Ухвала суду № 55294735, 20.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6231/15-ц Головуючий у І інстанції Оладько С. І.Провадження № 22-ц/780/202/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 53 20.01.2016

УХВАЛА

Іменем України

20 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Антоненко В.І.,

суддів: Сушко Л.П., Поліщука М.А.,

за участю секретаря Вербової І.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Національного університету державної податкової служби України на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного університету державної податкової служби України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

в с т а н о в и л а :

28 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що наказом Національного університету ДПС України № 92-к від 1 квітня 2014 року її було призначено на посаду першого проректора НУ ДПС України та укладено контракт з науково-педагогічним працівником строком на два роки до 31 серпня 2016 року. У період з 2 квітня 2014 року по 30 грудня 2014 року вона виконувала обовязки ректора Національного університету ДПС України. Наказом Національного університету ДПС України № 438-к від 18 серпня 2015 року її 26 серпня 2015 року звільнено із займаної посади першого проректора університету на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у звязку із скороченням штату працівників. Позивач вважала, що її звільнення проведене відповідачем із грубим порушенням вимог трудового законодавства та її прав, яке полягає у наступному. Згідно з положеннями ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, в тому числі з підстав п. 1 ст.40 цього Кодексу, може бути проведене лише за попередньою згодою профспілкового органу. Профспілкова організація Національного університету розглянула звернення адміністрації університету та відмовила у дачі згоди на її звільнення з огляду на порушення адміністрацією вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гаранті діяльності» та її трудових прав. При цьому профспілка виходила з того, що позивачці не було запропоновано іншої роботи, яка б відповідала її стажу та кваліфікації і що вона користується переважним правом на залишення на роботі. Зокрема їй не запропонували посади проректорів, які були вільними, а запропонували лише 0,5 ставки професора кафедри фінансового права, яка не була вакантною. Незважаючи на відсутність згоди профспілки на її звільнення, яка викладена мотивовано на кількох аркушах, відповідач видав наказ про звільнення, чим порушив вимоги трудового законодавства та її права. 30 квітня 2015 року адміністрацією університету позивачку було попереджено про скорочення займаної нею посади першого проректора та наступне звільнення. При цьому всупереч вищевказаним вимогам КЗпП України відповідач не запропонував їй відповідно до її кваліфікації і стажу роботи одну із двох посад проректора Національного університету, які були вакантними на час попередження про її звільнення. Натомість їй було запропоновано 0,5 ставки професора кафедри фінансового права, яка не була вільною, бо вона займала її за сумісництвом до закінчення навчального року. Крім того, на дану посаду не було оголошено конкурс на заміщення вакантних посад, як це передбачає чинне законодавство, а отже запропонована їй посада не була вільною. За таких обставин відповідачем не було дотримано вимог КЗпП України щодо пропозиції їй іншої роботи відповідно до кваліфікації і стажу роботи. Крім того 30 квітня 2015 року адміністрацією її було попереджено про наступне звільнення із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпПУ. Проте через два місяці після попередження, тобто 30 червня 2015 року, її не звільнили і вона продовжила працювати ще два місяці, що у свою чергу свідчить про продовження дії договору на невизначений строк. У такому випадку, якщо відповідач мав намір звільнити її у звязку із скороченням штату, то він мав дотриматися передбаченої законом процедури і повторно попередити її про наступне звільнення за два місяці, запропонувати вакантну посаду, чого не зробив, порушивши закон і її трудові права. Крім того, згідно з п.4.4.1 чинного Статуту Національного університету державної податкової служби України проректори призначаються та звільняються з посади ректором за погодженням з Державною фіскальною службою України, тобто з органом управління навчальним закладом, яким на момент звільнення було Міністерство освіти і науки України. Всупереч нормам Статуту Університету під час її звільнення не було отримано згоди Державної фіскальної служби України, Міністерства освіти і науки України. Крім того, відповідно до ч.2 ст.235 КЗпПУ із відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Враховуючи викладене, позивач просила поновити її на посаді першого проректора Національного університету державної податкової служби України. Стягнути з Національного університету державної податкової служби України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 жовтня 2015 року позов задоволено. ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді першого проректора Національного університету державної податкової служби України з 26 серпня 2015р. Стягнуто з Національного університету державної податкової служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 серпня 2015 р. по день винесення рішення суду, а саме по 15 жовтня 2015 року, у сумі 28824 грн. 70 коп.

В апеляційній скарзі Національний університет державної податкової служби Українипросить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

По справі встановлено, що наказом Національного університету ДПС України № 92-к від 1 квітня 2014 року позивача було призначено на посаду першого проректора НУ ДПС України та укладено контракт з науково-педагогічним працівником строком на два роки до 31 серпня 2016 року. У період з 2 квітня 2014 року по 30 грудня 2014 року вона виконувала обовязки ректора Національного університету ДПС України. Наказом Національного університету ДПС України № 438-к від 18 серпня 2015 року її 26 серпня 2015 року звільнено із займаної посади першого проректора на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ у звязку із скороченням штату працівників. Вказані обставини підтверджуються копіями наказів про призначення № 92-к від 1 квітня 2014 року, про звільнення № 438-к від 18 серпня 2015 року, контрактом та витягом із трудової книжки .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд обґрунтовано виходив з положень ст.ст. 39-1, 40, 42, 49-2, 232, 235 КЗпП України та прийшов до правильного висновку про те, що відповідачем при звільненні позивача з роботи не було дотримано вимоги законодавства.

Відповідно до ст. 40 п 1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За правилами ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, в тому числі з підстав п. 1 ст.40 цього Кодексу, може бути проведене лише за попередньою згодою профспілкового органу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2А була членом первинної профспілкової організації Національного університету до моменту її звільнення, що стверджується довідкою №56 від 08 жовтня 2015року. 18 травня 2015 року профспілкова організація Національного університету розглянула звернення адміністрації університету та своїм рішенням відмовила у дачі згоди на звільнення позивача з огляду на порушення адміністрацією вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гаранті діяльності» та трудових прав позивача, що стверджується листом профспілки № 24 від 19 червня 2015 року. При цьому, як вбачається з листа, профспілка виходила з того, що позивачу не було запропоновано іншої роботи, яка б відповідала її стажу та кваліфікації і що позивач користується переважним правом на залишення на роботі.

Відповідно до розяснень, викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «про практику розгляду судами трудових спорів» відмова профспілкового органу у згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на ті обставини, що суд при вирішенні спору по суті має надати правову оцінку відмові профспілкової організації у наданні згоди на звільнення позивача із займаної посади та не враховувати дану відмову, оскільки вона суперечить чинному законодавству. Крім того, представники зазначали, що відповідач повторно звернувся до профспілкової організації з питання надання згоди на звільнення позивача із займаної посади.

Наведені доводи відповідача суд першої інстанції обгрунтовано визнав безпідставними, а відмову профспілкової організації Національного університету у дачі згоди на звільнення позивача із займаної посади прийняв до уваги при вирішенні спору по суті, оскільки дана відмова мотивована, обґрунтована, прийнята з метою недопущення порушень вимог чинного трудового законодавства та з метою недопущення порушення трудових прав позивача. З приводу посилань відповідача на повторне звернення до профспілки з питання дачі згоди на звільнення позивача із займаної посади, то як вбачається з листа №34 від 13 липня 2015 року за підписом голови профкому, профком 10 липня 2015 року вирішив не проводити повторний розгляд подання про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_2А, оскільки 18 травня 2015 року профком уже розглянув подання щодо надання згоди на розірвання трудового договору із ОСОБА_2А, а повторний розгляд подання без зміни обставин звільнення працівника не передбачений трудовим законодавством.

Крім того, відповідно до положень ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно вимог ст.49 КЗпП України при вивільненні працівників у випадку змін в організації праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

По справі встановлено, що 30 квітня 2015 року адміністрацією відповідача позивача було попереджено про скорочення займаної посади першого проректора та наступне звільнення.

Суд першої інстанції правильно визнав, що відповідачем було порушено права позивача щодо переважного права на залишення на роботі як працівника з більш високою кваліфікацією, передбачені ст. 42 та ст. 49-2 КЗпП України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі за № 6- 40цс15 від 01 квітня 2015 року: «Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Одночасно з попередженням про звільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобовязаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на ньомупідприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, якийвивільнюється, працював. Оскільки обовязок по працевлаштуванню працівникапокладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірваннятрудового договору, за змістом частини третьої статті 49іКЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обовязок, якщо працівникові були запропонованівсі інші вакантні посади (інша робота), які зявилися на підприємстві протягом цьогоперіоду і які існували на день звільнення».

Як вбачається з п.1 наказу №210 від 29 квітня 2015 року «Про попередження працівників щодо наступного звільнення» (а. с. 13) підлягали попередженню про наступне звільнення працівники згідно додатку №1, з одночасною пропозицією переведення за їх згодою на вакантні посади. Серед переліку посад, які підлягали скороченню згідно додатку №1 до вказаного наказу, була посада позивача - першого проректора, ОСОБА_2, , а також посади: першого проректора-проректора з наукової роботи, проректора з навчально-виховної роботи та проректора з адміністративно-господарської діяльності.

Вказані вище посади були визначені штатним розписом на 2014 рік та діяли з 01 вересня 2014 року до 01 травня 2015 року, а саме до початку дії нового штатного розпису на 2015 рік. Як вбачається з нового штатного розпису, що почав діяти з 01.05.2015 року та який був наданий відповідачем у судовому засіданні, були фактично збережені посади усіх проректорів, окрім посади першого проректора, яку займала позивачка (а.с. 72 -77).

Також встановлено, що вакантною була посада проректора з навчальної та виховної роботи, яка у передбаченому законом порядку не була запропонована позивачу по справі. Згідно штатного розпису визначено кваліфікаційні вимоги до особи, що мала бути призначеною на дану посаду - це доктор наук, професор. У судовому засіданні було встановлено, що відповідач з 05 травня 2015 поклав виконання обовязків проректора з навчальної та виховної роботи на ОСОБА_3, яка є кандидатом наук, доцентом. При цьому відповідачем не було враховано переважне право позивача по справі ОСОБА_2, яка є доктором наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України, має стаж науково-педагогічної діяльності з 1993 року, займала посаду першого проректора та девять місяців виконувала обовязки ректора Національного університету ДПС України, що стверджується наданими до суду копіями диплому, атестату, особовим листком (а.с. 114 117).

Таким чином, відповідач за наявності вакантної посади проректора навчально-виховної роботи (до 01 травня 2015 року), вакантної посади проректора навчальної та виховної роботи (з 01 травня 2015 року) у порушення вимог законодавства не запропонував позивачу зайняти вказану посаду.

Судом встановлено, що відповідачем по справі було запропоновано позивачу переведення на посаду професора кафедри фінансового права з 0,5 ставки. Однак дана пропозиція не відповідає вимогам законодавства, оскільки робота з встановленням 0,5 ставки не є постійною роботою.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не було дотримано вимоги КЗпП України щодо пропозиції позивачу іншої роботи відповідно до кваліфікації і стажу.

Положеннями ч.1 ст.49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівниківперсонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до ч.1 ст.391КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

З матеріалів справи вбачається, що 30 квітня 2015 року відповідачем було попереджено позивача про наступне звільнення із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпПУ через два місяці з моменту ознайомлення з даним попередженням. Однак через два місяці після попередження, тобто 30 червня 2015 року, позивач не була звільнена із займаної посади та продовжувала працювати ще два місяці, що свідчить про продовження дії договору на невизначений строк.

Також, суд першої інстанції вважав, що при звільненні позивача із займаної посади, відповідачем по справі було порушено вимоги п.4.4.1 чинного Статуту Національного університету державної податкової служби України, відповідно до яких проректори призначаються та звільняються з посади ректором за погодженням з Державною фіскальною службою України, тобто з органом управління навчальним закладом, яким на момент звільнення було Міністерство освіти і науки України. Відповідачем не було надано доказів наявності вказаного погодження при звільненні позивача.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що при звільненні позивача із посади першого проректора Національного університету державної податкової служби України відповідачем по справі було порушено вимоги Кодексу законів про працю України, Статут Національного університету державної податкової служби України, у зв»язку з чим позивач підлягає поновленню на посаді першого проректора Національного університету державної податкової служби України з моменту її звільнення.

Крім того, відповідно до положень ч.2 ст.235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 26 серпня 2015 року по день ухвалення рішення по справі, а саме по 15 жовтня 2015 року. Враховуючи розмір заробітної плати позивача за останні шість місяців згідно поданої позивачем до суду довідки №771 від 02 липня 2015року, проти якої не заперечували сторони, суд стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 серпня 2015 року по 15 жовтня 2015 року у сумі 28824 грн.70 коп.

За таких обставин суд прийшов до правильного висновку про задоволення позову та правильно визначився з характером правовідносин, що виникли між сторонами та застосував до них відповідні норми права.

Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Національного університету державної податкової служби України відхилити, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: