Постанова № 55292564, 27.01.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Справа № 906/1007/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Совкувейт ЛТД" на рішення господарського суду Житомирської області від 10.09.15р. у справі № 906/1007/15 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Володарсько-Волинського районного центру зайнятості

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Совкувейт ЛТД"

про стягнення 53 561 грн 86 коп.

ВСТАНОВИВ:

Володарсько-Волинський районний центр зайнятості (надалі Позивач) звернувся в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 65-67) до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Совкувейт ЛТД» (надалі Відповідач), в якій просить стягнути з Відповідача на користь держави в особі Позивача кошти в розмірі 53 561 грн 86 коп..

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10 вересня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 53 561 грн завданої матеріальної шкоди. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 95-97) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 10 вересня 2015 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального права. Крім того, як на підставу скасування рішення суду, Відповідач посилається на те, що наданими Позивачем документами чітко і однозначно зазначено, те, що Позивач заздалегідь і своєчасно ще в 2011-2012 роках довідався, як про порушення свого права, так і про особу, яка його порушила, а також про суму заподіяної матеріальної шкоди, такими документами, на думку апелянта є: акт ревізії фінансово-господарської діяльності Позивача за період 2009-2010 роки та за 9 місяців 2011 року, в якому виявлено надлишково виплачену допомогу по безробіттю на загальну суму 47 818 грн 75 коп.; постанова прокурора Володарсько-Волинського району від 15 березня 2012 року про порушення кримінальної справи відносно керівника Відповідача на підставі наданих ним нібито недостовірних документів. Таким чином, як зазначає апелянт, відповідно до вимог статтей 257, 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається саме з 15 березня 2012 року і закінчується 15 березня 2015 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2015 року (а.с. 93) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 9 грудня 2015 року на 15 год. 10 хв..

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 110-111), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі Відповідача та просить залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 8 грудня 2015 року (а.с. 114), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В., суддя Філіпова Т.Л..

Відповідач, на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2015 року подав додаткові пояснення (а.с. 115-119).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2015 року (а.с. 123), з підстав, висвітлених у даній ухвалі розгляд справи було відкладено на 27 січня 2016 року на 15 годину 10 хвилин.

Представник Позивача в судове засідання від 27 січня 2016 року не зявився. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 125). Причини неявки своїх повноважних представників суду не повідомив. Жодних клопотань від Позивача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, 9 грудня 2015 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Позивача (а.с. 120), відповідно до змісту якого Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить розглянути апеляційну скаргу без участі представника Позивача за наявними в справі матеріалами.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України і зважаючи на те, що явка сторін в ухвалі Рівненського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2015 року обовязковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні від 27 січня 2016 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав вказаних у цій апеляційній скарзі та просив скасувати рішення суду та прийняти нове, котрим повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на пропущення Позивачем позовної давності при зверненні з даним позовом до суду.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 10 вересня 2015 року по справі № 906/1007/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Володарсько-Волинського районного суду від 10 червня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 364-1, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України (а.с. 11-15).

На підставі частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим Недопрадку геннадію Яковичу остаточно призначено покарання у вигляді штрафу в сумі 4 000 грн. з позбавленням права обіймати керівні посади повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки.

Дослідивши даний вирок суду, колегія суду зауважує, що ним встановлено наступні обставини:

"ОСОБА_1 будучи 31 березня 2007 року, у відповідності до протоколу №1 Загальних зборів ТОВ Совкувейт ЛТД призначеним па посаду директора ТОВ Совкувейт ЛТД, являючись згідно Статуту товариства службовою особою юридичної особи приватного права наділеною адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими повноваженнями, в період з квітня 2009 року по листопад 2010 року, з метою одержання для третіх осіб неправомірної вигоди, зловживаючи своїми повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи вчинив службове підроблення за наступних обставин.

Так, у період з квітня 2009 року по червень 2010 року з метою сприяння громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. ОСОБА_8, ОСОБА_9 в отриманні неправомірної вигоди майнового характеру - отриманні державної допомоги по безробіттю, використовуючи свої службові повноваження, діючи умисно, всупереч інтересам юридичної особи, з метою придання уявної офіційності оформлення вказаними громадянами трудових відносин з ТОВ Совкувейт ЛТД в службовому приміщенні товариства склав фіктивні накази про прийняття гр. ОСОБА_3 з 01.04.2009 року на посаду сторожа з доплатою за підсобного робітника, гр. ОСОБА_4 з 27.05.2009 року на посаду сторожа, гр. ОСОБА_10 з 01.06.2009 року на посаду сторожа з доплатою за підсобного працівника, гр. ОСОБА_6 з 01.10.2009 року на посаду підсобного робітника з доплатою за прибиральницю, гр. ОСОБА_7 з 01.04.2010 року на посаду тракториста з доплатою за слюсаря-ремонтника, гр. ОСОБА_8 з 18.05.2010 року на посаду слюсаря-ремонтника, гр. ОСОБА_9 з 01.06.2010 року на посаду сторожа в TOB Совкувейт ЛТД.

Достовірно знаючи, що громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10 U.C., ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_9 жодного дня не працювали в ТОВ Совкувейт ЛТД, ОСОБА_1 в невстановлений слідством день та час посвідчив печаткою TOB Совкувейт ЛТД завідомо неправдиві відомості про роботу вказаних громадян в TOB Совкувейт ЛТД та підписав і засвідчив печаткою TOB Совкувейт ЛТД фіктивні довідки про нарахування вказаним громадянам заробітної плати, а саме: гр. ОСОБА_3 на загальну суму - 8462,16 грн., гр. ОСОБА_4 - 8519,05 грн., гр. ОСОБА_5 - 6848,50 грн., гр. ОСОБА_6 -10295,40 грн., гр. ОСОБА_7 - 13447,35 грн., гр. ОСОБА_11 -12507,06 гри., гр. ОСОБА_9 - 12409 грн., що не відповідало дійсності та передав вказані документи останнім.

Отримані від гр. ОСОБА_1 фіктивні довідки та трудові книжки з внесеними до них неправдивими відомостями громадяни ОСОБА_3, ОСОБА_4. ОСОБА_12, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11. ОСОБА_9 разом з іншими документами подали до Володарсько-Волинського районного центру зайнятості на підставі чого їм, в порушення вимог п. 2.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності безпідставно виплачено допомоги по безробіттю на загальну суму 53561,86 гривень.

Дії ОСОБА_1 суд кваліфікує за ст. 364-1 ч. 1 КК України, як зловживання повноваженнями".

Окрім того, вироком Володарсько-Волинського районного суду від 10 червня 2013 року № 0606/1064/2012 в задоволенні цивільного позову прокурора Володарсько-Волинського району в інтересах Позивача до ОСОБА_1 про стягнення збитків в розмірі 68 798 грн відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 29 жовтня 201З року вищевказаний вирок щодо ОСОБА_1 скасований. ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 364-1 та частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України на підставі статті 49 Кримінального кодексу України (у зв'язку із закінченням строків давності).

При цьому, колегія суду зазначає, що звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру.

Звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У даному випадку Кримінальний кодексу України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому передбачені розділом ІХ Особливої частини Кримінального кодексу України підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими.

Зважаючи на встановленні в даних судових актах обставини щодо спричинення істотної шкоди державним інтересам в особі Позивача саме незаконними діями Відповідача, Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Відповідача про стягнення 53 561 грн 86 коп..

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суду враховує наступні положення діючого законодавства України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх вказаних умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування шкоди (постанова Верховного Суду України від 20 червня 2011 року справі № 2/121-30/118).

У відповідності до статті 224 Господарського кодексу Україн, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 29 грудня 2007 року N 04-5/239 «Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 року N 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» передбачено, що: вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності; при цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України); водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору; за таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Отже, при прийнятті рішення господарським судам слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

З доказів, наявних в матеріалах справи вбачається, що неправомірність дій директора Відповідача під час виконання ними своїх обов'язків підтверджується ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 29 жовтня 201З року в справі № 276/1064/12-к за обвинуваченням ОСОБА_1.

Заголом, ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 29 жовтня 201З року встановлені наступні обставини:

«Всього в результаті дій гр.. ОСОБА_1 Володарсько-Волинським районним центром зайнятості, в порушення вимог п. 2.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності безпідставно виплачено громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_6, ОСОБА_9 допомоги по безробіттю на загальну суму в розмірі 53561,86 грн., що спричинило істотну шкоду державним інтересам в особі Володарсько-Волинського районного центру зайнятості у вигляді заподіяння матеріальних збитків у вказаному розмірі.

Дії ОСОБА_1 суд кваліфікує за ст. 364-1 ч.І КК України як зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права, незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо це завдало істотної шкоди державним інтересам; за ст. 366 ч. 1 КК України, як службове підроблення, тобто складання та видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів».

Окрім того, зазначеною ухвалою апеляційний суд підтвердив, що суд першої інстанції належним чином дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності. Надав їм належну оцінку та прийшов до вірного висновку про доведеність вини ОСОБА_1.

Колегія суду дослідивши ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 29 жовтня 201З року в справі № 276/1064/12-к доходить висновку, що даним судовим актом встановлено неправомірність дій директора Відповідача (заподіювача шкоди), наявність шкоди (матеріальних збитків), заподіяної Позивачу та причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями Відповідача та шкодою, яка настала.

Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З врахуванням вищенаведених норм діючого законодавства України, з урахуванням вищезазначений судових актів, колегія суду констатує, що видання вищезазначених довідок про заробітну плату з недостовірними даними та внесення неправдивих відомостей до трудових книжок, стало причиною нарахування допомоги по безробіттю у обґрунтованому розмірі, що стало підставою для необґрунтованих виплат (в сумі 53 561 грн 86 коп.), які фактично є бюджетними втратами.

Таким чином, колегія суду доходить висновку, що в діях Відповідача наявний склад правопорушення (порушення законодавства про зайнятість та соціальне страхування на випадок безробіття - вимог Порядку надання допомоги по безробіттю), внаслідок чого завдано шкоди державі від імені якої виступає Позивач (протиправна поведінка директора Відповідача внесення недостовірних даних до трудових крижок та видача недостовірних довідок; шкода отримання державної допомоги по безробіттю в загальній сумі 53 561 грн 86 коп.; причинний звязок нарахування державної допомоги по безробіттю на основі недостовірних документів; вина Відповідача - надання довідок та записів в трудових книжках за підписом керівника та головного бухгалтера).

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження Відповідача про те, що Позивачем пропущено термін для пред'явлення даного позову, з огляду на їх безпідставність та недоведеність, зазначаючи таке.

Відповідно до частини другої статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Це стосується і положень про позовну давність.

Згідно статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Стаття 257 Цивільного кодексу України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналась або могла дізнатися про це порушення.

Як уже було зазначено вище в даній судовій постанові, вини ОСОБА_1 директора Відповідача встановлена саме вироком Володарсько-Волинського районного суду від 10 червня 2013 року та ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 29 жовтня 201З року у справі № 276/1064/12-к, а не актом ревізії фінансово-господарської діяльності в Володарськ-Волинському районному центрі зайнятості за період 2009, 2010 року та за 9 місяців 2011 року. Адже відповідні акти фінансових контролюючих органів не встановлюють вину особи у вчиненні певного правопорушення, а тільки констатують, внаслідок перевірки бухгалтерських та фінансових документів, відповідні обставини щодо порушення тих чи інших обставин.

Крім того, відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обовязковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Відтак, враховуючи саме ту імперативну обставину, що саме вироком суду було встановлені обставини заподіяння матеріальних збитків неправомірними діями Відповідача. А тому колегія суддів доходить висновку, що саме з дати постановлення судових актів слід відраховувати 3-х річний строк позовної давності.

З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові колегія суду дійшла висновку про наявність у діях Відповідача порушення за котре Позивач просить притягнути його до відповідальності. Дане в свою доведено належними і допустимими доказами, що по суті підтверджено нанесення збитків державі в особі Позивача (Позивачем доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача та шкодою, завданою державі, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України).

Відтак, колегія суду дійшла до висновку про задоволення позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача на користь держави в особі Позивача шкоди у вигляді виплаченої допомоги по безробіттю в розмірі 53561 грн 86 коп..

Крім того, виносячи таке рішення Рівненський апеляційний господарський суд бере до уваги і той факт, що Позивачем були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження наявності всіх елементів складу правопорушення та наявності збитків (відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України).

А відтак, доводи Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі є безпідставними, нормативно та документально необґрунтованими, спростовуються усім вищевказаним у даній судовій постанові і до уваги судом не беруться.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Совкувейт ЛТД" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 10 вересня 2015 року в справі № 906/1007/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/1007/15 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Філіпова Т.Л.