Рішення № 55309228, 27.01.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: 22-ц/790/312/16 Головуючий І інстанції -

Справа: № 641/13488/13-ц Ященко С.О.

Категорія: трудові Доповідач - Костенко Т.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Костенко Т.М.

суддів: Колтунової А.І., Гальянової І.Г.

за участі секретаря Герасимової К.В., Красношапка К.С., Рязанової С.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт», за участю військової прокуратури Харківського гарнізону Центрального регіону України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням подальших збільшень та уточнень просив поновити його на посаді начальника Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт»; стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 листопада 2013 року до дня поновлення на роботі; стягнути солідарно з Міністерства оборони України, ДП Міністерства оборони України "Харківське управління начальника робіт" на його користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що працював на посаді начальника ДП Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт» з 12.05.2000 року по 15.11.2013 року. Згідно заказу Міністра оборони України № 34-ДП від 10.09.2013 року він звільнений на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а також у зв'язку з закінченням терміну дії контракту.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки з 09.09.2013 року по 02.10.2013 року він проходив амбулаторне та стаціонарне лікування, що підтверджує виписка із лікарні; перед його звільненням не було отримано у встановленому законом порядку погодження Харківської обласної державної адміністрації; про звільнення його не повідомлено у встановленому законом порядку, копію наказу про звільнення та копію трудової книжки не вручено, про звільнення йому стало відомо лише 15.11.2013 року після ознайомлення з наказом Міністра оборони України № 39-ДП від 15.11.2013 року про призначення іншої особи тимчасово виконуючим обов'язки начальника ДП Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт».

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05.06.2014 року позов задоволено частково.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24.07.2014 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05.06.2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05.06.2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 24.07.2014 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

На зазначене рішення суду першої інстанції представником позивача було подано апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вважає це рішення упередженим, необґрунтованим, незаконним, та таким, що порушує норм матеріального і процесуального права, в результаті справу було вирішено неправильно.

Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було проігноровано той факт, що звільнення ОСОБА_3 відбулось під час тимчасової непрацездатності.

Крім того, апелянт посилався на те, що трудові відносини з ОСОБА_3 фактично тривали після закінчення терміну дії контракту, проте судом цю обставину враховано не було.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2015 року було скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2015 року; у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 16 вересня 2015 року було частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, рішення Апеляційного суду скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, судовою колегією переглядається рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2015 року за апеляційною скаргою представника позивача.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, особисто ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1, ч.2 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення на роботі суд першої інстанції керувався ст.11 ЦПК України, ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України та вважав, що вирішення зазначеного позову неможливе без вирішення питання про незаконність наказу про звільнення позивача. Оскільки ОСОБА_3 з позовом про оскарження цього наказу до суду не звернувся, суд позбавлений можливості дати йому правову оцінку.

Судова колегія погодитися з зазначеним висновком районного суду не може.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом ( розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оскільки за змістом позовної заяви ОСОБА_3 вважав своє звільнення незаконним та просив поновити його на роботі, суд першої інстанції зобов'язаний був вирішити спір по суті, надавши відповідну оцінку наказу про звільнення позивача.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Наказом Міністра оборони України № 222 від 19.07.2003 року ОСОБА_3 був призначений на посаду начальника ДП МОУ "ХУНР" з дня, визначеного у контракті (Т.1 а.с. 9-15). Строк дії зазначеного контракту сплив 18 липня 2004 року.

Відповідно до ст. ст. 21, 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений у формі контракту на визначений сторонами строк. Судом встановлено, що з ОСОБА_3 було укладено контракт № 222 від 19.07.2003 року строком на один рік ( Т.1 а.с. 9 - 15). Після спливу цього строку новий контракт не переукладався.

Наказом Міністра оборони України від 10 вересня 2013 року № 34 - ДП ОСОБА_3 був звільнений з посади начальника ДП ХОУ "ХУНР" на підставі подання тимчасово виконуючої обов'язки директора Департаменту економічної діяльності Міністерства оборони України № 225/4/3244 від 22.08.2013 року у зв'язку з закінченням терміну дії контракту, на підставі п.1 ст.40 КЗпП КУкраїни. (Т.1 а.с. 16).

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представники Міністерства оборони України визнали неправильність формулювання підстави звільнення у наказі про звільнення ОСОБА_3 та просили суд змінити зазначену в наказі № 34-ДП від 10 вересня 2013 року підставу на п.8 ст.36 КЗпП України та вважати його звільненим у зв'язку із закінченням дії контракту.

Відповідно до ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і з статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Враховуючи положення Закону України «Про управління об'єктами державної власності», зміст Положення про порядок укладання контракт керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, керівник державного підприємства виконує свою роботу виключно контрактній основі, такі трудові відносини носять строковий характер, продовжуються лише на умовах, визначених контрактом та нормативи актами про правовий статус керівника державного підприємства, а тому положення ст. 39-1 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.

Разом із тим, як свідчать матеріали справи та що не спростовано в судовому засіданні представниками відповідачів, ОСОБА_3 фактично працював на підприємстві до 15 листопада 2013 року та не був відсторонений від роботи. Особа, що була призначена тимчасово виконуючим обов*язки начальника ДП МОУ "ХУНР" тим же наказом, що й звільнено ОСОБА_3 (№ 34-ДП від 10.09.2013 року) до виконання своїх обов*язків в призначений строк не приступила.

Враховуючи положення ч.4 ст.24 КЗпП України, судова колегія вважає, що трудові відносини між сторонами продовжувались як після закінчення дії контракту, так і після видачі наказу про звільнення.

Щодо посилання представників відповідачів на пропуск позивачем встановлених законом строків позовної давності при зверненні до суду, судова колегія зважає на наступне.

Згідно зі ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 своєї постанови № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", роз*яснив, що встановлені ст. ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Матеріали справи не містять данних щодо вручення позивачеві копії наказу про звільнення чи вручення трудової книжки, а відтак, судова колегія погоджується із висновком районного суду в цій частині та вважає, що позивачем такий строк не пропущено.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з посади начальника ДП МОУ "ХУНР" відбулося з порушенням норм діючого законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_3 про поновлення його на раніше займаній посаді є обґрунтованими.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Судова колегія вважає, що звільнення ОСОБА_3 було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, що відповідно до ст. 235 КЗпП є підставою для поновлення працівника на попередній посаді, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої порушенням трудових прав моральної шкоди.

У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до довідок ДП МОУ "ХУНР" № б/н від 15.11.2013 року ОСОБА_3 працював у ДП МОУ "ХУНР" на посаді начальника з 12.05.2000 року по 15.11.2013 року. Середньоденна заробітна плата становить 437,95 грн. (а.с. 19, 73).

Таким чином на користь позивача підлягає стягненню середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу за рік (період з 16 листопада 2013 року по 15 листопада 2014 року). Відповідно до Листів Міністерства соціальної політики України N 9050/0/14-12/13 від 21.08.2012, та N 9884/0/14-13/13 від 04.09.2013 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік та на 2014 рік кількість робочих днів за вказаний період складав 251. Таким чином стягненню з відповідача ДП МОУ "ХУНР" підлягає 90071,35 гривень= 437,95 х 251 день.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, судова колегія зважає на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, та з урахуванням суті позовних вимог, обсягу спричинених позивачу моральних страждань, судова колегія вважає за доцільне частково задовольнити вимоги позивача щодо стягнення спричиненої моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

На виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року, висновки і мотиви якої, у відповідності до ст.338 ЦПК України, є обов*язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді, судовою колегією перевірялося питання чи не є позивач державним службовцем.

Згідно наданих сторонами даних ОСОБА_3 був прийнятий на роботу як цивільна особа, державним службовцем не був, а тому спір правильно розглядався місцевим судом.

Виходячи із встановлених даних, колегія суддів скасовує рішення районного суду на підставі положень ст.309 ЦПК України та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Питання про стягнення судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт».

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт» (код ЄДРПОУ 24669713) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНН НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 90071 (дев'яносто тисяч сімдесят одну) гривню 35 копійок та на відшкодування моральної шкоди 1 000 (одну тисячу) гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Харківське управління начальника робіт» (код ЄДРПОУ 24669713) на користь держави судовий збір у розмірі 1130 (одну тисячу сто тридцять) гривень 11 копійок.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Т.М. Костенко

Судді: А.І. Колтунова

І.Г. Гальянова