Рішення № 55294502, 20.01.2016, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10920/15-ц

Провадження № 2/369/853/16

РІШЕННЯ

Іменем України

20.01.2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Волчко А.Я.

за участю секретаря: Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів, про визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що 18 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ Надра» укладено Кредитний договір № 401/17/07/2007/840-5108/КФ, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 798530,00 доларів США із строком повернення до 01.07.2032 року. Цільове використання кредиту - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу житлового будинку.

Позивач придбала житловий будинок для власних потреб, не повязаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Кредит було отримано з метою придбання житлового будинку.

17 квітня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору яким, крім іншого, було встановлено фіксовану процентну 7 річних (п. 1.3.1. Додаткового договору) та визначено нову дату остаточного повернення кредиту - 27.07.2037 року.

Пунктом 1.5. Додаткового договору термін «Боргові зобов'язання» було визначено наступним чином: ««Боргові зобов'язання» - зобов'язання позичальника перед Кредитором щодо повернення суми Кредиту, плати за користування Кредитом, сплати комісії, забезпечувального платежу, штрафних санкцій, витрат та збитків кредитора (включаючи, але не обмежуючись, недодержані доходи) у зв'язку за неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань перед кредитором за кредитним договором та інших платежів, якщо такі матимуть місце.»

Відповідно до п. 2.1.3. Додаткового договору, розрахунок Боргових обов'язань здійснюється у Валюті кредиту та фіксується в Графіку Платежів, є невід'ємною частиноюцього Додаткового договору (Додаток №1).

Графік платежів, що є невід'ємною частиною Додаткового договору, містить колонку під назвою «Забезпечувальний платіж», згідно з якою, починаючи з 27.05.2013 р. і до 27.07.2037 р. позичальник щомісяця зобов'язаний сплачувати суми забезпечувального платежу, при цьому загальний розмір забезпечувального платежу, який має сплатити позивач згідно Графіку Платежів, становить 682878,06 доларів США, тобто 93,5 % відносно до суми Кредиту, отриманого позивачем.

Забезпечувальний платіж є саме борговим зобов'язанням згідно визначення терміну «Боргові зобов'язання», наведеного 1.5. Додаткового договору, тому він не може одночасно забезпеченням виконання Боргових зобов'язань, як це визначено в п. 3.1. Додаткового договору. відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону, нечіткі або або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться накористь споживача.

Відповідно до п. 4.3. Додаткового договору, він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання позичальником своїх Боргових зобов'язань по Кредитному договору.

Таким чином, у зв'язку з укладанням Додаткового договору до кредитного договору, розмір борових зобов'язань позивача необґрунтовано, збільшився на суму забезпечувального платежу, що визначений як складовачастина боргових зобов'язань, а саме на 682878,06 доларів США, тобто на 93,5 % відносно до суми кредиту отриманого позивачем.

Відповідно до пункту 3 частини 5 Закону, до договорів із споживачами сто надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Законупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якимипередбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсотковоїставки.

Позивач вважає, що включенням до Додаткового договору умов про сплату Позивачем Забезпечувального платежу у сумі 682878,06 доларів США, що є борговим зобов'язанням відповідно до п. 1.5. Додаткового договору, відповідачем порушено принцип добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як споживача в розумінні Закону.

Зміна положень Кредитного договору щодо Забезпечувального платежу зумовлює зміну інших положень договору, а саме зміну загального розміру боргових зобов'язань та структури Боргових зобов'язань, що є істотними умовами Кредитного договору, в зв'язку з чим позивач просив визнати недійсним кредитний договір № 401/17/07/2007/840-5108/КФ від 18.07.2007 р., укладений між позивачем та відповідачем.

У ході розгляду спарви представник позивач доповнив позовні вимоги позивача, посилаючи на те, що 18 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» укладено Кредитний договір №401/17/07/2007/840-5108/КФвідповідно до умов якого відповідач зобов'язався позивачу у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 798530,00 доларів США із строком повернення до 01.07.2032 року. Цільове використання кредиту - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу житлового будинку; витрати на страхування майна; витрати, пов'язані з оформленням кредиту.

Позивач придбавала житловий будинок для власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Кредит було отримано з метою придбання житлового будинку.

17 квітня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору, яким, крім іншого, було встановлено фіксовану процентну ставку - 7 % річних (п.1.3.1. Додаткового договору) та визначено нову дату остаточного повернення кредиту - 27.07.2037 року.

Пунктом 1.5. Додаткового договору термін «Боргові зобов'язання» було визначено наступним чином: ««Боргові зобов'язання» - зобов'язання Позичальника передКредитором, щодо повернення суми Кредиту, плати за користування Кредитом, сплати комісії, - Забезпечувального Платежу, штрафних санкцій, витрат та збитків Кредитора (включаючи, але не обмежуючись, неодержані доходи) у зв'язку за неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань перед Кредитором за Кредитним договором та інших Платежів, якщо такі матимуть місце.»

Відповідно до п. 2.1.3. Додаткового договору, розрахунок Боргових зобов'язань здійснюється у Валюті кредиту та фіксується в Графіку Платежів, який є невід'ємною частиною цього Додаткового договору (Додаток №1).

Графік платежів, що є невід'ємною частиною Додаткового договору, містить колонку під назвою «Забезпечувальний платіж», згідно з якою, починаючи з 27.05.2013 р. і до 27.07.2037 р. Позичальник щомісяця зобов'язаний сплачувати суми Забезпечувального платежу, при цьому загальний розмір Забезпечувального платежу, який має сплатити Позивач згідно Графіку Платежів, становить 682878,06 доларів США, тобто 93,5 % відносно до суми Кредиту, отриманого позивачем.

Відповідно до п. 4.3. Додаткового договору, він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання Позичальником своїх Боргових зобов'язань по Кредитному договору.

Таким чином, у зв'язку з укладанням Додаткового договору до Кредитного договору, розмір Боргових зобов'язань Позивача необґрунтовано збільшився на суму Забезпечувального платежу, що визначений як складова частина Боргових зобов'язанння саме на 682878,06 доларів США, тобто на 93,5 % відносно до суми Кредиту, отриманого позивачем.

Відповідно до пункту 3 частини 5 Закону, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Позивач вважає, що включенням до Додаткового договору умов про сплату Позивачем Забезпечувального платежу у сумі 682878,06 доларів США, що є Борговим зобов'язанням відповідно до п. 1.5. Додаткового договору, Відповідачем порушено принцип добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, як споживача в розумінні Закону.

Зміна положень Кредитного договору щодо Забезпечувального платежу зумовлює зміну інших положень договору, а саме зміну загального розміру Боргових зобов'язань та структури Боргових зобов'язань, що є істотними умовами Кредитного договору, в зв'язку з чим Позивач просить суд визнати весь Кредитний договір недійсним.

Механізм ознайомлення кредитодавцями позичальників з інформацією, яка визначена ч. 2 ст. 11 Закону, було визначено прийняттям 10.05.2007 року Національним банком України «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» №168 (надалі - Правила), які були зареєстровані у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, тобто до укладення оскаржуваного Кредитного договору.

Відповідно до п. 1.2. Правил, ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.4 Правил, Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши, зокрема, таке:наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача;переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Проте, в порушення вимог Закону та Правил, при укладенні Кредитного договору Відповідач не надав Позивачу ані в усній, ані у письмовій Формі інформацію визначену ч. 2 ст. 11 Закону та п.п. 2.1..2.4. Правил, яка має надаватись перед укладенням кредитного договору.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону, в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача: дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Банки зобов'язані в кредитному зазначити: і предмет кожної супутньої послугияка надається обґрунтування вартості супутньої послуги(нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням: правило, за яки"' змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зм;п.і облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Проте, в Кредитному договорі не міститься жодних відомостей про загальну вартість кредиту, про супутні послуги та їх вартість, про укладення між сторонами договору про відкриття позичкового рахунку № НОМЕР_1, зазначеного у п. 3. Кредитного договору, і, як наслідок, відкриття цього рахунку. Умов відкриття, ведення і закриття позичкового рахунку № НОМЕР_1 Кредитний договір не містить.

З п. 3.2. розділу 3 Правил, вбачається, що кредитний договір має містить графік платежів у розрізі погашення основного боргу, сплати процентів користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил.

У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Але Кредитний договір не містить ніякого графіку платежу. З оскаржуваного Кредитного договору вбачається , що у ньому в порушення ч. 4 ст.11 Закону немає відомостей, щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 правил, визнанні обов'язковими.

Також відповідачем пе надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача (позивача).

Кредитний договір не містить основних обов'язкових умов, встановлених законодавством, не містить графіку платежів, не містить детального розпису загальної вартості кредиту для споживача. Отже Кредитний договір суперечить вимогам Закону та ПравилЗ оскаржуваного Кредитного договору можна зрозуміти лише те, що позивач зобов'язана сплачувати Відповідачу щомісячно 8463,03 доларів США. При цьому абсолютно незрозуміло - яким чином розподіляються ці кошти, куди вони направляються. З розрахунку заборгованості по Кредитному договору пПозивач дізналась, що з суми 659 648,17 доларів США, які вона сплатила Відповідачу, на тіло кредиту було зараховано лише 68 598,25 доларів США, тобто приблизно 10 % від сплаченої суми. Інші 90 % від сплаченої суми Відповідачем було направлено на оплату за користування Кредитом.

Якби Позивач знала і розуміла, що з усіх її платежів на тіло кредиту буде направлятись лише 10 %, вона б ніколи не укладала такий Кредитний договір на вкрай невигідних для себе умовах. Саме задля того, щоб споживач розумів реальний розмір своїх витрат Закон і Правила передбачають обов'язкове включення до Кредитного договору детального розпису загальної вартості кредиту для споживача та графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом.

Відповідно до п. З.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Із підпункту 1.3.2. Кредитного договору (пункт 1.3. «Плата за користування та управління Кредитом») слідує, що Позивач має сплатити Відповідачу комісію за видачу Кредиту. Тобто, Кредитний договір містить положення про платежі, які Позивач, як споживач, має сплатити на користь Відповідача за дії, які банк здійснює на власну користь з метою встановлення правовідносин по Кредитному договору. Таке положення Кредитного договору прямо суперечить п. 3.6. Правил.

Крім того, у Кредитному договорі не міститься жодних відомостей про укладення між Позивачем і Відповідачем договору про відкриття позичкового рахунку № НОМЕР_1, зазначеного у п. 3.2 Кредитного договору, і, як наслідок, відкриття цього рахунку. Умов відкриття, ведення та закриття позичкового рахунку № НОМЕР_1 Кредитний договір не містить.

Пунктом 3.8. Правил передбачено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; а також зобов'язані надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Проте, в порушення вимог п. 3.8 Правил, зазначена вимога також була залишена Відповідачем без уваги і, як наслідок, Позивач не був попереджений про те, що саме він несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за Кредитним договором.

Тому просили визнати недійсним Кредитний договір №01/17/07/2007/840-5108/КФ від18.07.2007 p., укладений між Позивачем та Відповідачем., з моменту йоговчинення;

У судовому засіданні представники позивача, позовні вимоги підтримали та просили позов задоволити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив у позові відмовити, оскільки позов є необгрунтований.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали учать у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного:

У ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Як встановлено судом, 18 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» укладено Кредитний договір №401/17/07/2007/840-5108/КФвідповідно до умов якого відповідач зобов'язався позивачу у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 798530,00 доларів США із строком повернення до 01.07.2032 року. Цільове використання кредиту - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу житлового будинку; витрати на страхування майна; витрати, пов'язані з оформленням кредиту.

Позивач придбала житловий будинок для власних потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Кредит було отримано з метою придбання житлового будинку.

17 квітня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору, яким, крім іншого, було встановлено фіксовану процентну ставку - 7 % річних (п.1.3.1. Додаткового договору) та визначено нову дату остаточного повернення кредиту - 27.07.2037 року.

Пунктом 1.5. Додаткового договору термін «Боргові зобов'язання» було визначено наступним чином: ««Боргові зобов'язання» - зобов'язання Позичальника передКредитором, щодо повернення суми Кредиту, плати за користування Кредитом, сплати комісії, - Забезпечувального Платежу, штрафних санкцій, витрат та збитків Кредитора (включаючи, але не обмежуючись, неодержані доходи) у зв'язку за неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань перед Кредитором за Кредитним договором та інших Платежів, якщо такі матимуть місце.»

Відповідно до п. 2.1.3. Додаткового договору, розрахунок Боргових зобов'язань здійснюється у Валюті кредиту та фіксується в Графіку Платежів, який є невід'ємною частиною цього Додаткового договору (Додаток №1).

Графік платежів, що є невід'ємною частиною Додаткового договору, містить колонку під назвою «Забезпечувальний платіж», згідно з якою, починаючи з 27.05.2013 р. і до 27.07.2037 р. позичальник щомісяця зобов'язаний сплачувати суми Забезпечувального платежу, при цьому загальний розмір Забезпечувального платежу, який має сплатити позивач згідно графіку платежів, становить 682878,06 доларів США, тобто 93,5 % відносно до суми Кредиту, отриманого позивачем.

Відповідно до п. 4.3. Додаткового договору, він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання Позичальником своїх Боргових зобов'язань по Кредитному договору.

Позивач зазаначає, що з укладанням Додаткового договору до Кредитного договору, розмір боргових зобов'язань позивача необґрунтовано збільшився на суму забезпечувального платежу, що визначений як складова частина Боргових зобов'язанння саме на 682878,06 доларів США, тобто на 93,5 % відносно до суми Кредиту, отриманого позивачем.

Відповідно до пункту 3 частини 5 Закону, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Позивач вважає, що включенням до Додаткового договору умов про сплату Позивачем Забезпечувального платежу у сумі 682878,06 доларів США, що є Борговим зобов'язанням відповідно до п. 1.5. Додаткового договору, Відповідачем порушено принцип добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, як споживача в розумінні Закону.

Зміна положень Кредитного договору щодо Забезпечувального платежу зумовлює зміну інших положень договору, а саме зміну загального розміру Боргових зобов'язань та структури Боргових зобов'язань, що є істотними умовами Кредитного договору, в зв'язку з чим Позивач просить суд визнати весь Кредитний договір недійсним.

Механізм ознайомлення кредитодавцями позичальників з інформацією, яка визначена ч. 2 ст. 11 Закону, було визначено прийняттям 10.05.2007 року Національним банком України «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» №168 (надалі - Правила), які були зареєстровані у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, тобто до укладення оскаржуваного Кредитного договору.

Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Проте, в порушення вимог Закону та Правил, при укладенні Кредитного договору Відповідач не надав Позивачу ані в усній, ані у письмовій Формі інформацію визначену ч. 2 ст. 11 Закону та п.п. 2.1..2.4. Правил, яка має надаватись перед укладенням кредитного договору.

Однак, як стверджує позивач в Кредитному договорі не міститься жодних відомостей про загальну вартість кредиту, про супутні послуги та їх вартість, про укладення між сторонами договору про відкриття позичкового рахунку № НОМЕР_1, зазначеного у п. 3. Кредитного договору, і, як наслідок, відкриття цього рахунку. Умов відкриття, ведення і закриття позичкового рахунку № НОМЕР_1 Кредитний договір не містить.

З п. 3.2. розділу 3 Правил, вбачається, що кредитний договір має містить графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил.

Також ввада, що у графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Але Кредитний договір не містить ніякого графіку платежу.

З оскаржуваного Кредитного договору вбачається , що у ньому в порушення ч. 4 ст.11 Закону немає відомостей, щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 правил, визнанні обов'язковими.

Також позивач стверджує, що Відповідачем не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача.

Кредитний договір не містить основних обов'язкових умов, встановлених законодавством, не містить графіку платежів, не містить детального розпису загальної вартості кредиту для споживача.

З розрахунку заборгованості по Кредитному договору позивач дізналась, що з суми 659 648,17 доларів США, які вона сплатила відповідачу, на тіло кредиту було зараховано лише 68 598,25 доларів США, тобто приблизно 10 % від сплаченої суми. Інші 90% від сплаченої суми відповідачем було направлено на оплату за користування Кредитом.

Якби позивач знала і розуміла, що з усіх її платежів на тіло кредиту буде направлятись лише 10 %, вона б ніколи не укладала такий Кредитний договір на вкрай невигідних для себе умовах. Саме задля того, щоб споживач розумів реальний розмір своїх витрат Закон і Правила передбачають обов'язкове включення до Кредитного договору детального розпису загальної вартості кредиту для споживача та графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом.

Крім того, в кредитному договорі не міститься жодних відомостей про укладення між позивачем і відповідачем договору про відкриття позичкового рахунку № НОМЕР_1, зазначеного у п. 3.2 Кредитного договору, і, як наслідок, відкриття цього рахунку. Умов відкриття, ведення та закриття позичкового рахунку № НОМЕР_1 Кредитний договір не містить.

Пунктом 3.8. Правил передбачено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; а також зобов'язані надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.627 ЦК України, відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч.1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яка введено в оману.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до частин 1, 3-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.14 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд, аналізуючи все вищевикладене, приходить до висновків що позивач добровільно виявила бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір. При укладенні умов договору про надання кредиту, остання діяла вільно, виходячи з власних інтересів, прийняла рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з контрагентом визначив характер договору, який вони уклали, його умови (зміст), в тому числі порядок видачі та погашення кредиту.

Суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач, ставлячи вимоги про визнання недійсним кредитного договору посилаються на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не довела порушення її прав з боку відповідача.

З приводу посилань позивача на те, що під час укладення сторонами кредитного договору банком було порушено вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки банком не було повідомлено позичальника про всі істотні умови кредитного договору .

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно змісту укладеного кредитного договору вбачається, що позичальник погодилась з усіма його умовами, про що свідчить підпис позичальника на укладеному кредитному договорі та додатковому договір до кредитного договору.

Окрім того, судом встановлено, що позичальник не відмовилася від виконання умов кредитного договору, а банк, в свою чергу свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит в обумовленій між сторонами сумі.

Таким чином, підписуючи кредитний договір позичальник погодилася, що банком надано їй в письмовій формі та у повному обсязі інформацію щодо переваг та недоліків запропонованої системи кредитування, тобто була обізнана щодо переваг та недоліків запропонованої валюти кредитування.

Тому з урахуванням того, що сторонами на власний розсуд шляхом вільного волевиявлення визначено умови договору, зокрема щодо порядку його видачі та погашення, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання такої умов договору дискримінаційною або ж несправедливою. Тобто, позивач та її предстставники не довели, що зміст кредитного договору суперечить ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак відсутні підстави для визнання договору недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.203 ЦК України.

Доказів того, що права позивача на отримання повної та достовірної інформації щодо умов договору та порядку сплати кредиту були порушені, суду не було подано.

Отже, враховуючи вимоги закону та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач та її представники не довели, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України і підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, оскільки умови договору та необхідні платежі були погоджені сторонами при їх укладенні та визнані такими, що не є несправедливими, а отже вимоги щодо визнання недійсним договору, не підлягають до задоволення.

За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживача" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що спірний кредитний договір був підписаний обома сторонами, тобто за правилом ч. 1 ст. 638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договорів не висловлювали.

Незважаючи на пояснення представників позивача, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, встановлено, що позивачка скористалася кредитними коштами, тривалий час погашала кредитну заборгованість, однак в подальшому почала неналежним чином виконувати умови договору, оскільки вважає, що кредитний договір є несправедливим, таким, що суперечить нормам Закону.

Позивачка погодилася укласти договір на умовах, визначених у ньому, у тому числі на умовах покладення на неї того обсягу відповідальності за невиконання умов договору, який вона вважає завеликим та несправедливим. Зазначені умови договору не протирічать вимогам закону, їх не можна вважати дискримінаційними, оскільки таким чином фінансова установа, як сторона по договору, захищала свої фінансові ризики.

Позивачкою та її представниками не надано належних та допустимих доказів, які давали б підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами з порушенням вимог, встановлених ст. 203 ЦК України.

Підставами для визнання кредитного договору недійсним, позивач вказує: що договорі не зазначено умови відкриття «позичкового» рахунку для позичальника. Кредитний договір укладеним між сторонами не порушує та не суперечить, жодному з законодавчих актів, які були чинними на момент укладення даного договору; сторони за договором були наділенні повним обсягом цивільної дієздатності; волевиявлення сторін було вільним та відповідало їх внутрішній волі; даний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, адже на виконання умов кредитного договору, Банком було надано, а позичальником було отримано кредитні кошти.

Згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженого Постановою Правління Національного банку України 17.06.2004 № 280 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 р. за № 918/9517 рахунок 2203/2233 - є внутрішнім обліковим рахунком, що належить Банку. Зокрема, рахунок 2203 - Довгострокові кредити на поточні потреби, що надані фізичним особам. Призначення рахунку: облік довгострокових кредитів на поточні потреби, що надані фізичним особам. За дебетом рахунку проводяться суми наданих кредитів. За кредитом рахунку проводяться суми погашення заборгованості; суми заборгованості, що перераховані на рахунок простроченої заборгованості.

Відповідно, для відкриття даного рахунку, не потрібно було укладати окремий договір міє сторонами, так як це є внутрішнім рахунком Банку та використовується він виключно для особистих потреб (обліку довгострокових кредитів на поточні потреби, що надані фізичним особам).

За правилами ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадкахфізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право можуть мати особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Враховуючи презумпцію правомірності правочину, позивачем та її представниками не доведено, неправомірність дій та невиконання вимог законодавства ПАТ КБ «Надра» у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним та визнання неправомірною дій банку, а відтак і про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у позовних вимогах.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 203, 215, 526, 527, 530, 627, 628, 1054 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», та керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 88, 209, 212-215, 218, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів, про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Волчко А.Я.

н