Постанова № 55310849, 27.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2016 р. Справа№ 910/7339/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Новіков С.Ю. (дов. №НАТ292668 від 29.12.2015 року);

від відповідача - Куксенко П.Р. (дов. №11-У від 10.12.2015 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року

у справі №910/7339/15-г (суддя: Пукшин Л.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

про стягнення 30 112,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"про стягнення 30 112,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року у справі №910/7339/15-г позов задоволено частково. Суд вирішив стягнути з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 23 422 грн. 48 коп. - основного боргу, 1 139 грн. 80 коп. - збитків від інфляції, 2 111 грн. 87 коп. - 3% річних, 1 618 грн. 41 коп. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року у справі №910/7339/15-г та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 24.07.2015 року визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Чорна Л.В., Смірнова Л.Г.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, здійснено заміну у складі колегії суддів у даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Жук Г.А., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року апеляційну скаргу у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Жук Г.А., Смірнова Л.Г. прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.08.2015 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 року у зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, здійснено заміну у складі колегії суддів у даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 року апеляційну скаргу у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Чорна Л.В., Смірнова Л.Г. прийнято до провадження.

Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року №09-52/1252/15 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2015 року визначено склад колегії суддів: Сулім В.В.- головуючий суддя, Гаврилюк О.М., Коротун О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 року апеляційну скаргу у складі колегії суддів: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Гаврилюк О.М. прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.12.2015 року.

17.12.2015 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Суліма В.В. на лікарняному, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50, підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" передано на розгляд головуючому судді Агриковій О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2015 року прийнято справу №910/7339/15-г за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року до провадження у складі суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г. та призначено розгляд справи на 27.01.2016 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 року, у зв'язку із перебуванням судді Рудченко С.Г. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Жук Г.А., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 року апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року у справі № 910/7339/15-г прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г.; розгляд справи призначено на 27.01.2016 року.

В судове засідання, призначене на 27.01.2016 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги; представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 30.09.2010 року між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (надалі - позивач, постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки продукції № 265-х (далі за текстом - договір) (а.с. 11-13), у відповідності до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність (повне господарське відання) покупцеві спецодягу надалі - продукція, згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними частинами, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з п. 2.1. договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Як вбачається із матеріалів справи сторонами затверджено специфікацію №1 до договору на загальну суму 23 422,64 грн.

У п. 3.4. договору визначено, що покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору.

Відповідно до п. 4.2. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує продукцію, загальна кількість, номенклатура, одиниця виміру, ціна на одиницю виміру та загальна вартість якого визначена сторонами у специфікаціях та видаткових накладних.

Продукція вважається поставленою постачальником та переданою у власність покупця з моменту підписання покупцем відповідних товаруспроводних документів (п. 4.3. договору).

У відповідності до п.п. 9.1.,9.2. договору договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010.

За доводами позивача, ПАТ"Укртрансгаз" на виконання умов договору поставив відповідачу товар на суму 23 422,48 грн., що підтверджується видатковою накладною №544 від 30.09.2010 року (а.с. 15). Відповідачем, в свою чергу, товар було прийнято але не оплачено, у зв'язку з чим за відповідачем виник борг.

В матеріалах справи наявні акти звірки взаємних розрахунків від 01.07.2012 року (а.с. 53), від 01.10.2013 року (54), від 01.01.2014 року (а.с. 55), скріплені підписами та печатками сторін. У відповідності до вказаних актів станом на 31.12.2013 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 479 693,76 грн.

Спір у справі, на думку позивача, виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманої продукції не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.4. договору встановлено, що покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 23 422,48 грн, що підтверджується видатковою накладною №544 від 30.09.2010 року, підписаною уповноваженими представниками сторін.

Однак, відповідачем не було належним чином виконано умови договору, поставлений товар не було оплачено, у зв'язку з чим виник борг у розмірі 23 422,48 грн., що не заперечується відповідачем.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, прострочивши грошові зобов'язання. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, позивач отримав право застосувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені Договором та чинним законодавством.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.4. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 23 422,48 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 639,57 грн. в порядку ст. 231 Господарського кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що: «Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З аналізу наведеної статті слідує, що вказані санкції можуть бути застосовані за наявності спеціальних умов, а саме: у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту; підлягають застосуванню за два види правопорушень - за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг) та за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказана стаття застосовується в разі порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за виконані роботи).

Зважаючи на те, що в даному випадку спір виник внаслідок невиконання відповідачем грошових зобов'язань, то позовні вимоги про стягнення штрафу у сумі 1 639,57 грн. не підлягають задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 790,38 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, прострочивши грошові зобов'язання. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до п. 5.3. договору за кожен день не своєчасної оплати вартості продукції на умовах, визначених у договорі, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки оплати продукції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нарахована пеня за період з 01.01.2011 року по 29.06.2011 рік.

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності та наслідків її спливу стосовно вимог про стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною 4 та 5 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, але якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність, відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Зі штампу господарського суду міста Києва вбачається, що позивач звернувся з позовом до суду 25.03.2015 року, (останній акт звірки підписаний сторонами 01.01.2014 року).

Таким чином, строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за несвоєчасну оплату товару станом на момент звернення позивача з даним позовом сплив, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Зважаючи на те, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за вказаний період сплив на момент звернення до суду, враховуючи клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог у цій частині, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця (Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 року).

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Здійснивши перерахунок стягуваної суми, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення 3% річних у сумі 2 111 грн. 87 коп. та часткове задоволення інфляційних втрат у сумі 1 139 грн. 80 коп.

Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів з ними не погоджується, вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. (Даної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009).

Також, колегія суддів зазначає, що п.4.3. договору не передбачено обов'язку виставляти покупцю рахунок на оплату поставленого товару.

Колегія суддів наголошує на тому, що підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.

Крім того, акти звірки взаємних розрахунків (а.с. 53-55), що містяться в матеріалах справи, є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін за цим актом, і якими, зокрема, оформляється інвентаризація дебіту та кредиту заборгованості.

Зі змісту вищезазначених актів вбачається наявність у бухгалтерському обліку відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 479 693,76 грн.

При цьому, колегія суддів бере до уваги той факт, що вказані акти звірки взаємних розрахунків підписані з боку відповідача, тобто такі акти мають статус документа, які підтверджують тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.

Відповідачем не надано доказів, що спростовують відображення спірної заборгованості у бухгалтерському обліку відповідача. Крім того, вищевказані акти також містять печатку Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до пункту 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999 року № 17 зі змінами від 07.09.2005 року № 755, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази незаконного використання печатки Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та відсутні докази наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року у справі №910/7339/15-г.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року у справі №910/7339/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 року у справі №910/7339/15-г залишити без змін.

3. Справу №910/7339/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз