Рішення № 55286361, 28.01.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2016 р.Справа №917/2515/15

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", вул. Козака, 2а, м.Полтава, 36020

до Професійно-технічного училища № 56 с.Яреськи, вул.Леніна, 29, с.Яреськи, Шишацький район, Полтавська область, 38030

про стягнення грошових коштів у розмірі 17 555,75 грн.

Суддя Киричук О.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № 77 від 08.12.2015р.

від відповідача: ОСОБА_2 (директор)

Розглядається позовна заява про стягнення 17 555,75 грн., у тому числі 6393,41 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов"язань за договорами на постачання природного газу за регульованим тарифом № 203 від 31.12.2014р. та № 33 від 13.03.2015р., 10 842,66 грн. інфляційних, 319,68 грн. 3% річних.

Позивач в обґрунтування позову вказує, що відповідач не виконав у встановлені договором строки свої договірні зобов'язання, внаслідок чого ним заявлені до стягнення пеня, інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач у відзиві (вх. № 17937 від 10.12.2015р.) позов не визнає, посилаючись, зокрема, на те, що він є бюджетною установою, спожитий за договором газ ним оплачувався по мірі надходження коштів.

В судове засідання 26.01.2016р. відповідач надав заяву про зменшення розміру пені (вх. № 964 від 28.01.2016р.)

Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог за обґрунтуванням наведеним у позовній заяві.

Представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві та просить суд зменшити розмір пені.

Суд клопотання задовольнив за обґрунтуванням, наведеним у мотивувальній частині рішення.

В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд, встановив:

Між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» (надалі по тексту - позивач, постачальник) та Професійно-технічним училищем № 56 с.Яреськи (надалі по тексту - позивач, споживач) було укладено договори на постачання природного газу за регульованим тарифом № 203 від 31.12.2014р. та № 33 від 13.03.2015р., відповідно до умов яких постачальник зобов'язувався постачати споживачу природний газ в порядку та обсягах визначених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач зобов'язувався оплатити вартість газу та наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах цього договору (п. 1.1 Договору).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне:

- договірні обсяги постачання газу споживачу наводяться в додатку № 2 до Договору (п. 2.1. Договору);

- послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку № 1 до Договору (п. 2.6 Договору);

- розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами визначеними, що встановлюються національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка № 2 до Договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи із ціни на газ на наступний розрахунковий період та відповідно її величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації та відповідної інформації про ціну на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, яка діяла у попередньому місяці. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 5-го числа наступного за місяцем поставки газу (п. 4.1 та п. 4.6 Договору);

- у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діяла в період за який нараховується пеня, від простроченої суми платежу за кожний день прострочення (п. 6.2.2 Договору);

- договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє в частині постачання газу до 31 березня 2015 р. Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 10.1 Договору № 203).

- договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє в частині постачання газу до 31 грудня 2015 р. Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 10.1 Договору № 33).

Позивач вказує, що свої зобов'язання згідно умов даних договорів виконав, поставив відповідачу за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року природний газ в загальному обсязі 10055 тис. куб. м. на загальну суму 90808,91 грн.

В підтвердження виконання позивачем договірних зобов'язань з поставки газу споживачу позивач надав акти приймання-передачі природного газу № У0000006925 від 28.02.20015р. (за лютий) з визначенням обсягу природного газу - 5,326 м.куб., № У0000011844 від 31.03.20015р. (за березень) з визначенням обсягу природного газу - 30,982 м.куб., № У0000019081 від 30.04.20015р. (за квітень) з визначенням обсягу природного газу - 7,430 м.куб.

Надані позивачем акти підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Як зазначає позивач, на момент подачі позову відповідачем в повному обсязі сплачено суму основного боргу, однак розрахунки за поставлений природний газ проводились невчасно, з порушенням строку, визначеного п.4.6. Договору.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу у визначені договором строки, позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовом про стягнення 6393,41 грн. пені, 10 842,66 грн. інфляційних, 319,68 грн. 3% річних.

При вирішенні спору, суд приймає до уваги наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору постачання, за яким в силу ст. 712 ЦК визначено, що продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за договорами на постачання природного газу за регульованим тарифом № 203 від 31.12.2014р. та № 33 від 13.03.2015р. в частині передання відповідачу природного газу на підставі актів приймання-передачі № У0000006925 від 28.02.20015р. (за лютий), № У0000011844 від 31.03.20015р. (за березень), № У0000019081 від 30.04.20015р. (за квітень), на загальну суму 90808,91 грн.

В свою чергу, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором оплатив вартість отриманого природного газу з порушенням строків, визначених п.4.6. договором, зокрема, суму 21 407,69 грн. платіжним дорученням № 413 від 30.03.2015р., суму 12 400,00 грн. платіжним дорученням № 425 від 09.04.2015р., суму 19900,00 грн. платіжним дорученням № 451 від 08.05.2015р., суму 16 047,89 грн. платіжним дорученням № 482 від 05.06.2015р., суму 15 003,06 грн. платіжним дорученням № 483 від 05.06.2015р., суму 5 960,27 грн. платіжним дорученням № 471 від 05.06.2015р.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 10842,66 грн. інфляційних нарахувань за травень 2015р. - квітень 2015р., 319,68 грн. 3% річних за період з 06.03.2015 р. по 08.06.2015 р. (з урахуванням моменту виникнення зобов"язань щодо оплати за поставлений природний газ за кожний окремий місяць та дат фактично здійснених відповідачем проплат), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

У п.6.2.2 договору сторони передбачили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діяла в період за який нараховується пеня, від простроченої суми платежу за кожний день прострочення.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 6393,41 грн. пені за період з 06.03.2015 р. по 08.06.2015 р. (з урахуванням моменту виникнення зобов"язань щодо оплати за поставлений природний газ за кожний окремий місяць та дат фактично здійснених відповідачем проплат), суд прийшов до висновку, що заявлений розмір пені відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", є правомірним.

При цьому, судом приймається до уваги, що відповідач розміру позовних вимог не оспорив, проте у відзиві позов не визнав, посилаючись, зокрема, на те, що він є бюджетною установою, спожитий за договором газ ним оплачувався по мірі надходження коштів.

З приводу наведеного суд відзначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються. Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.

В той же час, суд відзначає, що відповідач є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, штампи, а згідно з 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

При цьому, суд відзначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, щодо відповідальності за порушення зобов'язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, затримка бюджетного фінансування, не може розглядатись як встановлення терміну виконання обов'язку замовника з оплати виконаних робіт, з огляду на те, що поняття "термін" передбачає вказівку на подію, яка має неминуче настати, тоді як умова про надходження бюджетного фінансування такої вказівки не містить.

У відповідності до положень ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вищенаведена норма на практиці знайшла своє застосування у постанові Верховного Суду України № 11/446 від 15.05.2012 р., у якій викладені аналогічні висновки стосовно того, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність боржника та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Тотожні висновки викладені також і постановах Вищого господарського суду України № 905/6033/13 від 03.02.2014 р. та № 922/4826/13 від 07.07.2014 р.

Таким чином, вищенаведеним у повній мірі спростовуються доводи відповідача стосовно відсутності прострочення зобов'язання за спірним договором.

В засідання 28.01.2016р. відповідачем подана заява про зменшення розміру пені.

В обґрунтування даної заяви відповідач посилається на відсутність фінансування; що в гуртожитку відповідача проживає чимала кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; гуртожиток знаходиться на 2 та 3 поверсі навчального корпусу і не може бути відключений від системи опалення.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що останнє підлягає задоволенню за наступного мотивування.

Пункт 3 ст. 83 ГПК України надає суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Стаття 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як роз"яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами), вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи повне виконання відповідачем (боржником) зобов"язань за Договором, а саме той факт, що останній забезпечив повне погашення заборгованості, те, що відповідач є бюджетною установою, поставлений позивачем газ використовувався для опалення гуртожитку, в якому проживає чимала кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобов"язань за Договором не мали негативних наслідків у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності - суд зменшує розмір пені на 50%, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково в розмірі 3196,70 грн. (з метою захисту інтересів кредитора від інфляційних процесів в економіці та беручи до уваги баланс інтересів сторін у справі). При цьому судом враховано зазначену у рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 правову позицію Конституційного Суду України, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3196,70 грн. пені, 10 842,66 грн. інфляційних, 319,68 грн. 3% річних підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню, позовні вимоги в іншій частині позову задоволенню не підлягають.

Пунктом 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що у разі зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню. У разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, повязані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи викладене та приписи ст. 49 ГПК України понесені позивачем при зверненні з позовом до суду покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Професійно-технічного училища № 56 с.Яреськи, вул.Леніна, 29, с.Яреськи, Шишацький район, Полтавська область, 38030, код ЄДРПОУ 831019) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (вул.В.Козака, 2-а, м. Полтава, 36020, ідентифікаційний код юридичної особи 03351912) 3196,70 грн. пені, 10 842,66 грн. інфляційних, 319,68 грн. 3% річних, 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3.В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 29.01.2016р.

Суддя Киричук О.А.