Ухвала суду № 55294698, 19.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/7773/15-ц Головуючий у І інстанції Муранова-Лесів І. В.Провадження № 22-ц/780/233/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 19.01.2016

УХВАЛА

Іменем України

19 січня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Касьяненко Л.І.,

Суддів: Гуля В.В., Іванової І.В.,

За участі секретаря: Яруна Я.В.,

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 акціонерного товариства «ОСОБА_3 Кредит» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «ОСОБА_3 Кредит» про стягнення коштів та моральної шкоди , -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь кошти, які знаходяться на банківському рахунку, а саме заробітну плату в сумі 2806 гривень 03 копійки, а також моральну шкоду в сумі 2000 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 1000 гривень; припинити правовідношення між ним та відповідачем за договором про надання заробітної платіжної картки на виконання розрахунків за операціями з картками від 17 жовтня 2011 року №ZP_STD-123.

Мотивував вимоги тим, що 17 жовтня 2011 року між ним та відповідачем було укладено Договір про надання зарплатної платіжної картки та виконання розрахунків за операціями з картками, в звязку з чим відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також ст.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» він є споживачем послуг банка. Основним призначенням виданої йому розрахункової картки перерахування та отримання заробітної плати з ТОВ «Гарантія», де він працює, та яке має з відповідачем відповідний договір про перерахування заробітної плати своїх працівників.

Проте відповідач всупереч вимогам договору та чинного законодавства України з червня 2015 року припинив видачу йому заробітної плати, чим залишив його та родину без засобів існування.

На його вимогу від 01.07.2015 року про видачу всіх належних йому коштів та закриття рахунку, відповідач повідомив, що згідно з ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація, яка на даний час діє в банку, не здійснює задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. При цьому відповідач визнав, що ці обмеження не поширюються на договори банківського рахунку, який вони з відповідачем уклали.

Вважав , що такі дії відповідача порушують умови договору, його майнові права, та що згідно з витягом по картковому рахунку відповідач зобовязаний повернути йому 2806 гривень 03 копійки.

Також вказував, що незаконними діями відповідача йому було завдано окрім матеріальної також моральну шкоду, яка полягає в тому, що незаконні дії відповідача змусили його та членів сімї відмовитися від задоволення своїх звичайних потреб, обмежити себе в поїздках до родичів на відпочинок, викликали сімейні скандали, погіршились стосунки з родичами. Спричинену йому незаконними діями відповідача моральну шкоду він оцінює в 2000 гривень.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу, припинено правовідношення між позивачем та відповідачем за договором про надання заробітної платіжної картки на виконання розрахунків за операціями з картками від 17 жовтня 2011 року №ZP_STD-123, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «ОСОБА_3 Кредит» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що 17 жовтня 2011 року між відповідачем ОСОБА_2 акціонерним товариством «ОСОБА_3 Кредит» та позивачем ОСОБА_4 був укладений договір №ZP_STD-123 про відкриття карткового рахунку та виконання розрахунків за операціями з картками (а.с.6-7).

Відповідно до умов пункту 1.1 ОСОБА_5 відкриває держателю рахунок, надає в користування картку та виконує операції за розрахунками з карткою з умовами цього ОСОБА_5 і Порядком здійснення розрахунків за допомогою пластикових платіжних карток міжнародних платіжних систем та правил користування зарплатними картками.

Згідно з наданою позивачем випискою по картковому рахунку №26258005108001 від 02.07.2015 року на його рахунку знаходився вхідний залишок- 2806 гривень 03 копійки (а.с.10).

З наданої позивачем копії заяви від 01.07.2015 вбачається, що він 07.07.2015 звертався до керуючого Бориспільським відділенням ПАТ «ОСОБА_3 Кредит», за місцем відкриття вкладу, з метою отримати всі належні йому кошти в розмірі 2806 гривень 03 копійки, які знаходяться на його особовому рахунку №26258005108001 та закрити рахунок (а.с.8).

Листом від 13.07.2015 за №39.3-01/186 відповідач в особі Бориспільського відділення ПАТ «ОСОБА_3 Кредит України» повідомив позивача про запровадження тимчасової адміністрації у банку, у зв»язку з чим про час та порядок виплат за договорами буде повідомлено додатково на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (а.с.9).

Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з вимогами ч.1 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до ч.3 вказаної статті банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

За змістом ч. 1 ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до вимог ч.3 ст.1075 ЦК України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача щодо повернення належних йому грошових коштів, які знаходились на рахунку в ПАТ «ОСОБА_3 Кредит», виконані після звернення позивача з даним позовом до суду, що визнано сторонами.

Відмова позивача від позовних вимог в частині стягнення належних йому грошових коштів, які перебували на рахунку в ПАТ «ОСОБА_3 Кредит», обґрунтована задоволенням вимог позивача в процесі ліквідаційної процедури банку.

Суд обґрунтовано прийшов до висновку, що вимога про припинення правовідношення за договором про надання заробітної платіжної картки на виконання розрахунків за операціями з картками від 17 жовтня 2011 року №ZP_STD-123 заявлена позивачем у відповідності до вимог ст.16 ЦК України та ч.1 ст.1075 ЦК України у звязку з невиконанням боржником своїх обовязків є належним способом захисту його прав, оскільки вищезазначена заява позивача про закриття рахунку, відкритого на підставі укладеного між ним та відповідачем договору, відповідачем задоволена не була, що вбачається зі змісту направленого відповідачем листа від 13.07.2015 за №39.3-01/186 (а.с.8,9).

Будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відкритий на імя позивача рахунок в ПАТ «ОСОБА_3 Кредит» закритий, а договір банківського рахунку на вимогу позивача розірваний, суду не надано та не зазначено джерел їх здобуття.

Суд також прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки це не було передбачено укладеним сторонами договором, та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що регулює відповідні правовідносини, а також Закону України «Про захист прав споживачів», який не передбачає можливості відшкодування моральної шкоди, яка не повязана із заподіянням шкоди здоровю або життю споживача.

Крім того, будь-яких належних і допустимих доказів, що внаслідок протиправних дій відповідача, позивачу була завдана моральна шкода, суду не надано та не зазначено джерел їх здобуття.

Відповідно до вимог ч.1 ст.89 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 1000 гривень за договором про надання правової допомоги від 05 серпня 2015 року (а.с.-11), укладеного позивачем та адвокатом ОСОБА_6, що приймав участь у розгляді справи.

Розмір витрат підтверджується наданою адвокатом довідкою про фактичну оплату йому позивачем 1000 гривень (а.с.12), а також актом приймання-передачі виконаних робіт від 23 вересня 2015 року (а.с.36) та відповідає порядку нарахування граничного розміру компенсації таких витрат, встановленому ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а також розміру мінімальної заробітної плати, встановленому ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік».

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності заборгованості відповідача за договором, на підставі якого позивач просив стягнути грошові кошти.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом І інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом І інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст.308, 315 ЦПК України , колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «ОСОБА_3 Кредит»відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: