Рішення № 55291707, 25.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1378/16 Справа № 205/5665/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Мовчан Д. В. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2016 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Осіян О.М.

при секретарі - Хлус Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

01 липня 2014 року публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернувся до суду із вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 20 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 27275 доларів США, повернення яких позичальник зобов'язувалась здійснювати частинами у розмірах та у строки, передбачені графіком повернення кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом, закріпленим у додатку № 1 указаного договору до 20 серпня 2015 року. У рамках реструктуризації кредитної заборгованості між банком та позичальником були укладені додаткові угоди: 17 квітня 2009 року; 10 липня 2009 року; 21 серпня 2009 року; 7 грудня 2010 року; 31 серпня 2011 року, якими графік погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом був змінений. Оскільки позичальник не виконувала взяті на себе зобов'язання за цими договорами, на вимоги банку не реагувала, утворилась заборгованість станом на 23 червня 2014 року у загальному розмірі 22144 долари 30 центів США, яку просив стягнути з позичальника на користь банку та 16500 грн. штрафу за порушення обов'язку поновлення дії договорів страхування.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2014 року ухвалено: позов ПАТ «ПУМБ»- задовольнити; стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 6772065 від 20.08.2008 року у загальному розмірі 22144 долара США 30 центів та 16 500 гривень, яка станом на 23.06.2014 року складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 16 833,37 доларів США, заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 5 310,93 долари США, пені за прострочення виконання договірного зобов'язання у розмірі 3 359,94 доларів США, штрафів за порушення відповідачем окремих договірних зобов'язань, визначених п. п. 4.3.2-4.3.6. кредитного договору у розмірі 272,75 доларів США, та суми штрафу за порушення обов'язку поновлення дії договорів страхування у розмірі 16 500 гривень; стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 2 909 грн. 58 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» (правонаступником усіх прав та зобов`язань якого є Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 6772065, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит в іноземній валюті у розмірі 27 275 доларів США 00 центів, із розрахунку 7,77 % річних строком до 20 серпня 2015 року. Згідно Статуту ПАТ «ПУМБ», погодженого Національним банком України 07.06.2013 року, правонаступником усіх прав та обов'язків ЗАТ «ПУМБ» є ПАТ «ПУМБ». 17 квітня 2009 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 в рамках реструктуризації кредитної заборгованості була укладена додаткова угода № 7577719 до кредитного договору № 6772065 від 20 серпня 2008 року, відповідно до умов якої Додаток № 1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом» був змінений. Матеріалами справи також підтверджено, що 10 липня 2009 року між позивачем та відповідачем в рамках реструктуризації кредитної заборгованості була укладена додаткова угода № 7817047 до кредитного договору № 6772065 від 20 серпня 2008 року, відповідно до умов якої Додаток № 1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом» також був змінений. Далі, 21 серпня 2009 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 6772065/20090821 до кредитного договору № 6772065 від 20 серпня 2008 року, відповідно до умов якої у разі, якщо транспортний засіб буде застраховано позивачем за його вибором в одній із страхових компаній, які на момент укладання договору страхування співпрацюють з банком за кредитним пунктом «Авто в кредит 7,77» протягом дії строку такого договору страхування процентна ставка за користування кредитом становить 7,77 % річних. Далі, 07 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем знову в рамках реструктуризації кредитної заборгованості була укладена додаткова угода № 10108810 до кредитного договору № 6772065 від 20 серпня 2008 року, відповідно до умов якої Додаток № 1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом» знову був змінений. Далі, 31 березня 2011 року між позивачем та відповідачем в рамках реструктуризації кредитної заборгованості була укладена додаткова угода № 10723049 до кредитного договору № 6772065 від 20 серпня 2008 року, відповідно до умов якої Додаток № 1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом» був змінений.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається із матеріалів справи позивач свої зобов'язання за кредитним договором № 6772065 від 20 серпня 2008 року виконав належним чином, надавши на умовах договору відповідачеві іноземну валюту. Суд критично ставиться до посилання відповідача із приводу відсутності доказів щодо видачі кредиту в іноземній валюті. Адже судом встановлено, що сторони уклали кредитний договір добровільно, на власний розсуд, що не суперечить вимогам статей 6,627 ЦК України. Уклавши такий договір у 2008 році, обумовивши надання відповідачеві суми кредиту у вигляді іноземною валюти. Означений кредит мав на меті цільове використання у вигляді транспортного засобу, при цьому судом встановлено, що відповідач за наслідками такого кредитування придбала автомобіль, матеріали справи містять меморіальний валютний ордер № 485516081 від 20 серпня 2008 року, при цьому на час придбання товару, дії банку із приводу порушення умов кредиту в частині валюти кредитування відповідач не оскаржувала. З наведеного вбачається, що відповідач в момент укладання такого кредитного договору не вважала його умови такими, що порушують її права, чи є невигідними для неї, а навпаки прийняла виконання банком грошового зобов'язання, та виконувала умови кредитного договору. На думку суду наведені представником відповідача обставини не свідчать про наявність спору про право в даному випадку, а зводяться до формальних претензій к оформленню банківською установою (позивачем по справі) платіжного документу (меморіального ордеру) та банківських документів з надання кредиту. Посилання на такі обставини не можуть бути покладені в обґрунтування рішення суду про відмову в задоволені позову, оскільки вони спростовуються здобутими судом доказами та не ґрунтуються на нормах матеріального закону. Із матеріалів справи вбачається, що в порушення умов кредитного договору, додаткових угод, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, у зв'язку з чим, станом на 23.06.2014 року утворилась заборгованість перед позивачем, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 16 833, 37 доларів США, заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 5 310, 93 долари США, пені за прострочення виконання договірного зобов'язання у розмірі 3 359, 94 доларів США, штрафів за порушення відповідачем окремих договірних зобов'язань, визначених п.п. 4.3.2-4.3.6. кредитного договору у розмірі 272, 75 доларів США, та суми штрафу за порушення обов'язку поновлення дії договорів страхування у розмірі 16 500, 00 гривень. Суд критично ставиться до доводів представника відповідача щодо того, що вказаний розмір заборгованості не відповідає дійсності. Представник відповідача, заперечуючи проти такого розміру заборгованості, жодного доказу на підтвердження такого заперечення (власного розрахунку тощо) суду не надала. Суд не сприймає доводів представника відповідача про неможливість проведення ним власного розрахунку, адже відповідний графік надходження платежів (із зазначенням календарних дат та суми окремих платежів) в рахунок погашення заборгованості є в матеріалах справи, відсоткова ставка, графік погашення та сума кредиту визначена договором, що міститься у сторін та в матеріалах справи, процедура обчислення пені передбачена у нормативному порядку, та разом із процедурою нарахування відсотків є загальновідомими. Окрім цього, судом роз'яснювалось сторонам право на призначення відповідної експертизи, однак відповідач (його представник) вказаним правом не скористались. Судом роз'яснювались сторонам положення ст.ст. 10, 11, 18, 57-60 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. Суд також відхиляє заперечення представника відповідача щодо відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на використання в якості засобу платежу іноземної валюти, що начебто свідчить про неправомірність надання кредиту, з огляду на наступне. Як було встановлено судом, укладаючи кредитний договір сторони за ним погодили, що кредитор надає позичальнику кредит в іноземній валюті на умовах його забезпеченості, строковості, повернення та плати за користування та позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів на умовах, передбачених цим договором. Суд зауважує, що виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Таким чином, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Таким чином, аналізуючи здобуті у справі докази, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за своєю правовою природою законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, та з відповідача підлягає стягненню за кредитним договором № 6772065 від 20.08.2008 року заборгованість у розмірі 22 144 долара США 30 центів та 16 500 гривень.

Але з такими висновками суду погодитись не можна тому, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст.ст. 212-214 ЦПК України не визначився з характером спірних правовідносин.

Висновки суду не відповідають обставинам справи, неповно суд з'ясував обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначеним вимогам ухвалене судом рішення не відповідає.

Стягуючи кредитну заборгованість, суд першої інстанції визначив пеню та штраф у доларах США, при цьому не звернув уваги на таке.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, пеня, штраф може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України гривні.

Судом першої інстанції визначено заборгованість за кредитним договором станом на 23.06.2014 року, хоча вказана заборгованість банком визначена станом на 30.09.2014 року.

Крім того, судом першої інстанції не перевірені доводи відповідача про те, у якій валюті останній було видано кредит, не дав оцінку платіжному дорученню (а.с.71) та її поясненням про те, що вона отримала від банку лише 125 650 грн., а не долари США.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, неправильно визначив коло обставин, які підлягають встановленню, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив належним чином виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, як незаконне, на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли між сторонами відносно дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що між сторонами у справі 20 серпня 2008 року був укладений кредитний договір № 6772065, за умовами якого п.1.1. договору банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 27 275 доларів США на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит банку в порядку та у строки, обумовлені цим договором. Згідно п.3.2.1. вказаного договору позичальник зобов'язувалась здійснювати повернення кредиту частинами у розмірах та у строки, передбачені графіком повернення кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом, закріпленим у додатку № 1 указаного договору до 20 серпня 2015 року (п.1.4. договору); процентна ставка за користування кредитом становить 13,49% річних (п.1.3 договору). Відповідно до п. 1.2.1 кредитного договору цільове призначення кредиту: кредит надається позичальнику для придбання транспортного засобу марки: Chevrolet, номер кузову: VIN-НОМЕР_1 у продавця: ВАТ «Дніпропетровськ - Авто» згідно договору купівлі-продажу № 2593/2008 від 18.08.2008 року (а.с.8-14). У рамках реструктуризації кредитної заборгованості між банком та позичальником були укладені додаткові угоди: 17 квітня 2009 року; 10 липня 2009 року; 21 серпня 2009 року; 7 грудня 2010 року; 31 серпня 2011 року, якими графік погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом був змінений (а.с.15-22).

Відповідно до меморіального валютного ордеру № 485516081 від 20 серпня 2008 року перерахована сума кредиту на картковий рахунок клієнта в розмірі 132 109,19 гривень, що еквівалентна сумі 27 275 доларів США (а.с.23).

Відповідно до платіжного доручення № 1000 від 20 серпня 2008 року ПАТ «ПУМБ» перераховано ТОВ «УкрАвтоЗАЗ-Сервіс» 125 650 гривень за автомобіль ОСОБА_2 (а.с.71)

Ці обставини також встановлені рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2014 року (а.с. 61-68), за яким позов ОСОБА_2 до ПАТ «ПУМБ» задоволено та визнано виконавчий напис приватного нотаріуса № 714 від 14.05.2013 року про звернення стягнення на автомобіль Chevrole, який належить ОСОБА_2 таким, що не підлягає виконанню.

Різниця в розмірі сум наданих банком позичальнику в кредит, які зазначені в меморіальному валютному ордері 485516081 від 20 серпня 2008 року та в платіжному дорученні № 1000 від 20 серпня 2008 року, представником банку пояснюється тим, що в меморіальному ордері банк застосував курс долара США - НБУ, а перерахував кредит за придбання позичальником автомобіля за курсом долара США, який діяв на той час у банку, хоча доказів того, що курс банку був нижчий аніж курс НБУ - суду не надано.

Згідно до розрахунку ПАТ «ПУМБ» відповідач має заборгованість за кредитним договором станом на 30.09.2014 року, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 16 833,37 доларів США, заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 5 310, 93 долари США, пені за прострочення виконання договірного зобов'язання у розмірі 3 359, 94 доларів США, штрафів за порушення відповідачем окремих договірних зобов'язань, визначених п. п. 4.3.2-4.3.6. кредитного договору у розмірі 272,75 доларів США, та суми штрафу за порушення обов'язку поновлення дії договорів страхування у розмірі 16 500, 00 гривень (а.с. 111-113).

Відповідно до цього розрахунку банком визначено, що: по 19.12.2011 року заборгованість по кредиту погашена в сумі 10 441,63 доларів США; по 19.05.2012 року заборгованість по відсоткам за користування кредитом погашена; пеня розрахована банком за період з 26.01.2012 року по 26.09 2014 року в сумі 3 359, 94 доларів США.

Відповідач надала суду квитанції у підтвердження погашення кредиту в сумі 14 975,39 доларів США, що еквівалентно 114 752,89 гривень (а.с.57-60,72-100).

Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім.

Кредитний договір є двостороннім, так як права та обов'язки в договорі мають обидві сторони договору.

З аналізу зазначеної норми випливає, що в кредитному договорі передбачені як зобов'язання кредитодавця - банка, так і зобов'язання позичальника, у відповідності до вимог ст.ст.509,526 ЦК України.

Згідно вимог ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов'язаний надати позичальникові грошові кошти (кредит) саме у визначеній в кредитному договорі сумі в іноземній валюті - 27 275 доларів США, а позичальник зобов'язаний повернути кредит банку виключно у тій сумі, тобто у тій самій валюті грошових коштів, яку банк йому надав, а відповідно позичальник від банку отримав у відповідності до вимог ст. 1049 ЦК України, та сплатити банку відсотки за користування отриманим кредитом (ст. 1048 ЦК України).

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК Українизобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

З аналізу вказаних норм вбачається, що для вирішення спору, який випливає з кредитного договору, необхідно по-перше: встановити факт виконання зобов'язання банком у відповідності до вимог ч.1 ст.1054 ЦК України, а саме: надання банком позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором та по-друге: факт не виконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання щодо повернення кредиту, який банком йому наданий, та сплати процентів за користування наданим банком кредиту.

Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті.

Визначену спірним кредитним договором суму кредиту в іноземній валюті в розмірі 27 275 доларів США банк позичальнику всупереч умовам кредитного договору - не надав, а позичальник зазначену суму кредиту - не отримував.

З огляду на положення статей 526, 533, 627, 1049, 1054 ЦК Українибанк як фінансова установа може укладати кредитні договори, предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу, та в разі, коли за умовами кредитного договору позичальник одержав кредит у вигляді грошових коштів в іноземній валюті, він зобов'язаний повернути кредитодавцю на вимогу останнього цей кредит у вигляді грошових коштів у тій самій сумі і в тій самій валюті, що були ним одержані.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 жовтня 2010 року, яка згідно зі ст. 3607 ЦПК Україниє обов'язковою для судів, які повинні судову практику привести у відповідність до його рішення.

Виконання зобов'язання за кредитним договором підтверджується виключно фінансовими документами (меморіальний ордер, платіжне доручення, квитанція).

З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжного доручення № 1000 від 20 серпня 2008 року ПАТ «ПУМБ» перераховано ТОВ «УкрАвтоЗАЗ-Сервіс» 125 650 гривень на придбання позичальником автомобіля.

Отже, оскільки факт надання банком кредиту в сумі визначеною в кредитному договорі не встановлений, то вимоги банку щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з розрахунку заборгованості із суми кредиту в іноземній валюті, яку позичальник фактично не отримував, а банк не надавав - є незаконними, оскільки суперечать вимогам ст. 1054,1049,1048, 526 ЦК України.

Таким чином, є доведеною обставина того, що банк не виконав свого обов'язку згідно кредитного договору щодо надання кредиту в іноземній валюті, а відтак не має права вимагати від позичальника повернення кредитних коштів саме в іноземній валюті.

В даному разі можливо розглядати спірні кредитні правовідносини лише в ракурсі того, що предметом спірного кредитного договору є грошові кошти в розмірі 125 650 гривень, і саме із вказаної суми необхідно визначатись для вирішення питання чи порушено позичальником зобов'язання щодо повернення кредитних коштів банку відповідно до умов договору.

За такими обставинами апеляційним судом було запропоновано позивачу надати розрахунок суми заборгованості за кредитним договором виходячи із наданого позичальнику кредиту в сумі 125 650 гривень, у зв'язку з чим була оголошена перерва у справі, однак такий розрахунок суду не надано, більш того, представник банку в судовому засіданні апеляційного суду категорично заперечував проти здійснення такого розрахунку, оскільки вважає, що кредитні кошти надані позичальнику відповідно до умов кредитного договору.

Аналізуючи кредитний договір № 6772065 від 20 серпня 2008 року, колегією суддів встановлено:

Згідно п. 2.3.3 кредитного договору зазначено, що датою надання кредиту вважається дата списання коштів в валюті кредиту з позичкового рахунку, вказаного в п. 2.3.2 договору, за яким надання кредиту відбувається шляхом перерахування суми кредиту з позичкового рахунку на картковий рахунок позичальника відкритий в гривнях.

Відповідно п. 2.5. договору, - зважаючи на те, що кредит за цим договором надається в іноземній валюті, а картковий рахунок позичальника для зарахування суми кредиту відкритий в українських гривнях, позичальник цим безвідклично доручає банку попередньо здійснити продаж коштів в іноземній валюті в повній сумі, що знаходиться на позичковому рахунку, вказаному в п.2.3.2. цього договору, в порядку, передбаченому заявою про продаж іноземної валюти (0408005) (п.3.6.2. цього договору) за курсом, встановленим банком на день здійснення такої операції. Сторони домовились, що при здійснені продажу іноземної валюти у передбачених цим пунктом випадках, умови цього пункту договору є реквізитом заяви про продаж іноземної валюти (п.3.6.2. цього договору) та мають враховуватись банком при виконанні заяви про продаж іноземної валюти. Всі витрати, пов'язані із здісненням банком вищевказаних операцій з продажу іноземної валюти за дорученням позичальника, включаючи, (але не виключно) комісії банку (згідно чинних тарифів), обов'язкові платежі до бюджету та всі інші витрати покладаються на позичальника. Умови цього пункту договору не змінюють валюту кредиту та валюту виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором: такі зобов'язання враховуються і мають виконуватись позичальником виключно в валюті кредиту.

В п.3.6.2. цього договору зазначено, що продаж/купівля/обмін іноземної валюти з метою придбання коштів у валюті, необхідній для виконання позичальником грошових зобов'язань за цим договором (п.3.6.1 цього договору), продаж іноземної валюти з метою придбання коштів у гривнях для використання за цільовим призначенням (п.2.3.5 цього договору) здійснюється банком на підставі умов цього пункту договору, що за домовленістю сторін є заявою про продаж іноземної валюти (0408005) / заявою про купівлю іноземної валюти (0408006) (далі: разом та окремо - «Заява»). Заява вважається оформленою та поданою позичальником банку до виконання та прийнятою банком до виконання в день настання відповідної події. Заява є безвідкличною та діє протягом всього строку дії цього договору. Позичальник на підставі цього договору та на виконання позичальником грошових зобов'язань за договором безвідклично доручає банку (наділяє банк правом) на умовах, передбачених цією Заявою здійснювати за курсом, встановленим банком на день здійснення відповідної операції продаж/купівлю/обмін доларів США (840), євро (978), російських рублів (643) та /або іншої валюти, що на момент виконання банком цієї заяви знаходиться на рахунку, вказаному в п.2.3.2. цього договору, та/або на будь-яких інших поточних рахунках позичальника в банку, але в будь-якому разі на суму, що не більше грошових зобов'язань позичальника на момент кожного виконання банком цієї заяви. Позичальник доручає банку перераховувати гривневий еквівалент проданої іноземної валюти/придбану іноземну валюту на поточний рахунок позичальника, вказаний в п.2.3.2. цього договору, та/або на будь-який інший поточний рахунок, відкритий позичальнику в банку, а у разі неможливості здійснити перерахування коштів на поточний рахунок позичальника - перерахувати їх на користь банку на рахунок вказаний в п.3.4. цього договору. Позичальник доручає банку утримувати із суми коштів, отриманих від продажу іноземної валюти з суми коштів в гривнях, які направляються на купівлю іноземної валюти або на які на момент виконання банком цієї заяви знаходяться на будь-яких поточних рахунках позичальника в банку, комісійну винагороду банку (згідно тарифів банку, чинних на дату здійснення відповідної операції), а при здійсненні купівлі іноземної валюти - також суму збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі передбаченому відповідними нормативними актами, чинними на дату здійснення відповідної операції, та доручає банку перерахувати до спеціального фонду державного бюджету вказану суму збору.

Колегія суддів, оцінюючи зазначені умови кредитного договору, які стосуються предмету кредиту, приходить до висновку, що вони є нікчемними, оскільки суперечать вимогам закону (ст.ст. 1054,1049, п.3 ст. 6 ЦК України).

Обумовлена (визначена) сума кредиту (предмет кредиту) в кредитному договорі не свідчить про те, що така сума надана банком позичальнику, оскільки надання суми в кредит підтверджується лише фінансовими документами.

Вимоги позивача про стягнення заборгованості по кредитному договорі в іноземній валюті, яка фактично не надана банком позичальнику, - є незаконними, а тому задоволенню не підлягають. Оскільки у справі відсутні докази порушення відповідачем умов кредитного договору, докази наявності права банку на дострокове стягнення кредиту, то похідні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, визначених в національній валюті України також є безпідставними і задоволенню не підлягають. Обставини у справі відносно погодження позичальника щодо умов кредитного договору, погодження позичальника за додатковими угодами щодо зміни графіку погашення кредитних коштів визначених в іноземній валюті; погашення за такими графіками кредиту позичальником, - не свідчать про те, що банк має право вимагати повернення кредиту в іноземній валюті, яку фактично позичальнику банк не надавав в кредит, про що вище було обґрунтовано.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що у задоволенні позову відмовлено, то колегія суддів вважає, що судові витрати по справі понесені позивачем не підлягають поверненню йому за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2014 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Відмовити у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді З.М. Пономарь

О.М. Осіян