Ухвала суду № 55294559, 27.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9526/13-к Головуючий у І інстанції Омельченко М. М.Провадження № 11-кп/780/79/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 23 27.01.2016

УХВАЛА

Іменем України

27 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Гриненка О.І.,

суддів Колокольнікової Н.М., Левчука О.Д.,

за участю:

прокурора Сагей Л.І.

обвинуваченої ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

секретаря судових засідань ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області Стося С.П. та апеляційною скаргою, поданою обвинуваченою ОСОБА_2 і її захисником ОСОБА_3 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (Комінтерна), буд. 251,

-визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України;

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та призначено їй покарання: за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 1 (один) рік; за ч.1 ст.366 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень в дохід держави, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік. На підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання за ч.1 ст.366 КК України у звязку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного основного покарання за ч.2 ст.191 КК України з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, з покладенням на неї обовязку, передбаченого п.3 ч.1 ст.76 КК України.

За вироком суду, ОСОБА_2, визнано винуватою у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за наступних обставин.

ОСОБА_2 відповідно до наказу №65-к від 05 червня 2007 року призначена на посаду директора Територіального центру по обслуговуванню одиноких громадян та інвалідів, який 21 грудня 2010 року було перейменовано в Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) (код ЄДРПОУ 25658580), який знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62.

Згідно Положення про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації 01 липня 2010 року, на директора центру ОСОБА_2 покладено здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обовязків, тобто ОСОБА_2 являлась службовою особою в розумінні ч.1 примітки до ст.364 КК України.

В січні 2011 року ОСОБА_2, будучи директором вказаного територіального центру та являючись службовою особою, отримала від гр. ОСОБА_5 копію паспорта, ідентифікаційного коду, заяву про прийняття на роботу, на підставі яких видала за власним підписом наказ від 04.01.2011 №3/К про прийняття останньої на посаду комірника Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 04 січня 2011 року, хоча ОСОБА_5 фактично не приступила до виконання своїх обовязків.

Крім того, ОСОБА_2 будучи директором вказаного територіального центру та являючись службовою особою, у листопаді 2011 року (більш точна дата досудовим розслідуванням не встановлена), у невстановленому місці, отримала від ОСОБА_6 копію паспорта, ідентифікаційного коду, заяву про прийняття на роботу, на підставі яких за власним підписом видала наказ від 01.11.2011 №121/К про зарахування останнього на посаду оператора з компютерного набору Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 01 листопада 2011 року, хоча ОСОБА_6 фактично до виконання своїх обовязків не приступив.

Крім того, 31 серпня 2011 року, ОСОБА_2, будучи директором вказаного територіального центру та являючись службовою особою, перебуваючи у службовому приміщенні Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, видала за своїм підписом наказ №103/К про виплату собі надбавки за вислугу років в розмірі 20 % із зазначенням стажу роботи 10 років 1 місяць 13 днів, усвідомлюючи, що згідно трудової книжки вказані відомості не відповідають дійсності, оскільки фактичний стаж її роботи на час підписання вищевказаного наказу складав 4 роки 3 місяці.

Згідно із актом від 09 липня 2013 року №22-31/101 позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо дотримання службовими особами та матеріально-відповідальними особами даної установи вимог чинного законодавства України, в результаті таких дій ОСОБА_2 в період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року останній було безпідставно нараховано та виплачено надбавку за вислугу років на загальну суму 855 гривень 60 копійок.

Крім того, згідно обвинувального акта, складеного та затвердженого 14 вересня 2015 року у кримінальному провадженні відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 квітня 2013 року за №12013100200002485 (а.с. 113-131, т.3), органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачено також у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, а саме у заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно, а також у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за наступних обставин.

В січні 2011 року, ОСОБА_2, займаючи посаду директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, будучи службовою особою в розумінні ч.1 примітки до ст.364 КК України, не дивлячись на не вихід ОСОБА_5 на роботу, в період з 04 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року умисно вносила неправдиві відомості до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування ОСОБА_5 на робочому місці та заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру на загальну суму 15768 гривень 43 копійки, які в якості заробітної плати було нараховано та начебто виплачено ОСОБА_5 за період з 04 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

Крім того, ОСОБА_2, займаючи посаду директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, будучи службовою особою в розумінні ч.1 примітки до ст.364 КК України, не дивлячись на не вихід ОСОБА_6 на роботу, в період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року умисно вносила неправдиві відомості до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування ОСОБА_6 на робочому місці та повторно заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру на загальну суму 2264 гривні 90 копійок, які в якості заробітної плати було нараховано та начебто виплачено ОСОБА_6 за період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року.

За наслідками судового розгляду суд першої інстанції визнав недоведеними та виключив з предявленого ОСОБА_2 обвинувачення за ст. 191 КК України епізоди заволодіння ОСОБА_2 шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру, а саме нарахованої заробітної плати ОСОБА_5 у сумі 15768 гривень 43 копійки та нарахованої заробітної плати ОСОБА_6 в сумі 2264 гривні 90 копійок. Своє рішення суд мотивував тим, що вказане обвинувачення ОСОБА_2 побудоване на припущеннях, оскільки прокурором поза розумним сумнівом не доведено, що саме ОСОБА_2 отримала нараховану на карткові рахунки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заробітну плату.

Крім того, суд першої інстанції визнав недоведеними та виключив з предявленого ОСОБА_2 обвинувачення за ч.1 ст.366 КК України епізоди злочинних дій, відповідно до яких ОСОБА_2 обвинувачено в умисному внесенні неправдивих відомостей до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування на робочому місці ОСОБА_5 в період з період з 04 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року та ОСОБА_6 в період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року, оскільки відповідальною за ведення табелів обліку використання робочого часу за вказаний період була інша особа.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінальних правопорушень та кваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_2, просить вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, ухвалений відносно ОСОБА_2 змінити у звязку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити вважати ОСОБА_2 звільненою на підставі ст.75 КК України від призначеного за ч.2 ст.191 КК України основного покарання, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 рік не вчинить нового злочину та виконає покладений на неї обовязок повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, в решті апелянт просить оскаржуваний вирок залишити без змін. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги прокурор зазначає про те, що в порушення вимог кримінального закону та позиції судової практики, суд першої інстанції при звільненні обвинуваченої ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням, у резолютивній частині вироку не послався на ст. 75 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_2 та її захисник адвокат ОСОБА_3 просять вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, ухвалений відносно ОСОБА_2 скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрити. Підставами для скасування судового рішення сторона захисту зазначає неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянти вказують про те, що стороні захисту в порушення вимог ст.290 КПК України, не було відкрито доступ до деяких матеріалів досудового розслідування, а саме: до постанови старшого слідчого прокуратури Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_7 про призначення позапланової виїзної ревізії, акта ревізії від 09 липня 2013 року №22-31/101, проведеної Києво-Святошинською обєднаною Державною фінансовою інспекцією Київської області, показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, у звязку з чим, на переконання сторони захисту, зазначені докази, відповідно до ч.12 ст.290 КПК України, є недопустимими. Апелянти вказують про відсутність в матеріалах провадження доказів щодо отримання підозрюваною ОСОБА_2 та її захисником копій постанов прокурора від 30 вересня 2013 року про відмову в задоволенні поданих ними клопотань. Також, апелянти зазначають про відсутність в матеріалах кримінального провадження доказів підтвердження вручення обвинуваченій ОСОБА_2 та її захиснику копій обвинувального акта щодо ОСОБА_2, направленого до Києво-Святошинського районного суду Київської області 30 вересня 2013 року. Як зазначають апелянти, вказані факти свідчать про порушення права обвинуваченої ОСОБА_2 на захист та є підставою для повернення обвинувального акта прокурору, однак під час підготовчого судового засідання суд першої інстанції зазначені обставини залишив поза увагою. Крім того, апелянти зазначають про безпідставну відмову під час судового розгляду у заявлених стороною захисту клопотаннях щодо витребування з Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) відповідних документів та допиту осіб, які склали акт ревізії №22-31/101 від 09 липня 2013 року. Також, апелянти зазначають про відсутність доказів, які б підтверджували, що обвинувачена ОСОБА_2 була ознайомлена з Положенням про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затверджений головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації 01 липня 2010 року, яке визначало обсяг її повноважень. Крім того, на підтвердження невинуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, сторона захисту посилається на рішення Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2013 року, яким визнано незаконним наказ від 14 червня 2013 року №27-к про припинення трудового договору 14 травня 2013 року з ОСОБА_2 у звязку з прогулом без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України та зобовязано Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора вказаного центру, з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України на ст.38 КЗпП України з 15 травня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав подану прокурором апеляційну скаргу та заперечив проти апеляційної скарги сторони захисту, доводи обвинуваченої ОСОБА_2 та її захисника, які підтримали подану ними апеляційну скаргу та заперечили проти апеляційної скарги прокурора, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_2 та її захисника задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, та внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінальних правопорушень, і підтверджені представленими у справі доказами у їх сукупності, які перевірялися судом в ході судового розгляду.

Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їй злочинів підтверджується показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_18, ОСОБА_14, актом позапланової виїзної ревізії та іншими документами, дослідженими судом першої інстанції.

Зокрема, в судовому засіданні під час судового розгляду свідок ОСОБА_6 в своїх показаннях підтвердив, що декілька років тому він, з метою влаштування на роботу до Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, зайшов до керівника вказаного центру ОСОБА_2, де написав заяву про прийняття на роботу, яку особисто віддав ОСОБА_2, після чого ОСОБА_2 ознайомила його із наказом про прийняття на роботу та повідомила, що пізніше йому зателефонують та викличуть на роботу. Однак, свідок зазначив, що йому ніхто не зателефонував та на роботу він так і не вийшов, заробітну плату також не отримував.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні під час судового розгляду підтвердила, що декілька років тому на пропозицію керівника Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) ОСОБА_2, написала заяву про прийняття на роботу на посаду комірника центру та передала свою трудову книжку з метою нарахування їй трудового стажу, однак фактично на роботу не вийшла. Свідок зазначила, що її трудова книжка знаходилася в територіальному центрі близько року, після чого до неї приїхав працівник відділу кадрів та попросив її написати заяву на звільнення з роботи.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні під час судового розгляду надала показання про те, вона працює прибиральницею в Києво-Святошинському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Свідок зазначила, що ОСОБА_2, будучи керівником вказаного центру, запропонувала їй надати трудову книжку її доньки ОСОБА_5 для зарахування на посаду комірника.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні під час судового розгляду надала показання про те, що вона, перебуваючи на посаді заступника директора з правових та кадрових питань Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в період з 02 січня 2013 року по 20 лютого 2015 року, виявила значну кількість порушень законодавства в діяльності центру, в тому числі в частині кадрових питань, після чого нею, за дорученням керівника територіального центру ОСОБА_18, було складено заяву про злочин.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні під час судового розгляду надала показання про те, що вона являється керівником Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 28 квітня 2012 року. Свідок зазначила, що працівник ОСОБА_9 в ході перевірки діяльності центру виявила значну кількість порушень законодавства, в тому числі в частині кадрових питань, про що була складена доповідна та в подальшому підготована відповідна заява про злочин.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_2, остання згідно наказу №65/к від 05 червня 2007 року призначена на посаду директора територіального центру по обслуговуванню одиноких громадян та інвалідів. З 04 січня 2011 року вказану установу перейменовано на Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Згідно наказу №50/к від 28 квітня 2012 року ОСОБА_2 переведена на посаду заступника директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Згідно наказу №13-к від 31 липня 2014 року, ОСОБА_2 звільнена з посади заступника директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України, з 14 травня 2013 року (а.с.101-104, т.3).

Згідно п.11 Положення про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженого розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області №3194 від 01 липня 2010 року, директор територіального центру виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обовязки (а.с.85-91, т.1).

Відповідно до відомостей, які містяться в акті позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо дотримання службовими особами та матеріально-відповідальними особами даної установи вимог чинного законодавства України в період з 31.12.2009 по 30.04.2012, №22-31/101 від 09 липня 2013 року, проведеної на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2013 року, ревізією встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 фактично не зявлялись на робочому місці в територіальному центрі, відповідно до табелів обліку використання робочого часу за період з 01 лютого 2011 року по 30 березня 2012 року комірнику ОСОБА_5 та оператору з компютерного набору ОСОБА_6, в порушення вимог ст.94 КЗпПУ та ст.1 Закону України «Про оплату праці», проставлені відпрацьовані години за дні роботи, в які вони фактично не зявлялися, та нараховано заробітну плату. Крім того, в ході ревізії встановлено, що відповідно до наказу від 31 серпня 2011 року №103/к «Про виплату надбавки за вислугу років» директору ОСОБА_2 з 01 вересня 2011 року встановлена надбавка за вислугу років в розмірі 20 %, у звязку з досягненням нею стажу роботи 10 років 1 місяць 13 днів, проте згідно трудової книжки ОСОБА_2 БТ-І №0237655, стаж її роботи в територіальному центрі на посаді директора станом на 01 вересня 2011 року складав 4 роки 3 місяці. Таким чином, в порушення п.2 Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №239 від 15 червня 2011 року, ОСОБА_2 за період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року безпідставно нараховано та виплачено надбавку за вислугу років в загальній сумі 855 гривень 60 копійок, та, як наслідок, зайво проведено нарахування на заробітну плату та перераховано внесків до державних цільових фондів в сумі 310 гривень 58 копійок (а.с. 62-93, т.2).

З відомостей, що містяться в наказі №103/к від 31 серпня 2011 року, виданому за підписом директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) ОСОБА_2, директору установи ОСОБА_2 встановлено з 01 вересня 2011 року надбавку за вислугу років у розмірі 20 % за наявності стажу роботи 10 років 1 місяць 13 днів (а.с. 105, т.2).

З відомостей, зафіксованих в копії наказу № 3/к від 04 січня 2011 року, виданому директором Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) ОСОБА_2, вбачається, що ОСОБА_5 прийнято на посаду комірника у відділення організації надання адресної грошової та натуральної допомоги з 04 січня 2011 року з окладом згідно штатного розпису. 30 березня 2012 року ОСОБА_5 звільнена з посади комірника за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України, відповідно наказу №32/к від 30 березня 2012 року (а.с.17-18, т.2).

З відомостей, що містяться в копії наказу №121/к від 01 листопада 2011 року, виданому директором Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_6 прийнято на посаду оператора з комп'ютерного набору з 01 листопада 2011 року з посадовим окладом згідно штатного розпису. 30 березня 2012 року ОСОБА_6 звільнено з посади оператора комп'ютерного набору за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України (а.с.19-20, т.2).

Таким чином, зазначений комплекс доказів підтверджує, що ОСОБА_2, будучи службовою особою, вносила до офіційних документів неправдиві відомості, а саме: до наказу №3-к від 04 січня 2011 року про прийняття на роботу ОСОБА_5, наказу №103/к від 31 серпня 2011 року про встановлення надбавки, наказу №121/к від 01 листопада 2011 року про прийняття на роботу ОСОБА_6, а також заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем, грошовими коштами в сумі 855 гривень 60 копійок, виплачених їй в якості надбавки за вислугу років за період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.

Судом першої інстанції всебічно, повно та неупереджено досліджено всі обставини кримінального провадження, надано оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно дана оцінка показанням обвинуваченої ОСОБА_2 щодо непричетності до вказаних вище злочинів, та визнано дані показання способом захисту обвинуваченої, який спрямований на уникнення кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Колегія суддів погоджується з мотивами виключення судом першої інстанції з пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення епізодів злочинних діянь за ч.1 ст.366 та ст. 191 КК України, та перекваліфікацією дій ОСОБА_2 з ч.2 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України на ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.

На переконання колегії суддів, доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі обвинуваченої та її захисника щодо порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України, що виразилося у ненаданні доступу до певних матеріалів досудового розслідування, є неспроможними. Як вбачається із протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 30 вересня 2013 року, підозрювана ОСОБА_2 в присутності захисника ОСОБА_3 та понятих ОСОБА_19 і ОСОБА_20 ознайомилася з матеріалами досудового розслідування, що містилися в 1 томі кримінального провадження на 221 аркуші в повному обсязі та без обмежень в часі (а.с.235-239, т.2). Крім того, з реєстру матеріалів досудового розслідування (а.с. 15-18, т.1), надісланого до суду разом з обвинувальним актом 30 вересня 2013 року, вбачається, що стороні захисту було надано доступ до всіх матеріалів, зібраних під час досудового розслідування, а тому посилання сторони захисту щодо недопустимості цих доказів, є неспроможними.

Також, є неспроможними доводи сторони захисту щодо невручення обвинуваченій та її захиснику копії обвинувального акта від 30 вересня 2013 року, оскільки як вбачається з розписки про отримання копії обвинувального акта від 30 вересня 2013 року (а.с.19, т.1), підозрювана ОСОБА_2 та її захисник ОСОБА_3 в присутності понятих відмовилися від отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування.

Зазначені вище обставини не можуть розцінюватися як порушення права на захист обвинуваченої, так як стороною обвинувачення, у відповідності до ст.ст. 290, 293 КПК України, створено всі передумови для реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав, які частково не були реалізовані внаслідок обраної обвинуваченою та її захисником позиції захисту.

Посилання сторони захисту щодо не ознайомлення обвинуваченої ОСОБА_2 з Положенням про Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затверджений розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області №3194 від 01 липня 2010 року, яке визначало обсяг її повноважень, спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до якого зазначене Положення безпосередньо підписане діючим на той час директором територіального центру ОСОБА_2 (а.с.91, т.1).

Всупереч доводам сторони захисту щодо безпідставного відхилення судом заявлених ними клопотань про витребування та дослідження доказів, колегією суддів не встановлено неповноти судового розгляду, так як судом першої інстанції повністю досліджені всі обставини, з'ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Крім того, посилання в апеляційній скарзі сторони захисту на судові рішення, якими змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), не впливають на кримінально-правову кваліфікацію дій ОСОБА_2 та доведеність її винуватості в даному кримінальному провадженні.

Доводи обвинуваченої та її захисника щодо відсутності відомостей про отримання копій постанов прокурора від 30 вересня 2013 року, якими відмовлено у задоволенні поданих ними клопотань про витребування документів та про призначення почеркознавчої експертизи, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного вироку суду, ухваленого відносно ОСОБА_2, більше того, сторона захисту не була позбавлена можливості заявити такі клопотання безпосередньо під час судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України стороною обвинувачення доведена, а тому підстави для закриття провадження відносно ОСОБА_2, про що просять обвинувачена та захисник в апеляційній скарзі, - відсутні.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування кримінального закону під час звільнення обвинуваченої ОСОБА_2 від відбування покарання, яке виразилося в тому, що суд першої інстанції, звільняючи обвинувачену ОСОБА_2 від відбування основного покарання за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік, не послався у резолютивній частині оскаржуваного вироку на ст.75 КК України та не зазначив про звільнення обвинуваченої від відбування покарання саме з випробуванням. Зазначена обставина, згідно п.1 ч.1 ст.413 КПК України, свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, у зв'язку з чим оскаржуваний вирок необхідно змінити, зазначивши про застосування ст. ст.75, 76 КК України під час звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання за ч.2 ст.191 КК України.

Крім того, як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку суду, суд першої інстанції при призначенні основного покарання обвинуваченій ОСОБА_2 за ч.1 ст.366 КК України, вийшов за межі санкції зазначеної частини статті кримінального закону та призначив більш суворе покарання, ніж передбачено даною санкцією частини статті, а саме у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що відповідно до п.4 ч.1 ст.413 КПК України, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та тягне за собою зміну судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним, відповідно до ст.404 КПК України, привести основне покарання ОСОБА_2 за ч.1 ст.366 КК України у відповідність до санкції зазначеної частини статті, зменшивши розмір штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, колегія суддів погоджується з правильністю застосування судом першої інстанції до ОСОБА_2 вимог ст.49 КК України та звільнення останньої від призначеного покарання за ч.1 ст.366 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, ухваленого відносно ОСОБА_2, на підставі п. п. 1, 4 ч.1 ст.408 КПК України, задоволення апеляційної скарги прокурора та безпідставність апеляційної скарги сторони захисту.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року, ухвалений відносно ОСОБА_2 змінити.

Вважати ОСОБА_2 засудженою за ч.1 ст.366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування призначеного основного покарання за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов'язки.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 76 КК України зобов'язати ОСОБА_2 повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Судді:

____ ______ ____

ОСОБА_1 ОСОБА_21 ОСОБА_22