Рішення № 55302950, 26.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/593/15-ц 26.01.2016 26.01.2016

Провадження №22-ц/784/185/16

Справа № 486/593/15-ц

Провадження № 22-ц/784/185/16 Головуючий першої інстанції: Савін О.І.

Категорія: 57 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 січня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Т.Б.,

Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.

за участі: позивача ОСОБА_3, представника позивача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства

«Український інноваційний банк»

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про стягнення грошових коштів за договором грошового вкладу (депозиту),

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк») про стягнення грошових коштів за договором грошового вкладу (депозиту).

Позивач вказувала, що 09 лютого 2015 р. уклала з ПАТ «Український інноваційний банк» договір про розміщення банківського вкладу «Прогресивний» № 10-1325274, за яким передала в управління відповідача грошові кошти у сумі 12 363,40 доларів США на строк з 09 лютого 2015 р. по 23 лютого 2015 р. за умови нарахування 7% річних на суму вкладу.

Посилаючись на те, що 23 лютого 2015 р. вона звернулася до відповідача із заявою про повернення вкладу, останній гроші готівкою не повернув, а перерахував їх на особовий рахунок, але зняти кошти з рахунку неможливо, позивач просила суд стягнути з відповідача 12 363,40 доларів США неповернутої суми вкладу, 14 094,20 доларів пені за невиконання умов договору та 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В подальшому у зв'язку із виплатою відповідачем у період з 24 лютого 2015 р. по 13 серпня 2015 р. суми вкладу - 12 363,40 доларів США позивач уточнила та доповнила свої позовні вимоги і просила суд стягнути з ПАТ «Український інноваційний банк» 253,02 долара США, що еквівалентно 5 551 грн. 26 коп., - 7% річних за весь час користування коштами та на підставі п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів України» пеню за несвоєчасне повернення суми вкладу - 1 236,34 долара США, що еквівалентно 27 125 грн. 30 коп.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 листопада 2015 р. позов ОСОБА_3 задоволено.

Постановлено стягнути з ПАТ «Український інноваційний банк» на користь ОСОБА_3 пеню за неналежне виконання умов по поверненню коштів з депозитного рахунку за заявою-договором про розміщення банківського вкладу № 10-1325274 від 09 лютого 2015 р. в сумі 27 125 грн. 30 коп., проценти за користування коштами в сумі 5 551 грн. 26 коп., а всього - 32 676 грн. 56 коп., 2 500 грн. витрат на правову допомогу та в дохід держави - 487 грн. 20 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «Український інноваційний банк», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду через неповноту та неправильність встановлення обставин справи, а також невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 09 лютого 2015 р. між сторонами було укладено договір про розміщення банківського вкладу «Прогресивний» № 10-1325274, за умовами якого позивач внесла на депозит 12 363,40 доларів США на термін з 09 лютого 2015 р. по 23 лютого 2015 р. за умови нарахування 7% річних на суму вкладу.

Договір було укладено шляхом підписання ОСОБА_3 заяви-договору про розміщення банківського вкладу, що підтверджує її приєднання до Загальних умов обслуговування фізичних осіб в системі ПАТ «Український інноваційний банк» (а.с. 5).

23 лютого 2015 р. позивач ОСОБА_3 звернулася до відповідача із заявою про повернення вкладу, однак останній гроші готівкою не повернув, а перерахував їх на особовий рахунок.

У період з 24 лютого 2015 р. по 13 серпня 2015 р. відповідач частинами повернув позивачеві суму вкладу - 12 363,40 доларів США та проценти: за період до 23 лютого 2015 р. із розрахунку 7% річних, після 23 лютого 2015 р. - із розрахунку 0,5% річних.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилалась на те, що після закінчення строку вкладу вона не змогла забрати передані за договором кошти.

Задовольняючи уточнені позовні вимоги, суд вважав, що є передбачені законом підстави для стягнення з відповідача 7% річних за період з 24 лютого 2015 р. по 13 серпня 2015 р. та пені на підставі ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів України».

Однак з таким висновком суду погодитись не можна.

Зобов'язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, передбачених законом як юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

За положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Як випливає із змісту укладеного між ПАТ «Український інноваційний банк» та ОСОБА_3 договору, його автоматична пролонгація (без додаткового погодження між сторонами) передбачена якщо клієнт не вимагає повернення вкладу в день його закінчення. Відповідно, оскільки безпосередньо в договорі встановлено строк його дії - до 23 лютого 2015 р. і в цей день ОСОБА_3 було подано заяву про повернення суми вкладу, то по настанню визначеної в договорі дати повернення вкладу (23 лютого 2015 р.), закінчується і дія укладеного між сторонами договору.

Отже, аналіз зазначених вище правових норм та умов договору банківського вкладу від 09 лютого 2015 року дає підстави для висновку про те, що відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання банку перед позивачем за договором банківського вкладу (депозиту) припинились у строк, установлений цим договором.

Закінчення строку дії договору і невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Однак, ухвалюючи рішення про стягнення з банку на користь вкладника процентів, установлених договором банківського вкладу, за період від початку дії договору до дня фактичного повернення банком вкладу, суд зазначені положення норм матеріального права до уваги не взяв, положення ч. 1 ст. 1058 та ст. 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини сторін, які виникли з договору банківського вкладу, припинилися після фактичного повернення цього вкладу.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з наданої банком виписки по особовому рахунку на ім'я ОСОБА_3 23 лютого 2015 р. депозитний вклад у розмірі 12 363,40 доларів США та 4,19 доларів США процентів за час дії договору банківського вкладу були перераховані банком на поточний рахунок вкладника; проценти за поточним рахунком у розмірі 0,5 % річних нараховувались та виплачувались до моменту повернення коштів із зазначеного рахунку (а.с. 33-34).

Так, відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (ч.ч. ст. 1067 ЦК України).

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Отже, 23 лютого 2015 р. (день перерахування банком депозитного вкладу та процентів на вклад на поточний рахунок вкладника) між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунка.

Тому, ураховуючи, що сторонами умов щодо встановлення іншого розміру процентної ставки після закінчення строку дії договору банківського вкладу від 09 лютого 2015 р. сторони не визначили, суд безпідставно не застосував норми статей 1066, 1070 ЦК України та не врахував, що банк зобов'язаний був сплатити позивачу проценти за період від дня перерахування банком депозитного вкладу та процентів на вклад на поточний рахунок вкладника до дня фактичного повернення банком вкладу за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові № 6-36цс15 від 10 червня 2015 р. та в постанові № 6-1891 від 11 листопада 2015 р.

Враховуючи, що такі зобов'язання відповідачем виконані, підстав для стягнення з відповідача 7% річних за час, що сплинув після закінчення дії договору банківського вкладу до остаточного розрахунку з позивачем немає.

Щодо стягнення пені, то слід зауважити наступне.

Пенею є неустойка (вид забезпечення зобов'язання), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасне виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Укладаючи 09 лютого 2015 р. договір про банківський вклад сторони не передбачили форми забезпечення зобов'язань.

Обгрунтовуючи позовні вимоги в цій частині ОСОБА_3 посилалася на положення п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів України» (далі - Закон).

Пунктом 32.2 ст. 32 Закону передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк повинен сплатити платнику пеню у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожен день прострочення, що не може перевищувати 10% переказу, якщо іншій розмір пені не обумовлений сторонами.

Отже за вказаною нормою право на отримання пені має платник у разі порушення строків доручення клієнта на переказ.

Згідно визначення, наданого у п. 1.32 ст. 1 Закону, платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів.

У спірних правовідносинах не можна вважати, що позивач є платником, який ініціював переказ коштів шляхом подання документа на переказ, а тому суд помилково вважав, що норми п. 32.2 Закону можуть бути підставою для стягнення пені з відповідача, і безпідставно стягнув пеню на користь позивача.

З урахуванням викладеного рішення суду в силу п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

У зв'язку з таким та враховуючи положення ст. 88 ЦПК України також відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» задовольнити

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 листопада 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про стягнення грошових коштів за договором грошового вкладу (депозиту) відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: