Рішення № 55302962, 26.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4938/15-ц 26.01.2016 26.01.2016

Провадження №22-ц/784/83/16

Справа № 489/4938/15-ц

Провадження № 22-ц/784/83/16 Головуючий першої інстанції: Спінчевська Н.А.

Категорія: 58 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 січня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Т.Б.,

Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.

за участі: представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

Ленінського відділу Державної виконавчої служби

Миколаївського міського управління юстиції

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, ОСОБА_5 Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк Надра» про зняття арешту,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - відділу ДВС), ОСОБА_5 про зняття арешту.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 6 листопада 2007 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №014/08-112/71543, згідно якого відповідач ОСОБА_5 отримав кредит в сумі 202 000 дол. США.

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 цим договором між банком та позичальником 06 листопада 2007 р. укладено два іпотечні договори: двох кімнат в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, та однієї кімнати в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1.

30 березня 2012 р. Ленінським відділом ДВС Миколаївського міського управління юстиції було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_5 в межах виконавчого провадження № 30205133.

Постановою Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції від 7 травня 2014 р. накладено арешт на майно боржника ОСОБА_5 та оголошено заборону на його відчуження (виконавче провадження № 42983191).

Посилаючись на те, що банк як іпотекодержатель має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна, та має намір реалізувати зазначене нерухоме майно для звернення стягнення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, просив суд зняти арешт з двох кімнат та однієї кімнати в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, які на праві власності належать ОСОБА_5, накладені 30 березня 2012 року та 7 липня 2014 року.

В подальшому позивач позовні вимоги уточнив, зазначивши відповідачем також Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Надра»).

В суді першої інстанції державний виконавець Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції в судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на те, що накладення арешту на майно було здійснено в межах і на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні просив позов задовольнити.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2015 р. позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ПАТ «Комерційний Банк «Надра» про зняття арешту задоволено.

Постановлено зняти арешт з 1 кімнати та 2 кімнат в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, що належать на праві власності ОСОБА_5, накладений постановою про арешт майна боржника від 30 березня 2012 р. у виконавчому провадженні № 30205433 та постановою про арешт майна боржника від 7 травня 2014 р. у виконавчому провадженні № 42983191.

В позові до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції відмовлено.

Проведено розподіл судових витрат: стягнуто зі ОСОБА_5 на користь позивача 243 грн. 60 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі представник відділу ДВС вказує на порушення судом вимог матеріального та процесуального права і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у позові.

У запереченні на апеляційну скаргу представник позивача вказує на невідповідність її доводів дійсності та нормам чинного законодавства і просить відхилити апеляційну скаргу та залишити в силі рішення суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відділу ДВС, дослідивши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 6 листопада 2007 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_5 (позичальник) укладено кредитний договір №014/08-112/71543, на підставі якого позичальник отримав кредит в сумі 202 000 дол. США.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника між Банком та ОСОБА_5 06 листопада 2007 р. укладено два іпотечних договору: двох кімнат в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, заставна вартість яких визначена сторонами в розмірі 196 446 грн. та однієї кімнати в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, заставна вартість якої визначена сторонами в розмірі 56 232 грн.

30 березня 2012 року Ленінським відділом ДВС Миколаївського міського управління юстиції було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_5 в межах виконавчого провадження № 30205133, яке відкрито на підставі виконавчого листа № 2-1123, виданого 17 жовтня 2011 р. Ленінським районним судом м. Миколаєві щодо стягнення зі ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 254 484 грн. 93 коп. заборгованості за кредитним договором та 1 820 грн. судових витрат.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2014 р. задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно, на підстав якого судом видано виконавчий лист 2/489/2177/14 про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/08-112/71543, укладеним 06 листопада 2007 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_5, яка станом на 18 червня 2014 р. становить 852 327 грн. 29 коп., а саме: заборгованість за кредитом - 223 101 грн. 15 коп., заборгованість за відсотками - 126 207 грн. 56 коп., пеня - 503 109 грн. 58 коп., на предмет іпотеки за іпотечним договором № б/н від 06 листопада 2007 р., а саме - одну кімнату в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, шляхом продажу на прилюдних торгах, відповідно до діючого законодавства України, у межах процедури виконавчого провадження; початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Постановою Ленінського відділу ДВС Миколаївської міського управління юстиції від 15 грудня 2014 р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/489/2177/14, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва (виконавче провадження № 45827425).

На виконанні Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження № 48600457 про стягнення коштів зі ОСОБА_5, в тому числі і виконавче провадження за виконавчим листом 2/489/2177/14.

Постановою державного виконавця від 16 квітня 2014 р. відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 2-1369, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєві 31 серпня 2011 р., де боржником є ОСОБА_5, стягуваечм - ПАТ «Комерційний банк «Надра».

Постановою Ленінського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції від 07 травня 2014 р. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-1396 від 31 серпня 2011 р., виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва, про стягнення зі ОСОБА_5 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованості за кредитним договором накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_5 та оголошено заборону на його відчуження.

Вирішуючи спір, суд вважав, що є підстави для задоволення позову в частині позовних вимог до ОСОБА_5 та ПАТ «Комерційний Банк «Надра» про зняття арешту з однієї кімнати та двох кімнат в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, накладений постановою про арешт майна боржника від 30 березня 2012 року у виконавчому провадженні № 30205433 та постановою про арешт майна боржника від 7 травня 2014 року у виконавчому провадженні № 42983191.

Однак з таким висновком суду в повному обсязі погодитись не можна.

Згідно Закону України «Про заставу» (ст.ст. 1, 19) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Іпотека є окремим видом застави (ст. 575 ЦК України).

Порядок та підстави звернення стягнення на заставлене майно при здійснення виконавчого провадження визначені ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

За загальним правилом звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя (ч. 1 ст. 54 Закону).

Виключення з цього правила наведені у ч.3 ст. 54 Закону - для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя, не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

В силу ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, законодавством передбачена можливість звернення з позовом про зняття арешту, накладеного державним виконавцем лише у двох випадках: з таким позовом має право звернутися особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, а також заставодержатель у разі накладення арешту на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. В обох цих випадках суб'єкти звернення з таким позовом не є стороною виконавчого провадження.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Судом встановлено, що позивач є обтяжувачем спірного нерухомого майна, вартість переданого в іпотеку нерухомого майна не перевищує загальний розмір заборгованості заставодержателю.

Як роз'яснено в п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 7 лютого 2014 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», суди розглядають скарги стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості і оцінки цього майна.

Вимоги інших осіб (не сторін виконавчого провадження) щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

В силу ст.ст. 3, 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права та інтересу у спосіб, визначений законом.

Судом встановлено, що позивач є обтяжувачем спірного нерухомого майна (іпотекодержателем) та одночасно стягувачем у виконавчому провадженні, для задоволення вимог якого накладено арешт на майно боржника. Більш того позивач не скористувався своїм правом і не відмовився від примусового виконання ухвалених на його користь судових рішень

Звертаючись з позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилався на те, що банк має наміри реалізувати передане в іпотеку майно для погашення заборгованості шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

З наведеного вище вбачається, що законом не передбачена можливість зняття арешту із зазначених позивачем підстав як стороні виконавчого провадження, у зв'язку з чим суд прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене рішення суду в силу п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у позові, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України на користь апелянта слід стягнути судовий збір, сплачений при звернення з апеляційною скаргою.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В позові Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, ОСОБА_5 Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк Надра» про зняття арешту відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь Ленінського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 267 (двісті шістдесят сім) грн. 96 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: