Ухвала суду № 55311514, 12.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"12" січня 2016 р. №К/800/44887/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Шипуліної Т.М., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ТОМІГ» та постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 у справі №814/948/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТОМІГ» доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.04.2015 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОМІГ» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.12.2014 №0000161501 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2014 року на 75929 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного сулу від 01.10.2015 у даній справі, скасована постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.04.2015 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач згідно зовнішньоекономічного контракту від 07.02.2009 №7/02, укладеного з нерезидентом ООО «ТОККОЖ» (Республіка Киргизстан), придбав сухі обрізи шкіри, виробленої під пергамент. Придбання товару та сплата ПДВ на митній території України при його розмитненні підтверджується ВМД від 28.05.2012 і від 25.06.2012.

В серпні 2014 року до складу податкового кредиту позивачем включено на підставі ВМД з датою виписки від 28.05.2012 на суму ПДВ 30371,50 грн. і від 25.06.2012 на суму ПДВ 30371,50 грн., які в подальшому увійшли до суми бюджетного відшкодування вересня 2014 року.

За результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки нарахування ТОВ «Томіг» від'ємного значення сум ПДВ та бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за вересень 2014 року, складений акт № 6393/1501/13848909 від 15.12.2014 про порушення п.п.198.2, 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Томіг» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПВД за вересень 2014 року на 60743 грн.

Виявлене порушення податковий орган пов'язує з тим, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту серпня 2014 року суму ПДВ по вантажно-митним деклараціям з перевищенням 365 календарних днів з дати їх складання.

За результатами перевірки та на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000161501 від 30.12.2014, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2014 року у розмірі 60743,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 15186,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що правила п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України щодо обмеженого права по віднесенню сум ПДВ до податкового кредиту розповсюджується лише на випадки формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, тому, якщо формування податкового кредиту здійснено на підставі ВМД, слід застосовувати положення ст.ст.50 та 102 Податкового кодексу України, які встановлюють загальний строк позовної давності - 1095 днів, в межах яких платників податків може подати податкову звітність з врахуванням заниження податкових зобов'язань минулих періодів. Враховуючи, що позивач сформував податковий кредит серпня 2014 року по ВМД за травень, червень 2012 року, тобто в межах 1095 днів, відсутні підстави для висновку, що позивачем допущені порушення вимог Податкового кодексу України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, дійшов висновку, що право на включення до податкового кредиту ВМД зберігається за позивачем протягом 365 календарних днів з дати їх оформлення.

Судова колегія касаційної інстанції вважає висновки суду апеляційної інстанції помилковими, з огляду на наступне.

За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (абзац 3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Тобто, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що встановлене обмеження щодо формування податкового кредиту протягом 365 днів законодавцем встановлено лише у випадках, коли таке право виникло на підставі податкової накладної, але таке обмеження не застосовується, якщо формування податкового кредиту здійснюється на підставі ВМД.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОМІГ» задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.04.2015.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П. Юрченко Судді Г.К.Голубєва Т.М.Шипуліна