; та визнання протиправним та скасування рішення щодо застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.05.2015 №3/26-55-17-01.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанова та ухвала були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового законодавства позивача за період з січня 2012 року по грудень 2014 року, за результатами якої складено акт від 14.04.2015 №908/26-55-17-01-2787400541 про порушення позивачем: пп. 44.1 ст. 44, п. 138.1-п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України; п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; п. 44.1 ст. 44, п. 51.1 ст. 51 Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено, що позивач зареєстрований підприємцем 24.03.2003, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві з 4.08.2012, є платником ПДВ згідно свідоцтва від 24.10.2012 номер свідоцтва 200077897 та платником єдиного внеску. Відповідно до поданої до ДПІ податкової звітності та наданих до перевірки первинних документів у період з 01.01.2012 по 31.12.2013 позивач здійснював неспеціалізовану оптову торгівлю.

Виявлене порушення п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України податковий орган пов'язує з тим, що позивачем занижено оподаткований дохід в загальному розмірі на 645252,68 грн., оскільки задекларований загальний оподатковуваний дохід у 2013 році склав - 383075,00 грн., у 2014 році - 0 грн., однак за даними перевірки дохід у 2013 році склав - 927070,84 грн. (розбіжність - 544005,84 грн.), у 2014 році - 101246,84 грн. (розбіжність - 101246,84 грн.).

Розбіжність між задекларованою сумою валового доходу за 2014 рік в сумі 93384,42 грн. виникла у зв'язку з тим, що відповідно до поданої декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік сума валового доходу зазначена у розмірі 0 грн., тоді як відповідно до наданих до перевірки банківських виписок з розрахункового рахунку у 2014 році отримано виручку в розмірі 121496,20 грн., в т.ч. ПДВ 20249,36 грн.

Розбіжність між задекларованою сумою валового доходу за 2013 рік в сумі 544005,84 грн. виникла у зв'язку з тим, що відповідно до поданої декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік (з урахуванням уточнюючих) сума валового доходу зазначена у розмірі 383075,00 грн. (без ПДВ), тоді як відповідно до наданих до перевірки банківських виписок з розрахункового рахунку у 2013 році отримано виручку в розмірі 1112497,00 грн., в т.ч. ПДВ 185416,16 грн.

Встановлена податковим органом розбіжність між даними перевірки та даними декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік, стала підставою для висновків про завищення позивачем валових витрат на суму 251873,94 грн. (без ПДВ).

Окрім того, відповідач прийшов до висновку про відсутність у позивача права на формування валових витрат по операціях з ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ», оскільки кошти, сплачені позивачем на користь ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» в 2013 році у сумі 302248,74 грн. та віднесені до складу валових витрат, не є витратами, які пов'язані з отриманим в перевіряємому періоді доходом та не можуть бути віднесені до складу валових витрат.

Виявлене порушення ст. 6, п. 4 ст. 1, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та заниження єдиного внеску податковий орган пов'язує з тим, що чистий дохід позивача за 2013 рік склав 795879,78 грн. та за 2014 рік 101264,84 (різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця).

Отже середньомісячний річний оподатковуваний дохід за 2013 рік склав 66323,32 грн. (795879,78 грн. /12 місяців), а за 2014 рік склав 8438,73 грн. (101264,84 грн. /12 місяців).

Окрім того встановлено, що податкові розрахунки за формою 1-ДФ сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і суми утриманого з них податку за I-III квартал 2012 року до ДПІ позивачем не подавалися, чим порушено пп. 44.1 ст. 41 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.05.2015 № 0000211701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на 510 грн. за неподання податкового розрахунку за формою 1-ДР за І-ІІІ квартали 2012 року; та №0000221701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 147740,92 грн. за основним платежем та застосовано штрафні санкції в сумі 36935,23 грн.

26.05.2015 ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №3/26-55-17-01, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9639,23 грн.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що спірні рішення прийняті відповідачем законно та обґрунтовано.

При цьому, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, в основу мотивів для відмови в позові встановив додаткові обставини у справі, такі як ненадання позивачем належної кількості податкових накладних, які фактично стали підставою для формування податкового кредиту (складено 23 видаткових накладних на загальну суму 556681,42 грн., проте податкових накладних - лише 6 на загальну суму 235 584,17 грн., тобто фактично вдвічі менше). А також встановив, що факт нереальності та фіктивності спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Грнад Тайм» підтверджує ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 13.07.2015, що набрала законної сили.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 138 Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійшов правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з тим, що норми Податкового кодексу України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

В силу вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

Разом з тим суд касаційної інстанції вважає, що надана правова оцінка обставинам у справі щодо фіктивності господарських операцій позивача з його контрагентом - ТОВ «Грант Тайм», не узгоджується із роз'ясненнями викладеними у п. 4 Постанови № 7 Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року відповідно до якого обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Вказані вимоги апеляційним судом не були дотримані, а саме, вирішуючи спір суд не витребував та не дослідив ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13.07.2015, яка набрала законної сили, про що свідчить її відсутність в матеріалах справи.

Водночас, поза увагою суду апеляційної інстанції залишено те, що розглядаючи спір про правомірність формування платником податку складу витрат, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи.

Як вбачається з матеріалів справи податкові накладні від імені ТОВ «Грант Тайм» підписані не лише ОСОБА_2, а й іншою особою - ОСОБА_3, повноваження якої на підписання податкової звітності не перевірялись, не досліджувались також накладні видані ТОВ «Грант Тайм» на предмет їх відповідності вимогам чинного податкового законодавства та наявності обов'язкових реквізитів, що дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

Поруч з цим, спростовується матеріалами справи висновок апеляційного суду про надання позивачем 6-ти податкових накладних, оскільки 2 том справи на арк. 109-118 містить 6 податкових накладних, а на арк. 205-206, 209-2016 - 9, тобто при прийнятті рішення не були враховані усі наявні у справі первинні документи.

В той же час, позивач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що у зв'язку з перебуванням позивача до 14.08.2012 на обліку в іншому податковому органі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова податкові розрахунки за формою № 1-ДФ за І-ІІІ квартал 2012 року подавались саме останньому, а не до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Суд апеляційної інстанції вказаним доводам правової оцінки не надав, не встановив чи відповідають вони дійсності, що виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судового акту в цій частині, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

Викладене у сукупності також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 скасувати та направити справу на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош