Рішення № 55291897, 22.01.2016, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/5232/15-ц

Провадження № 2/0274/318/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

22.01.2016 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області:

в складі головуючого судді Щербака Д.С., при секретарі Поступайло Х.О., розглянувши в залі суду в м. Бердичеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС», третя особа - Орган опіки та піклування Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання правочину недійсним та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС», третя особа - Орган опіки та піклування Бердичівської міської ради Житомирської області, в якому просить суд визнати недійсним правочин щодо звернення стягнення на квартиру за № 87 по вулиці Шевченка, 23, в м. Бердичеві Житомирської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС», а також визнати за ним право власності на квартиру за № 87 по вулиці Шевченка, 23, в м. Бердичеві Житомирської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу на підставі договору купівлі продажу від 17 травня 2007 року, свідоцтва на право власності належить квартира у АДРЕСА_1. У зазначеній квартирі разом з позивачем зареєстровані та проживають його дружина ОСОБА_2, 25.10.1961 р.н; донька - ОСОБА_3, 13.07.1983 р.н; чоловік доньки ОСОБА_4, 10.09.1988 р.н; онук позивача ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

27 жовтня 2015 року до вказаної квартири прибули невідомі особи та виламавши дверні замки, проникли в квартиру. Проникнувши до квартири, невідомі повідомили позивачу, що він більше не є власником квартири, та має залишити її. Також, вони повідомили йому, що власником вже є ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС», а вони діють за дорученнями від зазначеної компанії, відповідно до яких вони мають право перебувати у зазначеній квартирі та вчиняти з нею будь-які дії. Після з'ясування обставин, вказані особи пред'явили витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером № 44568337 від 25.09.2015 року, відповідно до якого державний реєстратор - приватний Київського міського округу нотаріус ОСОБА_6М прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру: АДРЕСА_2 за ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС».

Підставою виникнення у «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» права власності на квартиру є договір іпотеки за №2395 від 18.05.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського МНО Житомирської області ОСОБА_7

18 травня 2007 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір, згідно якого вказана вище квартира була передана в іпотеку банку в якості забезпечення зобовязання щодо повернення кредиту в іноземній валюті - доларах США. Однак, вказаного договору іпотеки суду надати не можу, так як зазначений договір залишився у квартирі за №87 у м. Бердичів, по вул. Шевченка, буд. 23, в яку відповідач позивача та його сім'ю не допускають, замінили замки, звернення до міліції щодо неправомірних дій представників відповідача до цього часу так і не розглянута.

Враховуючи вище викладене, позивач вважає правочин щодо звернення стягнення на вказану квартиру шляхом перереєстрації права власності на відповідача недійсним.

Представник позивача ОСОБА_8 в судове засідання не зявився, надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, підтримав позовні вимоги, просив суд їх повністю задовольнити з підстав наведених в позовній заяві, проти заочного рішення не заперечив.

Представник відповідач в судове засідання не зявився, про дату, час, місце судового засідання був повідомлений належним чином згідно ст.74-76 ЦПК України, причини його неявки суду не відомі, заперечення на позов до суду не надавав.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі та просить суд не допустити порушення житлових прав неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

В зв'язку з неявкою в судове засідання сторін розгляд справи проводиться відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 224 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи та проаналізувавши їх в сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч.2 ст.16 ЦК України.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень статей 3, 4, 11, 27, 31 ЦПК України право визначати предмет, підставу позову і спосіб захисту порушеного права належить позивачеві.

Виходячи з положень ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна особа зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Стаття 33 Закону «Про іпотеку» зазначає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав. встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Стаття 35 Закону України «Про іпотеку» визначає, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» вказує, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У зв'язку із цим і вимога про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги повинні були бути надісланими позивачу не менш ніж у тридцяти денний термін.

Однак, в порушення вищезазначених норм закону буд-яких листів або вимог позивач за вказаною адресою не отримував.

Відповідно ж до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV від 05 червня 2003 року (зі змінами) іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про іпотеку», правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Договір іпотеки №2395 від 18.05.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського МНО Житомирської області ОСОБА_7М, був заключний між позивачем та АКБ «ТАС-Комерцбанк». Тобто, жодних документів про те, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» має будь-які вимоги до позивача та документи, які надають ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відповідні правові підстави на договір іпотеки від №2395 від 18.05.2007р. (документи про уступку права вимоги тощо) суду не надавалися.

Крім того, 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (надалі Закон України «Про мораторій», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови. Згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Судом встановлено, що загальна площа спірної квартири згідно свідоцтва на право власності 60,5 кв.м (тобто не перевищує 140 кв.м.) та є позивача постійним місцем проживання та його сімї, а кредит оформлений в іноземній валюті в доларах США.

Щодо проживання у спірній квартирі малолітньої дитини ОСОБА_5 суду приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Відповідно до ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.39 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

У пункті 6.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сімї та молоді, Міністерства охорони здоровя України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р. №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.1999р. за №387/3680, визначено, що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03.2004р. за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.

Як вже зазначалося вище, відповідно до пункту 1.3 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сімї та молоді, Міністерства охорони здоровя України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р. №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.1999р. за №387/3680, органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Отже, звернення стягнення на спірну квартиру та її відчуження за умови проживання та реєстрації малолітньої дитини без отримання відповідного погодження органу опіки та піклування є недійсним правочином.

Статтею 202 Цивільного кодексу України зокрема встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Частиною 1 ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 974,40 гривень.

Керуючись статями 10, 11, 32, 60, 88, 158, 197, 212-215, 223, 224-226, 367 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним правочин щодо звернення стягнення на квартиру за № 87 по вулиці Шевченка, 23, в м. Бердичеві Житомирської області на користь ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС».

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за № 87 по вулиці Шевченка, 23, в м. Бердичеві Житомирської області.

Стягнути з ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» (01133, м. Київ, проспект Московський, 28А, код ЄДРПОУ 38004195) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмір 974,40 гривень.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії даного рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто Бердичівським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Д.С. Щербак