Ухвала суду № 55303238, 26.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/9055/14-ц 26.01.2016 26.01.2016

Провадження №22-ц/784/296/16

Справа № 487/9055/14-ц

Провадження № 22-ц/784/296/16 Головуючий першої інстанції: Нікітін Д.Г.

Категорія: 27 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

26 січня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Т.Б.,

ОСОБА_2

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.

без участі осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про час та місце судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства

комерційного банку «ПРИВАТБАНК»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2015 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 р. публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що відповідно до укладеного 28 лютого 2008 р. договору № NKXRRX11530013 (далі Договір) ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 4 829 грн. 30 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідач не виконав свої зобовязання за Договором щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого заборгованість за договором станом на 14 серпня 2014 р. складає 47 292 грн. 76 коп. (4 627 грн.26 коп. заборгованість за кредитом, 633 грн. 46 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом, 2 549 грн. 80 коп. заборгованість з комісії за користування кредитом, 39 482 грн. 24 коп. пеня), Банк, з врахуванням стягнутої судовим наказом Заводського районного суду м. Миколаєва 5759 грн. 08 коп. заборгованості за Договором, просив суд стягнути з відповідача 41533 грн. 68 коп. заборгованість за Договором, штрафи (500 грн. фіксована частина та 2076 грн. 68 коп. процентна складова) та 441 грн. 10 коп. судових витрат.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2015 р. в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача вказує на безпідставність застосування судом положень закону щодо пропуску позовної давності і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 28 лютого 2008 р. між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір № NKXRRX11530013 (далі Договір), за умовами якого Банк передав позичальнику кредитні кошти у розмірі 4 829 грн. 30 коп. на придбання товару зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 774 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 115 грн. 90 коп. на строк 24 місяці: з 28 лютого 2008 р. по 28 лютого 2010 р. включно. Позичальник зобовязувався здійснювати погашення заборгованості шляхом щомісячної оплати з 26 по 30 число кожного місяця по 343 грн. 61 коп. Сторони домовились, що заява позичальника та Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (Далі Умови), ОСОБА_1 складають кредитно-заставний договір.

Відповідач свої зобовязання за Договором щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконував, у звязку з чим судовим наказом Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2009 р. з ОСОБА_3 була стягнута заборгованість, яка існувала станом на 22 серпня 2008 р., в сумі 5759 грн. 08 коп. та складалася із 4829 грн. 30 коп. заборгованості за кредитом, 258 грн. 60 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 579 грн. 50 коп. заборгованості по комісії та 91 грн. 68 коп. пені.

Звертаючись з позовом, позивач наполягав на тому, що станом на 14 серпня 2014 р. заборгованість за Договором з урахуванням нарахованих позивачем штрафів та пені становить 44110 грн. 36 коп.

За кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 р. по справі № 6-1206 цс 15.

Як вбачається з копії постанови державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції у виконавчому провадженні № 15234756 від 21 квітня 2010 р. (а.с. 52), виконавче провадження, яке було відкрито на підставі судового наказу № 2-п-19-09, виданого 26 січня 2009 р. Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 5759 грн. 08 коп. заборгованості за кредитним договором № NKXRRX11530013, закінчено у звязку з повним фактичним виконанням відповідно до платіжного доручення № 1061 від 21 квітня 2010 р. (а.с. 52).

Таким чином, отримавши судовий наказ про дострокове стягнення суми кредиту та процентів за його використання до повного фактичного повернення суми кредиту (21 квітня 2010 р.) позивач мав право на нарахування та отримання з позичальника ОСОБА_3 процентів за користування кредитом, пені та комісії. Після проведення повного розрахунку припиняється право позикодавця на нарахування процентів та неустойки.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивачем пропущено визначений законом строк (три роки) для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Окрім цього, ч. 1 ст. 259 зазначеного Кодексу передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що суд невірно виходив із визначеного законом загального строку позовної давності у три роки, оскільки відповідно до п. 5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які є невід'ємною частиною кредитного договору, сторони домовились про збільшення позовної давності стосовно виконання умов договору до 5 років.

Однак, позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт ) в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, у справі відсутні докази того, що саме ці Умови були складовою частиною укладеного між сторонами договору, а відповідач їх підписував, а тому не можна вважати доведеним досягнення сторонами згоди щодо збільшення позовної давності

Саме така правова позиція висловлена Верховним судом України у постановах від 11 лютого 2015 р. у справі № 6-240цс14; від 10 червня 2015 р. у справі № 6-698цс15.

За такого доводи апеляційної скарги про те, що позовна давність сторонами була збільшена до пяти років не грутується на положеннях закону та встановлених обставинах справи.

Тобто суд правильно виходив з визначеного законом трирічного строку позовної давності, але невірно визначився з початком її перебігу, вважаючи, що перебіг позовної давності почався з визначеного Договором дня остаточного повернення кредиту 18 лютого 2010 р., та закінчився 28 лютого 2013 р.

Однак, як було зазначено вище позивач, який реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом, мав право на стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, комісії та неустойки за весь час до повного фактичного повернення кредитних коштів до 21 квітня 2010 р., отже в суд з даним позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» могло звернутися до 21 квітня 2013 р., але звернулося лише 12 вересня 2014 р., тобто з пропуском визначеної законом позовної давності.

Незважаючи на те, що судом невірно було визначено початок перебігу позовної давності, таке не вплинуло на правильність остаточного висновку суду, а тому колегія суддів з урахуванням положень ч. 2 ст. 308 ЦПК України не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» відхилити, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: