Постанова № 55286919, 21.01.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2016 р.Справа № 924/972/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддівДавид Л.Л.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Будвіс», м. Львів

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.15

у справі № 924/972/15

за позовом: ДП Дослідне господарство Проскурівка Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, с. Проскурівка, Хмельницької області

до відповідача: ТзОВ Будвіс, м. Львів

про визнання недійсним договору №04/04 від 04.04.2014р.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2 представник; ОСОБА_3 представник;

від відповідача не зявилися;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 924/972/15 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.10.15 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 05.11.15.

Судове засідання, призначене на 05.11.15, з урахуванням положень абз. 3, 4 пп. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 25 від 02.04.2015, не відбулося у звязку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Кордюк Г.Т.

Відповідно до абз. 5 пп. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, учасників судового процесу, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.15, додатково повідомлено про призначення справи до розгляду в судовому засіданні на 26.11.15.

Ухвалави Львівського апеляційного господарського суду від 26.11.15 задоволено заяву судді члена колегії Гриців В.М., розгляд справи відкладено на 10.12.15.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.15 до складу судової колегії внесено зміни замість судді Гриців В.М. введено суддю Юрченка Я.О. з підстав, викладених у розпорядженні.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.15 розгляд справи відкладено на 21.01.16.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.10.15 у справі № 924/972/15 (суддя Яворський Б.І.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір №04/04 про надання послуг від 04.04.2014 р., укладений між Державним підприємством Дослідне господарство Проскурівка Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Будвіс. Стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Будвіс на користь Державного підприємства Дослідне господарство Проскурівка Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України 1 218,00 грн. судового збору.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір про надання послуг є фактично договором оренди земельної ділянки. При цьому сторонами не додержано вимог законодавства щодо порядку передачі в оренду земельної ділянки державної форми власності та змісту договору оренди землі. Відтак, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір №04/04 від 04.04.2014 р. є недійсним, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.15 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

При цьому скаржник зазначає про те, що судом зроблено висновок про укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки лише на підставі одного пункту договору, а саме п.3.3 договору.

Крім того, на думку апелянта, невірним є посилання місцевого господарського суду на те, що договір не погоджений з НААН України, як договір оренди земельної ділянки, яка мала надавати дозвіл на вилучення та користування позивачем земельної ділянки для передачі її в оренду відповідачу, оскільки відповідно до норм Статуту ДП ДГ «Проскурівка» договір № 04/04 від 04.04.14 погоджений Інститутом сільського господарства Західного Полісся НААН України 16.04.14.

2 листопада 2015 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення місцевого господарського суду залишити без з мін, апеляційну скаргу без задоволення, при цьому позивач зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду.

Зокрема, позивач зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо укладення між сторонами договору, який за своєю правовою природою є договором оренди земельної ділянки, а не договором про надання послуг, оскільки спірний договір був спрямований лише на реальне настання правових наслідків по отриманню грошових коштів замовником, а не виконавцем, що не відповідає вимогам ст.901 ЦК України та правовій природі договорів про надання послуг.

У судовому засіданні присутні представники позивача навели свої доводи міркування та заперечення.

Відповідач участі свого уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином бу повідомлений про яас та місце судового розгляду.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Беручи до уваги те, що у матеріалах справи наявні відомості та документи, необхідні для перегляду рішення в апеляційному порядку, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість закінчення розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 24.04.1998 р. Дослідному господарству Проскурівка видано Державний акт №002872 на право постійного користування землею площею 2941,4 га для дослідних цілей відповідно до рішення Проскурівської сільської ради народних депутатів від 26.02.1998 р. №46.

4 квітня 2014 року між Державним підприємством Дослідне господарство Проскурівка Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Будвіс укладено договір №04/04 про надання послуг.

Відповідно до умов зазначеного договору виконавець (відповідач) зобовязувався надати замовнику (позивачу) послуги щодо проведення передпосівної підготовки земельних ділянок під с/г культури; посів, садіння і підживлення с/г культур; обробіток с/г культур засобами захисту; збирання врожаю; підготовка продукції до первинної реалізації тощо, а замовник (позивач) зобовязувався прийняти і оплатити надані послуги.

Згідно з п.1.3 замовник надає доступ до земельних ділянок (площею 1929 га) виконавцю з метою надання послуг згідно договору та передає їх картографічне зображення на місцевості.

Розділом 3 договору сторони визначили порядок розрахунків, а саме замовник зобовязаний оплатити виконавцю вартість наданих послуг за договором не пізніше 10 календарних днів з моменту реалізації замовником продукції, вирощеної відповідно до умов договору у поточному році, в грошовій формі шляхом перерахування замовником коштів на поточний рахунок виконавця або іншим способом, не забороненим законодавством, зокрема, але не виключно шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Повний розрахунок за послуги, надані протягом кожного календарного року сторони зобовязані провести не пізніше 31 грудня відповідного року. За сприяння вирощування сільськогосподарської продукції виконавець сплачує замовнику винагороду в розмірі 700 грн. за 1 га посівної площі, зазначеної в п.1.3 договору за 1 календарний рік з урахуванням індексу інфляції. Оплата за сприяння вирощуванню сільськогосподарської продукції здійснюється щомісячно, в рівних частинах до кінця поточного року.

Відповідно до п. 9.2 договору строк дії договору до 31.12.2018 року.

4 квітня 2014 року сторонами договору підписано Додаток №1 до договору, у якому ними погоджено місцезнаходження земельної ділянки та її площу.

16 квітня 2014 року договір погоджений в.о. директором Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України.

З матеріалів справи, а саме Статуту Державного підприємства Дослідне господарство Проскурівка Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, зареєстрованого 29.01.2014, вбачається, що підприємство безпосередньо підпорядковане науковій установі - Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, загальне підпорядкування - Національній академії аграрних наук України, як органу управління державним майном, закріпленим за господарством.

Підприємство створене з метою забезпечення науково-дослідним установам ОСОБА_5 умов для проведення досліджень, випробувань і наукових розробок, їх апробації, проведення виробничої перевірки і впровадження у виробництво та ін. Господарство є державним сільськогосподарським статутним суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює дослідну, господарську і комерційну діяльність з метою досягнення позитивних економічних результатів та одержання прибутку (ст. ст.1, 2 Статуту).

Земельні ділянки, надані в постійне користування підприємству, є державною власністю, їх передача в оренду не допускається. Порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками погоджується виключно з ОСОБА_5 (пункти 4.2, 4.3 та 4.8 ст. 4 Статуту).

Місцевим господарськи судом вірно зазначено, що рішенням господарського суду Львівської області від 0.11.2014 р. у справі №914/2977/14 відмовлено в задоволенні позову Державного підприємства Дослідне господарство Проскурівка Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Будвіс про розірвання договору.

При цьому, суд відхилив клопотання позивача про визнання договору про надання послуг №04/04 від 04.04.2014 недійсним в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 83 ГПК України, з огляду на те, що визнання договору недійсним в порядку ч.1 ст 83 ГПК України є правом, а не обовязком суду, яке може бути реалізоване судом, зокрема, за умови дотримання правил підсудності справ, в тому числі, вимог частини 8 статті 16 ГПК України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 р. рішення господарського суду Львівської області від 03.11.2014 у справі № 914/2977/14 змінено шляхом доповнення резолютивної частини рішення абзацом другим наступного змісту: Визнати недійсним договір про надання послуг №04/04 від 4 квітня 2014 року, укладений Державним підприємством Дослідне господарство Проскурівка Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Будвіс, погоджений 16.04.2014 директором Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 р. постанову апеляційної інстанції у справі №914/2977/14 скасовано, рішення суду І інстанції залишено без змін. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем заявлено клопотання про визнання договору про надання послуг №04/04 від 04.04.2014 р. недійсним в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 83 ГПК України, у зв'язку з тим, що вказаний договір є удаваним правочином, який своїм змістом є договором про строкове платне користування землею (договором оренди земельної ділянки). Окрім того, уповноважений орган, який наділений правом розпорядження майном позивача, не приймав рішень стосовно погодження передачі відповідачу зазначеної земельної ділянки у користування. Проте, розглянувши клопотання позивача про визнання недійсним договору про надання послуг №04/04 від 04.04.2014 р., апеляційний господарський суд не обґрунтував дії щодо виходу за межі позовних вимог та не зазначив, чим саме спірний договір порушує права та законні інтереси позивача для необхідності їх захисту судом, шляхом виходу за межі позовних вимог.

Зважаючи на наведені обставини, ДП Дослідне господарство Проскурівка Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України звернулося до ТОВ «Будвіс» з позовом про визнання недійсним договору №04/04 від 04.04.2014р.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме(постанова Верховного Суду України від 14 листопада 2012 р. у справі № 6-133цс12).

З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на те, що спірний договір 04/04 від 04.04.2014 р. є удаваним правочином, який своїм змістом є договором про строкове платне користування землею (договором оренди земельної ділянки).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Пунктом 2.2 постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220,частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Відповідно до п.3.3 постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається зі змісту спірного договору №04/04 від 04.04.2014р., а саме п.3.3 договору, відповідач, як виконавець послуг, який надає замовникові (позивачу) послуги по обробітку землі, вирощуванню с/г культур та збиранню врожаю, проводить щомісячну оплату коштів тому ж замовникові послуг у розмірі 700 грн за 1 га в рік (1 350 300,00грн в рік 112 525,00 грн в місяць).

Відповідно до п.3.1 договору кошти виконавець (відповідач) сплачує замовнику (позивачу) за сприяння у вирощуванні с/г продукції. Однак договором не визначено, в чому саме полягає сприяння позивача відповідачу у вирощуванні с/г продукції (тобто які саме послуги мають надаватися та їх характер), не вказані строки надання цього сприяння. До того ж, договором не визначена конкретна вартість послуг по обробітку землі, вирощуванню с/г культур та збиранню врожаю, які мали надаватися виконавцем замовнику.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Оцінивши наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, стосовно того, що зміст спірного договору про надання послуг № 04/04 суперечить вимогам статті 901 ЦК України, згідно з якою за надані послуги кошти сплачує замовник виконавцеві, а не навпаки.

Таким чином, наведеним підтверджується, що спірний договір спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином , оскільки за договором №04/04 позивач, якому надана земля в постійне користування для дослідних цілей установ Національної академії аграрних наук України, передав відповідачу у платне користування 1929 га землі з оплатою 112 525,00 грн. фактично уклавши договір оренди землі.

Як зазначено вище, якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч.2 ст.235 ЦК України), відтак у даному випадку слід застосовувати норми які регулюють укладення договору оренди землі.

Дослідивши питання відповідності положень спірного договору законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ст.13 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки (ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору).

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.15, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Як вбачається із змісту спірного договору у ньому відсутні усі істотні умови, які є необхідними при укладенні договору оренди, а сам договір не відповідає вимогам до договорів оренди землі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що земельна ділянка, яка стала предметом спірного договору перебуває у державній власності.

Статтею 4 Законом України "Про управління об'єктами державної власності" передбачено, що субєктами управління обєктами державної власності є, зокрема, Національна академія наук України, галузеві академії наук, а згідно із п. 30 ч.1 ст.6 цього Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям обєктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Крім того, як вірно зазначено місцевим господарським судом, позивач є державним підприємством, яке створене з метою забезпечення науково-дослідним установам Національної академії аграрних наук України умов для проведення досліджень, випробувань, наукових розробок, їх апробації тощо, позивач безпосередньо підпорядкований науковій установі - Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, а в загальному підпорядкований Національній академії аграрних наук України.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління обєктами майнового комплексу галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими обєктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.

Разом з цим, Національна академія аграрних наук України не надавала згоди (у будь-якій формі) на передачу відповідачу земельної ділянки у користування для вирощування на ній врожаю.

При цьому, статутом ДП Дослідне господарство Проскурівка заборонена передача в оренду земельних ділянок, наданих позивачу в постійне користування, позивач не може бути їх орендодавцем та не може самостійно розпоряджатися земельними ділянками.

Порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, закріпленими за позивачем, погоджується виключно з ОСОБА_5( пункти 4.2, 4.3, 4.8, 4.9 ст. 4 Статуту).

Спірний договір №04/04 від 04.04.2014 не погоджений ні Національною академією аграрних наук України, ні ОСОБА_5, таким чином судом встановлено факт укладення позивачем договору оренди земельної ділянки за відсутності у нього достатніх повноважень для вчинення таких дій, що є підставою для визнання договору недійсним.

Посилання скаржника на погодження договору Інститутом сільського господарства Західного Полісся НААНУ спростовується судом апеляційної інстанції, оскільки погодження договорів повинно проводитися НААН та ОСОБА_5, а не Інститутом, а тому відмітка «Погоджено» Інститутом сільського господарства Західного Полісся НААН України не свідчить про погодження спірного договору у встановленому порядку.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши все вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, стосовно того, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір про надання послуг є фактично договором оренди земельної ділянки. При цьому сторонами не додержано вимог законодавства щодо порядку передачі в оренду земельної ділянки державної форми власності та змісту договору оренди землі при цьому, обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі не підтверджені належними та допустимими доказами у справі та не спростовують правомірної позиції суду першої інстанції щодо задоволення позову.

Відтак, рішенням Господарського суду Львівської області від 06.10.15 у справі №924/972/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.15 у справі №924/972/15 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Будвіс» без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.01.15

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Юрченко Я.О.