Ухвала суду № 55303002, 25.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/2638/15-ц 25.01.2016 25.01.2016

Провадження №22-ц/784/320/16

Єдиний унікальний номер 473/2638/15 ц

Номер провадження 22-ц/784/320/16

Категорія 34

Головуючий суду першої інстанції ОСОБА_1

Суддя доповідач апеляційного суду Прокопчук Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

Головуючої Прокопчук Л.М.,

Суддів Темнікової В.І., Шолох З.Л.

Із секретарем судового засідання Богуславською О.М.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 грудня 2015 року, винесену у цивільній справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И Л А:

09 липня 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 38632 грн., заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 04 травня 2015 року о 6.15 год в м. Вознесенську по вулиці Молодогвардійській біля будинку № 1 в результаті раптового зіткнення належного йому на праві власності автомобіля марки РЕНО д.з. ВЕ 9325 ВН з коровою, власником якої є відповідачка. Внаслідок ДТП його автомобілю завдано механічні пошкодження, вартість відновлювального ремонту становить 38632 грн., які відповідач не відшкодує.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що відповідач не відшкодував шкоду, є підстави вважати, що ОСОБА_3 може розпорядитися належним їй на праві власності житловим будинком за адресою вул. Косіора № 122 в м. Вознесенську, просив накласти арешт на зазначений житловий будинок, а також інше майно, що належить відповідачці на праві власності (а.с. 2, 17).

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 грудня 2015 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено (а.с.26).

В апеляційній скарзі відповідач в особі його представника ставить питання про скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на те, що вона ухвалена з порушенням вимог норм процесуального права (а.с. 29-30).

В судове засідання апеляційного суду сторони не зявилась. Про розгляд справи повідомлені належним чином. Письмових заперечень на апеляційну скаргу від відповідачки не надійшло.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд може вжити заходи забезпечення позову за заявою осіб, що беруть участь у справі.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Під забезпеченням позову розуміється вжиття судом передбачених законом заходів, які створюють реальну гарантовану можливість для виконання майбутнього рішення по справі.

При цьому, забезпечення позову спрямовано, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Перелік видів забезпечення позову зазначений у ч. 1 ст. 152 ЦПК України і передбачає, у тому числі, й можливість накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Однак цей перелік не є вичерпним, оскільки згідно з частиною 2 цієї правової норми судом у разі необхідності можуть бути застосовані й інші види забезпечення позову з метою створення умов для реального виконання в майбутньому ухваленого по справі судового рішення.

Відповідно до розяснень, що містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, судова колегія бере до уваги те, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним видом заходів до забезпечення позову і предметом відповідної позовної вимоги;

- імовірності настання обставин, зазначених у статті 151 ЦПК;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції, серед інших мотивів, зазначив, що відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з такими мотивами відмови в задоволенні заяви.

З направлених до суду матеріалів, вбачається, що позивач в позовній заяві просить відшкодувати шкоду, заподіяну пошкодженням належним йому на праві власності автомобілю, внаслідок зіткнення останнього з коровою, належною відповідачці. Розмір збитків складає 38632 грн., на підтвердження якого позивач надав рахунок-фактуру (а.с. 5). Для зясування дійсного розміру шкоди ухвалою суду першої інстанції від 09.12.2015 року по справі призначена авто товарознавча експертиза (а.с. 22).

В заяві про забезпечення позову, посилаючись на те, що є підстави вважати, що відповідач може розпорядитися належним їй на праві власності будинком № 122 по вул. Косіора в м. Вознесенську та іншим майном, що ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду, просить накласти арешт на зазначене майно (а.с. 17).

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно загальна жила площа зазначеного вище будинку складає 155,9 кв.м., житлова 61,6 кв.м. (а.с. 18).

Будь-яких доказів того, що відповідачка вчиняє дії, які свідчать про намір відчужити, сховати, знищити, знецінити належне їй майно, позивач в заяві не наводить.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що про наміри відповідачки не виконувати або зробити неможливим виконання можливого рішення суду на користь позивача, свідчить неявка відповідачки до суду, невизнання нею позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи не вбачається причин неявки відповідачки до суду, а визнавати позов повністю або частково чи взагалі його не визнавати, є правом сторони у справі відповідно до вимог ст. 31 ЦПК України.

З урахуванням наведеного, вимог п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону, тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді